СМИрительную рубашку для медиа «слуги народа» уже скроили. Парламентские «швеи» ждут отмашки
В минувший четверг состоялось шестьдесят второе заседание дискуссионного клуба ДОО НСЖУ. Его тема «Разработанные «слугами народа» проекты законов «О медиа» (Ткаченко) и «О дезинформации» (Бородянский): что обсуждаем, а что отвергаем?»
Докладчик Алексей Ковальчук. Содокладчик Ярослав Дмитренко. Мнения ведущих аналитиков, тезисы доклада и выступлений участников дискуссии, как обычно, подаются в конспектном изложении.
Окончательные выводы, как всегда, за читателями.
Часть I. МНЕНИЯ ВЕДУЩИХ ЖУРНАЛИСТСКИХ ОРГАНИЗАЦИЙ И АНАЛИТИКОВ О ПРОЕКТАХ ПРЕДЛАГАЕМЫХ ЗАКОНОВ И ВОЗМОЖНОСТИ ИХ ПРИНЯТИЯ
МЕТА ЗАПРОПОНОВАНОГО БОРОДЯНСЬКИМ ЗАКОНОПРОЕКТА «ПРО ДЕЗИНФОРМАЦІЮ І ЯКІ НОВАЦІЇ ВІН ПЕРЕДБАЧАЄ
(22.01.20) Законопроєкт називається «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації». (Далі «Про дезинформацію»,-Авт.) Він з’явився у відповідь на Указ президента Володимира Зеленського, яким той доручив Кабінетові міністрів до кінця минулого року розробити законопроєкт щодо «вимог та стандартів новин, механізмів запобігання розповсюдженню недостовірної, викривленої інформації, її спростування».
* * *
Міністр культури Володимир БОРОДЯНСЬКИЙ разом зі своїм заступником презентували концепцію 15 листопада минулого року, а тоді через два місяці, у січні цього року, з’явилася порівняльна таблиця їхнього законопроєкту.
У тексті фігурує розподіл на «журналістів» та «професійних журналістів», запроваджується єдина недержавна організація журналістів, до якої мають увійти всі «професійні журналісти», добровільний «індекс довіри» для медіа та посада Уповноваженого з питань інформації (це вже, щонайменше, шостий різновид омбудсменів в Україні: поряд із уповноваженими з прав людини, прав дітей, гендерної політики, мовним та бізнес-омбудсменами), а також передбачаються штрафи та навіть ув’язнення за поширення дезінформації.
* * *
(22.01.20) Сам Бородянський ще на етапі презентації концепції так прокоментував новації Радіо Свобода: «Ми можемо і маємо формувати в світовому контексті нові правові моделі, які дозволяють ефективно відповідати на виклики гібридної війни. Елементами таких дій стане введення в законодавче поле поняття та критеріїв «дезінформації». Це передбачає надання додаткових державних гарантій працівникам медіа, аби унеможливити будь-яку форму тиску на них. Це стосується не тільки фізичного захисту журналістів, але й захисту від фінансової, юридичної, психологічної та будь-якої форми тиску».
* * *
(28.01.20) Законопроєкт містить ширше поняття «недостовірна інформація» і більш вузьке – «дезінформація». Перше означатиме подання фактів, яких ніколи не існувало, або перекручування існуючих. Друге охоплює ту недостовірну інформацію, що стосується національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля, а також інших питань, що становлять суспільний інтерес.
До дезінформації, відповідно до документа, не належить недобросовісна реклама, оціночні судження і сатира або пародія, але про жарти треба буде попереджати.
Вирішувати, чи є поширені дані дезінформацією, має Уповноважений з питань інформації. Для перевірки він може вимагати у журналістів розкрити джерела, аби оцінити їхню достовірність, а у разі відмови може накласти на них штраф. Він же буде присвоювати «індекс довіри» – і не тільки медіаресурсам, а й будь-кому, хто підпадає під поняття «поширювач інформації».
* * *
Законопроєкт передбачає кілька різновидів покарань за поширення фейків. Санкції накладає суд за заявою інформаційного омбудсмана, причому і автор, і поширювач інформації несуть солідарну відповідальність.
* * *
(22.01.20) В оприлюдненій Міністерством культури, молоді та спорту порівняльній таблиці вживаються поряд три поняття: «журналіст», «професійний журналіст» та «поширювач масової інформації» (останній може бути фізичною та юридичною особою, в тому числі – «суб’єктом у сфері медіа», який у свою чергу може бути фізичною або юридичною особою, що отримала ліцензію Нацради з питань телебачення та радіомовлення). Перші два поняття відрізняються тим, що «професійний журналіст» працює на постійній основі за договором мінімум три роки і є членом Асоціації професійних журналістів, єдиної і безальтернативної організації медійників України.
