На прошлой неделе состоялось очередное, 32-е заседание дискуссионного клуба ДОО НСЖУ на вынесенную в заголовок тему. Уже в процессе его подготовки вскрылись столь вопиющие факты и глубина нарастающего скандала, что в заседании принял участие народный депутат Украины Юрий Берёза.
Обсуждение темы вызвало большой интерес среди участников дискуссионного клуба, членов НСЖУ, членов Правления ДОО НСЖУ, ветеранов журналистики Днепропетровской области, которые приняли участие в “горячей” дискуссии по обсуждаемой теме.
Основные положения, мнения и выводы привлечённых экспертов, участников дискуссии, как обычно, подаются в конспектном изложении.
Окончательные выводы, как всегда, за читателями.
Начнём, как обычно, с краткого изложения мнений, оценок и советов привлечённых из Сети специалистов.
- МНЕНИЯ РЕГИОНАЛЬНЫХ ЖУРНАЛИСТОВ
(15.01.2018 nsju.dp.ua):
«Кричуща ситуація, коли в ході реформи планується звільнити 76 співробітників у Запорізькій філії ПАТ НСТУ, при цьому скоротивши ефірний час мовлення до 10,5 годин та існуючі телевізійні і радіопрограми, хвилює не лише запорізьких медійників, а й громадські організації, волонтерські об`єднання, пересічних мешканців.
Про це йшлося під час круглого столу в прес-центрі Запорізької обласної організації НСЖУ «Журналіст». Зазначають на сайті НСЖУ.
Працівники, яких скорочення не торкнеться, перейдуть на співпрацю за цивільно-правовими угодами. Але на сьогодні, питання про нові трудові відносини, не врегульоване, що породжує безліч чуток. До того ж, і свої дії нове керівництво колективу, який перебуває у стресовому стані, не вважає за потрібне пояснювати та коментувати. Позиція: «А вони самі не запитували!» відверто дивує.
У подальшому ефір буде побудований на основі медійних проектів. Для того, щоб потрапити в команду, треба пройти конкурсний відбір Проектів у Києві. Знову виникає питання, чому саме в Києві? Невже з гори краще видно, чим цікавиться регіон, які питання та проблеми хвилюють місцеву громаду?
Профспілка телекомпанії звернулась до ПАТ НСТУ з вимогою запобігти масовим звільненням, що суперечить законодавству, висловивши пропозиції щодо збереження існуючих соціально спрямованих, пропагандистських, дитячих програм.
В результаті обговорення учасники заходу – громадські організації та інституції прийняли рішення про взяття під громадський контроль і вплив процес реструктуризації суспільного теле- та радіомовлення, випрацювати механізм їхнього соціального захисту.
Прийнято також рішення створити робочу групу з громадських організацій при підтримці ЗОО НСЖУ з питань реформування суспільного мовника, забезпечити громадський та експертний контроль теле- і радіопродукту, що видається колективом Запорізької філії НСТУ. Окремим рядком прийняте рішення звернутись до суду щодо переселення колективу радіо з професійно обладнаного Будинку радіо в пристосовані приміщення, які не відповідають ніяким вимогам, та відчуження історичної будівлі з подальшим переданням її в оренду.
Робоча група розпочала свою діяльність одразу ж після засідання круглого столу, залучивши на допомогу досвідчених правозахисників та ще цілу низку громадських інституцій».
* * *
(25.01.2018 «Вголос») «Директор «Львівського радіо» Мирослава ЛУБКОВИЧ заявила, що реформа суспільного телебачення та радіо – це фактична ліквідація засобів масової інформації.
«З 1 січня ліквідовані усі програми на радіо, зокрема закрита і передача про воїнів АТО. Читала коментар Аласанії, що у Львові реформі суспільного мовлення противляться дисиденти та викладачі УКУ. Львівське радіо працює з 30-х років – це вже історія. Так звані реформатори діють сталінськими методами: все робиться мовчки та підкилимно», – пояснила Мирослава Лубкович.
Керівник філії ПАТ «НСТУ» «Львівська регіональна дирекція» Оксана Клим пояснила, що телевізійників масово звільняють, аргументуючи тим, що працівники філії некваліфіковані.
«Складається враження, що ліквідація обласного телебачення зумовлена зацікавленістю нашим майном, а це 2 гектари землі у центрі Львова», – наголосила Оксана Клим».
