Олексій Ковальчук, секретар НСЖУ, голова Дніпропетровської обласної журналістської організації: «У нас дуже багата журналістська історія»
55-річчя від дня заснування Національна спілка журналістів України відзначатиме навесні цього року. Адже саме тоді, 23 квітня 1959 року, постановою Кабінету Міністрів УРСР було створено Спілку журналістів України (такою була її назва спочатку). Нині до цієї по-справжньому знаменної дати в нашому житті триває серйозна підготовка, в тому числі й на Дніпропетровщині. Ця подія, як і належить, відзначиться гідно.
Коли оглянемося на прожиті роки, то маємо добру змогу визначити перспективи на майбутнє. До речі, саме про це нещодавно досить серйозно зауважувалося на останньому пленумі Дніпропетровської обласної журналістської організації.
Однак 55-річчя Спілки ще попереду. А ось 55-річчя нашої обласної організації, що називається, на порозі: Дніпропетровську обласну організацію створено 15 січня 1959-го, з чим і вітаю всіх працівників засобів масової інформації щиро й від усієї душі.
У багатьох може виникнути запитання: а чому це всеук¬раїн¬ська дата – 23 квітня, а наша обласна – 15 січня? Пояснення дуже просте: обласні журналістські структури (водночас і первинні осередки при редакціях міських та обласних газет) створювалися спочатку «на місцях», а вже потім, коли такі заходи відбулися в усіх областях України, і виникла Спілка журналістів України.
Як відомо, спочатку вона була регіональним відділенням Спілки журналістів СРСР. У 1990 році вийшла зі складу Спілки журналістів СРСР.
6 червня 1992 року її прийнято до лав Міжнародної федерації журналістів (МФЖ), що ¬об’-єднує 124 країни світу. Цей день і став Днем журналіста України. В квітні 1999 року українській Спілці надано статус національної.
Однак повернемося до «дніпропетровського журна¬лістського 55-річчя».
У нас, як зазначалося на останньому обласному пленумі, десятки й сотні гідних журналістських імен, які були й залишаються по-справжньому помітними взірцями нашої непростої професії. Ось тому всіх їх максимально повно хочеться зберегти у майбутньому журналістському музеї, підготовка до створення якого ведеться сьогодні.
Однак буду відвертий: не скрізь і не завжди ведеться так, як це треба. У нас, на жаль, ще досить помітною залишається пасивність багатьох членів Спілки, які, крім сплати членських внесків, фактично ніякої роботи не виконують. Проте претензій до Спілки -завжди і з будь-якого приводу – безліч! Самі ж від спілчан¬ських проблем осторонь. І це те питання, над яким нам слід працювати: любов повинна бути взаємною.
А щодо 55-річного історичного минулого, то його треба ще вивчати і вивчати. І досить уважно. Щоб не залишити поза увагою справді гідні приклади життя і творчості наших колег – тих, хто працював в обласній організації, хто трудився в районних, міських та обласних виданнях, на обласному радіо та телебаченні, в багатотиражках тощо.
Ми, як відомо, заснували низку обласних журналіст¬ських премій, – зокрема імені Олександри Дем’яненко, імені Аркадія Пальма, імені Павла Богуша. Ці імена справді за-слуговують на найнижчий доземний уклін. Але ж у нас є чимало й інших визнаних імен. Ось лише короткий їхній перелік: Петро Орлик, Інна Барвінок, Володимир Кузьмінецький, Віктор Сидоренко, Микола Безуглий, Анатолій Шаранда, Володимир Пайос, Володимир Іноземцев, Василь Перетятько, Михайло Пудла, Григорій Руденко, Василь За¬кревський, Анатолій Красножон, Леонід Ушаткін, Федір Цуканов, Іван Мережко, Ста¬ніслав Скірко, Віктор Нікіт¬ченко, Олександр Тараненко, Неля Антонець, Василь Грушка… І цей перелік тих, кого вже немає серед нас, можна продовжувати й продовжувати. Я щиро вдячний моїм колегам, що вони до цих знаменитостей відносять й ім’я мого батька – Семена Ковальчука, який тривалий час відпрацював на обласному радіо. Спасибі, що не забуваєте.