* * *
Цю думку продовжує виконавча директорка «Українського інституту медіа і комунікацій» Діана ДУЦИК. За її словами, «професійні журналісти» отримують, за законопроєктом, більше привілеїв, порівняно з просто журналістами або поширювачами: на призначення дострокової пенсії, грошової допомоги у разі поранення або компенсацію родині у разі загибелі.
* * *
«Ця Асоціація – це не просто асоціація. Вона, увага, є єдиною такого плану самоврядною асоціацією в країні, і не може бути ліквідована чи реорганізована. Вона має низку органів, в тому числі й умовно «караючих». Вони матимуть право вести «дисциплінарні провадження» проти «професійних журналістів», що тягне за собою позбавлення певних «привілеїв». А це вже якось війнуло радянським минулим і комсомольськими зборами (той, хто пам’ятає, зрозуміє, про що я). Про дисциплінарну відповідальність «професійних журналістів» – членів Асоціації є аж цілий розділ», – зауважує Діана Дуцик.
* * *
Водночас, попри таку деталізацію прийняти до лав «професійних журналістів» зможуть і різних медіадіячів із відверто сумнівною репутацією, вважають в Інституті масової інформації (Далі ІМІ).
* * *
Інформаційний омбудсмен
Законопроєкт упроваджує інституцію Уповноваженого з питань інформації. Досі в Україні такої не було. Призначатиме та звільнятиме з посади Уповноваженого Кабінет міністрів.
Якщо на цій посаді опиниться недурна, хитра і цинічна людина, вона зможе у своїх руках сконцентрували серйозні важелі впливу не лише на медійне середовище, але й на політичний процес.
КРИТИКА ПРОЕКТА «О ДЕЗИНФОРМАЦИИ»
Антон ПУГАЧ, Детектор медиа:
(27.01.20) Три ключевые особенности просматриваются в этом документе:
1. Его готовили юристы, оторванные как от реальной практики, связанной со сбором информации, так и от способов её подачи в СМИ. Если не оторванные в этом смысле, то оторванные в другом – в том, что касается способности предвидеть последствия воплощения этих требований в жизнь. Таковую способность назовём культурой видения жизни во всей её сложности, в том числе нетождественности себе самой. Это качество напрочь отсутствует в этом документе. Создаётся впечатление, что его готовили комсомольцы 20-х годов: набор «простых» и самонадеянных решений говорит о том, что 20-е годы ХХI века мало отличаются от тех же лет века предыдущего, и вирус большевизма проникает в самые, казалось бы, неожиданные «тела» современности.
2. Ставка на усиление влияния отраслевых и межотраслевых ведомств говорит о том, что в работе над документом работали не только комсомольцы, но и члены партии последующих десятилетий, 30-х и далее. Возможно, «Рейтинг доверия СМИ» или «Медиаграмотность» следует сразу запустить через печать соответствующих значков и вымпелов.
3. Перспектива получить хотя бы даже 2 года тюрьмы (а есть срок и 7 лет) за те или иные виды информации, которые некие Уполномоченные и их К профессиональных союзов и ассоциаций сочтут как дезинформацию кажется очень слабым аккордом всего этого параноидального творчества мастеров идеологических звездолётов.
Я настаиваю, Абакумов прав:
– Ох, как нужна смертная казнь!
* * *
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, народний депутат, член Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики:
(24.01.20) «Цей проєкт – це певна суміш російського та китайського законів, які регулюють, скажімо так, обмеження свободи слова з міркувань нібито держави.
Якщо закон пропонує карати провайдерів чи примушувати провайдерів щось робити, то наступним кроком треба, як у Росії, вводити ліцензування провайдерів. Тому що якщо провайдер відмовляється забрати ту чи іншу інформацію з якогось сайту, то мають бути механізми впливу на нього: його можна лише позбавити ліцензії.
А всі ці так названі індекси правдивості чи доброчесності – як калька з китайського закону. Китайці мають певні індекси, якщо вони їх порушують чи негарно себе ведуть з точки зору китайської влади чи суспільства, то вони не мають права, наприклад, на літаках літати. І в нас вводиться схожа система в цьому законі.
Звичайно, цей закон є абсолютно абсурдним, неприйнятним не лише з точки зору безпосередньо журналістики, а й з точки зору громадянських свобод».