- ИНИЦИАТОРЫ О ХОДЕ РЕФОРМЫ
(25 січня 2018 «Гал-інфо») «25 січня кілька десятків активістів пікетували будівлю телеканалу «Львів» Львівської філії Національної суспільної телерадіокомпанії України. Голова правління НСТУ Зураб АЛАСАНІЯ відреагував на акцію протесту постом у Facebook:
«Півсотні маргіналів сьогодні вранці влаштували прорив на територію компанії, брудно і брутально ображаючи нових очільників компанії, що несуть зміни. Львівська поліція при тому має свій інтерес: а найміть нас на комерційній основі – тоді захистимо. Львів, ти таки неперевершений. Ти не прагнеш змін, але зміни прагнуть тебе. Вони вже прийшли», – написав голова правління НСТУ у мережі.
Як повідомляє видання «Гал-інфо», «люди протестували проти припинення трансляції звичних старих програм та скорочення штату, а також запевняли, що суспільний мовник у Львові треба використовувати для державної пропаганди».
* * *
(21 листопада 2017 Украинская правда) Вадим МІСЬКИЙ, секретар Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, керівник відділу адвокації РПР:
«Після Революції Гідності громадянське суспільство домоглося початку низки реформ у сфері медіа: розкриття інформації про реальних власників телеканалів та радіостанцій, розширення доступу до публічної інформації, роздержавлення друкованої преси та зміни на державних телеканалах та радіостанціях.
Ще багато належить зробити для послаблення впливу олігархів на ЗМІ, адже не секрет, що в Україні новини переважно відображають точку зору власника каналу.
Колишні національні й місцеві державні канали, на яких українці звикли чути переважно компліменти владі, у січні стали каналами Суспільного мовлення і слугуватимуть виключно інтересам громадян.
Щоправда, стан цих каналів поки близький до плачевного.
Суспільному мовленню у спадок від держави, образно кажучи, дістався крейсер, побудований з імперським розмахом, але його корпус вже давно рясніє дірками від корозії, вода хлюпає в трюмі, команда зневірилась і втратила майже всі навички навігації й ведення бою.
Бурхливі зміни, які розгорнулися цього року на колишніх державних телерадіокомпаніях, слід було робити 26 років тому.
Майже в кожній області глядач знає, що обласне телебачення не пропустить ані кроку голови ОДА та депутатів-мажоритарників, натомість обговорення суспільних проблем, хоч і не завжди об’єктивне, простіше почути на комерційному каналі.
Суспільний мовник – не українська примха, а європейський стандарт, який буде втілений внаслідок реформи: якісний телерадіопродукт, зроблений у строгій відповідності до журналістських стандартів. Можливо, менш “смажений” і видовищний, ніж на приватних каналах, зате гарантовано надійний. Програми, яким можна довіряти.
І працівникам, і керівництву мовника, і громадянам варто розуміти: суспільне мовлення – як і органи правопорядку чи судова система – існують не для того, аби забезпечити когось роботою чи зберегти чиюсь посаду.
Головною метою є виконання важливої суспільної функції – забезпечення права громадян на правдиву та неупереджену інформацію.
Якщо на приватних каналах платить власник, як правило олігарх, який очікує конвертувати гроші за звичним ланцюжком “ЗМІ – партія – виконавча влада – держпідприємства – особисте збагачення”, то суспільне мовлення фінансується із податків громадян.
Таким чином “відробляти” воно нікому не повинне, окрім самих громадян, забезпечуючи їх достовірною та надійною інформацією.
Фінансування із загального фонду держбюджету, яке обрав український законодавець, не є найкращою моделлю. Адже несе ризик втручання чиновників у процес виділення коштів, і є непрямим способом впливу на незалежність мовника.
У перший же рік реформи суспільне мовлення стикнулося із недофінансуванням: із коштів, передбачених законом про суспільне мовлення, Кабмін та народні депутати виділили лише 75%, нестача перевищує 300 млн грн.
При розгляді змін до Держбюджету-2017 в липні Верховна Рада навіть не винесла відповідну поправку на голосування.
Але значно більшим шоком став внесений на початку вересня в Раду проект Держбюджету-2018, який урізає вдвічі бюджет суспільному мовленню.
На самому початку реформи НСТУ просто перекривають кисень, і очевидно планують “закрити рота” вже в найближчий рік.
Офіційно ніхто не скаже чому, а неофіційно дають зрозуміти, що керівництву держави вже недовподоби програми розслідувань, які виходять на “UA:Першому”.
