Покладемо руку на серце: дата по-справжньому поважна й прекрасна. 99 років! Це та життєва висота, якої досяг Микола Антонович, самовіддано й плідно працюючи всі ці роки для розвитку рідної держави.
Микола Антонович Миколаєнко якихось особливих представлень не потребує. Він – дійсно глибоко шанована людина. Старійшина журналістського цеху Дніпропетровщини й України в цілому. Водночас член Національної спілки письменників України. На його рахунку понад сорок виданих поетичних збірників, чимало прозових та публіцистичних творів. І це той по-справжньому вагомий життєвий і творчий приклад, якому треба низько вклонятися, що з величезною приємністю й робимо в день його 99-річчя.
У Миколи Антоновича – багата життєва і творча біографія. Ще школярем свою найпершу публікацію він надрукував у криворізькій міській газеті «Червоний гірник». Потім, навчаючись у Запорізькому педагогічному інституті, одночасно працював у газеті «Червоне Запоріжжя». Згодом були його фронтові роки. Офіцер-зенітник. Нагороджений орденом Вітчизняної війни. А потім знову настали мирні дні і він усе з тією ж повною віддачею сил працював на мирному фронті, певний час був директором школи. Однак
його все голосніше й голосніше кликало до себе Слово. І Микола Антонович став журналістом. Працював редактором криворізької міської газети «Червоний шахтар», головним редактором Дніпропетровського республіканського книжкового видавництва «Січ», керівником Дніпропетровської обласної студії телебачення. Нині, ось уже чимало років – на заслуженому відпочинку. Однак поняття «відпочинок» для нього дуже й дуже умовна річ: усі ці роки він продовжує натхненно працювати над Словом, видаючи все нові й нові книги. Бери приклад, Україно, з таких ось творчих людей!
Здоров’я Вам, шановний Миколо Антоновичу, і нових творчих висот! Щиро вітаємо Вас із Вашим черговим днем народження і не менш щиро бажаємо ось так піднесено зустріти 100-річний ювілей!
З найглибшою повагою
Олексій КОВАЛЬЧУК,
голова Дніпропетровської
обласної журналістської організації