* * *
Володимир АР’ЄВ, колишній журналіст-розслідувач, депутат від «Європейської солідарності»:
(22.01.20) «Якщо журналістська спільнота не вийде із вимогою звільнити з Мінкульту всіх авторів антидемократичного законопроєкту про «дезінформацію» на чолі з міністром Бородянським, значить, у нас немає журналістської спільноти», – написав він у фейсбуці.
* * *
Інститут масової інформації (ІМІ):
(22.01.20) «Журналісти» будуть обмежені у доступі до державних органів влади, а також не матимуть інших видів захисту і гарантій своєї професійної діяльності (зокрема, захисту від злочинів проти журналістської діяльності). Усі «поширювачі інформації» будуть зобов’язані поширювати тільки достовірну інформацію і перевіряти її достовірність перед розповсюдженням та водночас додатково забезпечувати свою «відкритість і прозорість»», – йдеться у заяві, опублікованій на сайті організації.
Заява ІМІ щодо членства в АПЖУ:
«…Приймають усіх, хто зголоситься. Зокрема, щоб стати членом асоціації, досить мати повну цивільну дієздатність, бути громадянином України (або особою, яка має право постійного проживання в Україні) і досвід роботи журналістом не менш ніж три роки. Під час вступу охочі «приймають та зобов’язуються дотримуватися Кодексу професійної етики журналіста». Все. Якою може бути довіра до організації, що зараховує до своїх лав абсолютно всіх: і чорнушників, і тітушок, і апологетів «русского мира», – питання риторичне. Відмовлено в членстві в АПЖУ лише деяким категоріям громадян, зокрема іноземцям, членам керівного складу політичних партій, особам, що мають непогашену судимість, занесеним до переліку тих, хто становить загрозу нацбезпеці, та співробітникам «санкційних» медіа», – йдеться у заяві організації.
* * *
В ІМІ також звертають увагу на те, що Уповноважений матиме вплив і на месенджери.
«Уповноважений має право звертатися до суду із заявами про обмеження доступу до інформації, поширеної через мережу інтернет або за допомогою сервісу обміну миттєвими повідомленнями (?), про обмеження доступу до вебсторінки, вебсайту чи облікового запису сервісу обміну миттєвими повідомленнями – водночас процедуру виписано в такий спосіб, що в поширювача інформації немає можливості заперечувати проти блокування свого сайту», – йдеться у їхньому матеріалі.
Окрім того, як зазначається, Уповноважений звертається до суду щодо накладання штрафів, мінімальний із яких складає 4,7 мільйона гривень.
Заява ІМІ:
«Надзвичайні повноваження з втручання в інформаційну діяльність уповноваженого базуються не на експертних висновках або іншому всебічному та об’єктивному аналізі інформації, а на власних переконаннях уповноваженого або його представників і на їхньому особистому уявленні щодо наявності або відсутності в тій чи іншій інформації ознак дезінформації. Такий механізм не відповідає міжнародним зобов’язанням України, зокрема положенням статті 10 Конвенції з прав людини і основновоположних свобод та судовій практиці Європейського суду з прав людини», – зазначають в ІМІ.
* * *
Тетяна ПОПОВА, член Ради з питань свободи слова та захисту журналістів, експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека»:
(23.01.20) «Мене турбують запропоновані зміни по статтях 171, 345, 347 та 348 КК. Мінкульт пропонує захищати тільки «професійних» журналістів, членів запропонованого ним неконституційного органу, який має бути створений. Це так звана «Асоціація професійних журналістів України». І захищати, відповідно до законопроєкту, мають виключно членів цієї асоціації – «професійних» журналістів.
Тобто тих журналістів, які не захочуть туди вступити, або які взагалі не хочуть вступати в будь-які журналістські об’єднання в Україні, захищати не планують. Ця норма суперечить Конституції і праву громадян самостійно об’єднуватися в професійні чи профсоюзні об’єднання та творчі спілки. І відповідно, створює кастову систему серед журналістів, які будуть мати різний рівень захисту, забезпечення і гарантій. Це як мінімум юридичний нонсенс або, як вважають медіа-юристи, є порушенням ч.4 ст.36 Конституції: «Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій».
* * *
Ірина СЄДОВА, експертка Кримської правозахисної групи:
«…Крім того, цей закон може бути використаний як потужний елемент репресій.