Також справжня наша гор¬дість – імена журналістів, які сьогодні або продовжують працювати, або вже на заслуженому відпочинку: Наталя Гармаш, Тетяна Колядинська, Зоя Нікольникова, Лариса Вибла, Таїсія Кузьменко, Валентина Кордюкова, Людмила Тіміргалєєва, Лілія Густомєсова, Валентин Тараненко, Михайло Куюн, Віктор Кудінов, Михайло Арошенко, Леонід Гамоль¬ський, Віктор Сирота, Микола Нечипоренко, Микола Кравчук, Микола Бондаренко, Микола Павленко, Микола М’якшиков, Микола Крамаренко, Дмитро Кравченко, Анатолій Байдужий, Віктор Цвіркун, Олександр Давидов, Станіслав Шведун, Ірина Івахненко, Юлія Бабенко, Тетяна Абрамова, Валентина Мостова, Тамара Андрющенко, Олександр Пільонов, десятки й сотні інших.
А який величезний пласт редакторів районних та місь¬ких газет! Володимир Сторчаков, Володимир Глядченко, Володимир Штельмах, Василь Киба, В’ячеслав Булава, Анатолій Метешко, Олександр Святина, Роман Міщук, Алла Ткаченко, Валентина Сафронова… Декого, скажімо, Михайла Лати, Володимира Латайка, Андрія Коцюбин¬ського, Володимира Олійника та багатьох інших уже немає. Але ми па¬м’ятаємо.
Ми завжди гордилися тим, що чимало журналістів водночас були ще й членами Спілки письменників. І тут, знову ж таки, які тільки імена! Іван Шило, Василь Ковалюк, Ігор Пуппо, Володимир Буряк, Михайло Патрик, Леонід Залата – і цей перелік знову можна продовжувати. Як називати й імена тих, хто поєднує журналістику і письменництво сьогодні: Володимир Луценко, Григорій Гарченко, Анатолій Шкляр та інші.
Але чи все знаємо про обласну організацію? На жаль, як неодноразово доводилося переконуватися, не все. Ось лише деякі приклади. Чи всім, наприклад, відомо, як з’явилося звання «Заслужений журналіст України»? А з’явилося воно, дякуючи Георгію Семеновичу Бурейку, який, до речі, чверть століття був на капітанському місточку обласної газети «Зо¬ря». На одному з журналіст¬ських з’їздів він саме цю пропозицію вніс на розгляд делегатів, і її було схвалено. Тепер це звання отримує «прописку» в усіх областях України.
Або чи всі знають, хто першим із журналістів України побував на Північному полюсі? З цього приводу дуже багато списів зламали наші київські колеги, доводячи, що саме вони і були отими найпершими. Реально ж тим першим журналістом був наш земляк Володимир Кулешов, який, до речі, колись працював у газетах «Прапор юності» та «Днепровская правда». А чи всі знаємо, що на Нюрнберзькому процесі серед журналістів, які представляли тодішній Радянський Союз, був, знову ж таки, наш земляк Дмитро Іванович Зуб? І так далі, й так далі, й так далі.
У нас дуже багата журна¬лістська історія. І її треба берегти. Й не лише в майбутньому обласному музеї журна¬лістики, але й на місцях – у тих же редакціях, містах, районах. Про що ми досить предметно говорили на останньому своєму пленумі.
Є хороша пропозиція: перші оглядини зробленого здійснити вже до 55-річчя НСЖУ. Дуже хотілося б, щоб осторонь цього не залишилася влада. Дивись, і її згадають через нові 55 років. Зі святом вас, шановні! Творчості і єдності нам усім!