За виконанням норми закону про фінансування суспільного мовлення слідкує не лише громадянське суспільство, а й міжнародна спільнота. Після внесення проекту Держбюджету на наступний рік чимало європейських дипломатів висловили своє розчарування і обурення різкою зміною курсу Уряду з підтримки НСТУ та спробу її фінансово покарати.
Але жодного зрозумілого обґрунтування такого кроку від уряду так і не прозвучало. Ми досі чекаємо на пояснення прем’єра: хто дав наказ перекрити кисень суспільному мовленню?»
- СТОРОННИЕ НАБЛЮДАТЕЛИ О СЛОЖИВШЕЙСЯ СИТУАЦИИ
(24 січня 2018 detector.media) Сотрудник русской редакции «Радио Свобода» в Праге Игорь ПОМЕРАНЦЕВ:
«Проблема не в том, что в Украине отсутствуют одаренные профессиональные журналисты. Проблема в общей политической и социальной дисфункции. Мы говорили о четвертой власти, но четвертая власть может существовать только тогда, когда существует первая, вторая и третья — законодательная, исполнительная и судебная. Поэтому как бы ни были замечательны мои коллеги, они не могут осуществлять вот эту самую функцию журналистики — быть четвертой властью, быть гласом народа, который влияет на реальную политику.
Я напомню очень простые факты из истории новейшей журналистики. Это благодаря американской прессе американские войска ушли из Вьетнама. Это благодаря американской прессе был объявлен импичмент президенту Никсону. Вот как это все работает — исполнительная, законодательная, судебная власть, и как четвертая власть — пресса.
Четвертая власть в Украине не функционирует. Поскольку Украина — это еще недодемократия, то и украинская журналистика играет странную роль. В определенном смысле она имитирует демократический институт. Например, зритель годами смотрит политические ток-шоу, где так называемых политиков спрашивают о политике. И вот этого делать не следует! Их надо спрашивать про деньги, потому что они используют политические институты как инструменты обогащения. Это похоже на западную журналистику, но лишь внешне. Украинские СМИ помогают имитировать демократию в Украине. Поэтому у меня очень двойственные, смешанные чувства.
Я говорю об очень серьезной функции журналистики как четвертой власти. Журналистика в Украине существует, она вещает, она предлагает, она дает возможность высказаться и так далее. Но поскольку нет действующих демократических институтов в Украине, нет и реальной демократической журналистики. Видите ли, все эти ветви власти, включая четвертую, взаимодействуют, зависят друг от друга.
А что касается отдельных личностей — замечательные журналисты, отважные, талантливые, артикулирующие важные вещи. Но как будто они все говорят, а провод, микрофон отключили — такие вот голоса в космосе.
Еще есть проблема общественного радио и общественного телевидения. Я в Украине часто бываю, мне нравится «Громадське радіо», но я не совсем понимаю механизмы его финансирования. В Западной Европе и Америке есть, по меньшей мере, два способа финансирования общественного радио, которые гарантируют его независимость. Это финансирование через парламент — не через правящую партию, а через парламент. Либо, как в Германии — это земельные радио очень высокого класса — так вот они финансируются слушателями, но для этого нужен организованный слушатель и состоятельный слушатель, который действительно раз в год заплатит 100 евро за передачи своего любимого радио. Я опять возвращаюсь к мысли, что дело не просто в журналистике Украины, дело в Украине.
…Украина, увы, государство, построенное по принципу раздела сфер влияния между олигархами, и эти люди прежде всего заняты самими собой, для них политика — это инструмент личного обогащения. Но, тем не менее, если они хотят выжить политически, они тоже должны прислушиваться к средствам массовой информации, к требованиям правозащитных организаций. Это целый комплекс активных действий.
Нам не нужно кому-то нравиться. Средства массовой информации, которые передают правду, не должны, не могут нравиться, потому что правда, как правило, неприятна. Это наша профессия. Пресса не должна потакать, быть милой, приятной. Она просто должна рассказывать правду, разоблачать лживые, фейковые слова, вроде «киевская хунта» или «гражданская война». Это зона лексики, зона информации, кроме всего прочего. А уж как будут воспринимать люди эту информацию, зависит от людей. Вот советские люди, казалось бы, был СССР — монолит огромный, и вдруг — все, почти в одночасье, буквально на протяжении пяти-шести лет монолит развалился. А ведь казалось, что он вообще на века».
