Поки ще є час

Хто порятує вулицю Івана Сірка?

Хто такий Іван Сірко — пояснювати читачам не треба. Знають легендарного козацького отамана від малого до великого. Знають усі, у кого вдома «Говорить Дніпропетровськ» і адресу обласного радіо:  вулиця Івана Сірка, 43

Життя вирувало

На цій прославленій вулиці прописалось моє рідне радіо майже півстоліття тому. Праворуч, за високим кам’яним парканом, височив і височить понині гуртожиток моєї альма-матері — ДНУ, зліва вишикувалися ошатні будиночки приватного сектора.

 

Вулиця була рівна, гладенька, по ній курсували і службові, і власні автомобілі. Впритул до радіобудинку стоїть і міський радіовузол, отож люду по вулиці Івана Сірка снувало чималенько. Життя на ній вирувало до тих пір, доки не стався горезвісний зсув. Кілька приватних  будиночків посунулись у балку. Вулиця вціліла. Та якою ж убогою вона відтоді стала!..

 

І не ходіть,  і не дзвоніть

Якось занесло мене туди взимку. О леле! Вулиця, суцільно вкрита кригою, блищала мов скло. Та ще й бігла по ній водичка. Як пройти? Ніхто її ніколи після тієї аварії не посипав. Слава богу, що рух по ній автотранспорту давно перекритий. А як стрибати по цьому голольоду моїм юним радіоколе-гам?

А оце зовсім недавно пройшлася по ній. Балку вже начебто засипали, а пустир перетворили на звалище. Сморід, задуха, дим виїдає очі. Ледь додибала до знаменитого радіобудинку. Вулиця для автотранспорту перекрита, я так думаю, на віки вічні.

Бо хтось перекрив її величезними кам’яними брилами. А тільки смеркне — тут тьма-тьмуща.

 

 

Жодного ліхтарика

Спорожнів будинок наших сусідів. Бувало, як застопориться радіо в моїй квартирі, забігаю або телефоную в міський радіовузол. Тепер на вулиці Осінній, де я проживаю, вже не один місяць мовчить радіо. А в бюро ремонту відповіли: «На вулицю Івана Сірка, 43 (така ж адреса і радіовузла), і не ходіть, і не дзвоніть, бо там нікого нема». А де ж вони тепер? І хто господар міського радіовузла?

Отож народу на вулиці Івана Сірка поменшало. Пробираючись по ній зустріла одну-єдину стареньку жінку. На всі мої запитання вона скрушно хитала головою: «Ось так і живемо…»

 

 

Знову не пощастило

У той день службові справи привели мене в Жовтневий райвиконком. Заразом хотіла переговорити на тему долі вулиці Івана Сірка з головою — Вікторією Лукашовою. Та не пощастило. Вона кудись поспішала. «Залиште свою візитку, — порадила секретарка. — Ми зателефонуємо». Минуло багатенько часу і, не діждавшись сигналу від Вікторії Федорівни, сама вийшла на неї. Знову не пощастило. Секретарка переадресувала мій дзвінок у райкомунгосп, який очолює Віктор Хижняк. Але й з ним зустрітися не вийшло.

Отож я й думаю: Євро-2012 у нас уже на носі. А що коли хтось із поважних гостей захоче раптом сказати нам пару теплих слів по обласному радіо? Та ще й дізнавшись, на якій знаменитій вулиці воно знаходиться, побажає проїхатись по ній? Куди будемо ховати очі? Отож поки ще є час, давайте спільними зусиллями наведемо на ній лад.

Дора Калинова, фото Миколи Лисенка