По-перше, там є формулювання, що таке недостовірна інформація, до якого прив’язане визначення дезінформації (це недостовірна інформація про соціально значущі речі). Загроза криється у визначенні недостовірної інформації – це перекручені факти. Що таке перекручені факти і хто це буде вирішувати – величезне питання. У законопроекті запропоновано посаду Уповноваженого з інформації, якого буде призначати без будь-якого конкурсу Кабмін. І ця людина має визначати, чи є перекручені факти в будь-якій новині, чи немає, і подавати до суду. А ми прекрасно знаємо, що наші суди корумповані, поки не буде проведена якісна судова реформа. У будь-якому разі не варто вводити такі закони, у яких чітко не визначено, що таке дезінформація, а визначено так, що можна будь-яку інформацію взяти під це поняття.
По-друге, вводиться кримінальна відповідальність за це поширення дезінформації. Такого навіть в державі-окупанті Російській Федерації немає. У них там за недостовірні новини є адміністративна відповідальність, а в нас хочуть зробити кримінальну. Причому, для журналістів. Причому, це можуть бути перекручені факти. Ми неодноразово чули, коли якийсь чиновник читає про себе новину, яка йому не подобається (а якщо це розслідування, то тим паче), і каже, що це перекручені факти. Це поняття використовується вже зараз людьми, які займають владні посади, для того, щоб тиснути на журналістів. Але зараз це відбувається просто в публічному просторі. А тепер у них ще й з’явиться інструмент притягання до кримінальної відповідальності за будь-яку інформацію, яка їм не подобається. Це неприпустимо, у такому вигляді цей законопроект існувати не може».
МЕЖДУНАРОДНЫЕ НАБЛЮДАТЕЛИ О ПРОЕКТІ
(24.01.20) Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір висловив стурбованість через новий український законопроєкт «Про протидію дезінформації» та повідомив, що готовий взяти участь в обговоренні з українською владою цього документу.
«Я розумію необхідність боротьби з дезінформацією, особливо в умовах сучасного конфлікту в Україні та навколо неї. Однак це не слід робити за рахунок свободи ЗМІ та через втручання держави в роботу медіа та в організацію журналістської діяльності в країні», – сказав він.
Крім того, пан Дезір повідомив, що ключовими компонентами боротьби з дезінформацією є – розвиток медіаграмотності, саморегулювання, підтримка професійних стандартів журналістики, незалежність ЗМІ, різноманітність джерел для розкриття неправдивої інформації тощо.
Раніше Європейська федерація журналістів (EFJ) виступила проти регулювання журналістської діяльності й накладання обмежень на журналістів. Так, у EFJ прокоментували український законопроєкт «Про протидію дезінформації».
ЩО РОБИТИ З ПРОЕКТОМ ЗАКОНУ «ПРО ДЕЗИНФОРМАЦІЮ»?
(28.01.20) Запропонований Міністерством культури, молоді та спорту законопроєкт «Про протидію дезінформації» спрямований на встановлення контролю влади над українськими медіа, заявляє від імені Національної спілки журналістів України її голова Сергій ТОМІЛЕНКО.
«Пропонуємо уряду припинити обговорення і просування настільки конфліктного законопроєкту, який піддається критиці як українськими журналістами, національними медійними організаціями, так і міжнародною спільнотою. Закликаємо журналістські та інші громадські організації не брати участі в доопрацюванні шкідливого для медіа документу», – ідеться в заяві, поширеній 28 січня.
* * *
Тетяна ПОПОВА:
«На мій погляд, доопрацюванню він в такому вигляді не підлягає. Для провладної партії я бачу єдину можливість виходу з проблеми, яку створило Міністерство культури, – це реєстрація альтернативного законопроєкту із протидії дезінформації, який міг би бути, наприклад, аналогом закону по протидії дезінформації у Франції, який вже проголосований, прийнятний і діє там близько року.
* * *
(27.01.20) Медіарух «Медіа за усвідомлений вибір» та інші представники української медіаспільноти рекомендують Міністерству культури, молоді та спорту утриматися від реєстрації законопроєкту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» в парламенті та не рекомендує політикам і народним депутатам його підтримувати.
* * *
(27.01.20) «Комісія з журналістської етики (КЖЕ) вимагає від уряду та Міністерства культури, молоді та спорту зняти з розгляду так званий законопроєкт щодо дезінформації та розпочати процес підготовки законодавчих змін з нуля. У тому вигляді, в якому представлені законодавчі ініціативи, вони неприйнятні, порушують базові принципи незалежності ЗМІ та саморегулювання журналістів.
КЖЕ заявляє про рішуче відмежування від законопроєкту, представленого МКМС, і не бачить жодної можливості його доопрацювання чи покращення за результатами обговорення».
Как видим в отношении проекта Бородянского «О дезинформации» мнение у журналистского аналитического актива однозначное. Что касается проекта Ткаченко «О медиа». Здесь несколько иная ситуация.
(Далі буде).