* * *
(13 жовтня, 2017 День) «Суспільні мовники є в усьому світі. Це не тільки Бі-Бі-Сі у Великобританії та ARD, ZDF, Deutschlandradio і Deutsche Welle у Німеччині, Telewizja Polska у Польщі, — це також інші медіа, не лише в Європі, а й у Північній та Південній Америці, Азії, Австралії, Африці…
Всі суспільні засоби масової інформації не є однаковими, але є в них і спільні риси. Ключова, принципова відмінність суспільного мовлення від «звичайного телебачення і радіо» — висвітлення важливих для суспільства тем і незалежність від політиків.
На відміну від Норвегії, Польщі, Німеччини та ще багатьох країн світу, абонплата не є сьогодні ні основою, ні частиною бюджету Суспільного мовника в Україні. Діяльність публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (ПАТ «НСТУ») фінансується безпосередньо з державного бюджету. Законом про суспільне мовлення встановлено, що обсяг фінансування Національної суспільної телерадіокомпанії України мають становити не менше ніж 0,2% видатків загального фонду держбюджету за попередній рік. Тобто немає жодної прив’язки, навіть формальної, скажімо, до кількості домогосподарств або телевізійних приймачів — лише до розміру державної скарбниці. І цей метод жодним чином не нагадує абонплату.
Якщо ж роздивитися вже не джерело, а розмір коштів, які йдуть на фінансову підтримку НСТУ, то можна побачити, що 2017 року на ці цілі передбачено 970,8 млн грн, або приблизно 30,5 млн євро. Це майже в десять разів менше, ніж у Польщі. І це при тому, що Суспільне — це два загальнонаціональних телеканали «UA: Перший» та «UA: Культура» і три радіостанції: «Українське радіо», «Промінь» і «Культура», Всесвітня служба радіомовлення України, 25 регіональних ТРК.
Під час нещодавнього експертного опитування «Майбутнє українських медіа», коли свої думки виклали понад 30 експертів з питань ЗМІ та комунікацій, більшість респондентів наголошувала на тому, що подальша доля Суспільного залежить найперше від наявності фінансів на реформи і подальшу діяльність мовника.
Але, згідно із проектом закону про держбюджет-2018, фінансування НСТУ передбачено ще в меншому розмірі від того, що прописано в законодавстві про суспільного мовника. Виходячи з видатків загального фонду держбюджету-2017 у сумі 767,7 млрд грн, 2018 року НСТУ мала б отримати 1 млрд 535 млн грн, але запланована лише половина суми — 776,5 млн грн. Народні депутати обіцяють вносити до держбюджету зміни й вимагати збільшення фінансування Суспільного. Голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар разом з двома іншими парламентарями вже зареєструвала поправку до проекту держбюджету на 2018 рік — суспільному мовнику пропонується надати 1 млрд 682 млн грн. Але наразі невідомо, чи знайде ця пропозиція підтримку в депутатського корпусу.
Цікаво, що сайт ПАТ «НСТУ» наводить роздуми керівників норвезького NRK про необхідність пошуку нових підходів до фінансування суспільних мовників, які доводять, що «абонплата — це застарілий метод», але вона «убезпечує» від «зовнішніх впливів», і тому «ніхто не хоче, щоб суспільне фінансувалося з бюджету».
Чи є в НСТУ проблеми із зовнішнім впливом? Так, і відповідь ми бачимо в коментарях керівництва Суспільного, присвячених суперечці навколо фінансів, що їх має надати держава.
Члени наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України заявили, що суттєве зменшення фінансування ПАТ «НСТУ» у проекті Державного бюджету України на 2018 рік може «скласти враження спроби політичного втручання в роботу незалежного суспільного мовника за допомогою фінансових важелів». Правління ПАТ «НСТУ», у свою чергу, ситуацію з недофінансуванням сприйняло «як спосіб ручного керування мовником напередодні виборчої кампанії».
Якщо виконання закону залежатиме лише від доброї волі депутатської більшості — це також не рятує ситуацію, а лише створює додаткові джерела впливу на суспільне медіа. Тобто все — як і було раніше, за часів УТ-1. І можна лише констатувати, що перетворення державного медійного монстра на справжнього Суспільного мовника, незалежного від політиків, а лише від суспільства, все ще не відбулося…»
(Продолжение следует).