…День пам’яті українських журналістів. Його, як відомо, почали відзначати з 2007 року після загибелі українського журналіста Георгія Гонгадзе. Загалом же за роки незалежності в масштабі всієї України загинуло понад 70 наших колег. Страшна цифра! Але, на жаль, така реальність. Це все світлі добрі імена, які нам просто належить пам’ятати.
Однак треба пам’ятати не лише тих журналістів, хто пішов за межу вічності після різного роду жорстоких і нелюдських поводжень з ними.
Пам’ятати треба всіх, хто роками й десятиліттями трудився на нелегкій журналістській ниві, а нині, на жаль, уже не з нами, уже там – все за все тією ж межею вічності. А таких працівників газет, журналів, радіо, телебачення чимало. В тому числі, і в нашій обласній журналістській організації. Сьогодні є привід згадати багатьох із них.
Лише у цьому році за межу вічності пішли ветерани журналістики Павло Миколайович Кашаєв (він також був членом Регіональної спілки письменників Придніпров’я), Василь Євгенович Сухов (працював у міській організації „ГРАД”), Микола Андрійович Бондаренко (трудився на відповідальних посадах у Дніпропетровській обласній газеті „Зоря” та Дніпропетровській міській газеті «Наше місто»), Володимир Якович Бєліч (був власним кореспондентом ряду всесоюзних видань), Віктор Степанович Кудінов (працював у Дніпропетровські обласній газеті „Днепровская правда”, нині, на жаль, цього видання вже немає), Людмила Іванівна Завгородня (наша колега з Кам’янського), Сергій Вікторович Косолап (працював прес-секретарем обласної ради та на облтелестудії). І як би тільки хотілося, щоб цей список у цьому році вже більше не поповнювався…
Були непоправні втрати і в минулому році. Ось імена тих, кого сьогодні серед нас вже немає. Це Любов Миколаївна Ігнатенко (працювала заступником головного редактора верхньодніпровської районної газети «Придніпровський край»), Борис Володимирович Брагинський (провідний журналіст Дніпропетровщини, якого досить добре знала громадськість), Георгій Семенович Бурейко (чверть століття очолював Дніпропетровську обласну газету „Зоря”, а також чимало років підряд був головою нашої обласної організації, а також саме за його ініціативи в нашій країні з’явилося звання „Заслужений журналіст України”, – до речі, він також був удостоєний цього високого звання), ветеран журналістики нікопольчанка Людмила Вікторівна Кулик, фотокореспондент Новомосковської районної газети «Присамарська нива» Юрій Олександрович Нортенко.
Роком раніше за межу вічності пішли Олексій Хомич Забара (ветеран Великої Вітчизняної війни, прекрасний журналіст-краєзнавець), Володимир Анатолійович Горецький (працював у щотижневику „Днепровская неделя”), Вадим Павлович Обухівський (працював в обласному об’єднанні профспілок), Володимир Миколайович Гвоздик (ветеран Дніпропетровської обласної студії телебачення), Юрій Іванович Кириченко (водночас і член Національної спілки письменників України), Юрій Миколайович Печерський (ветеран міської газети „Марганчанка”), Роман Васильович Міщук (працював редактором Томаківської районної газети «Наш край»), Сергій Петрович Мірошниченко (головний редактор газети «Придніпровський комунар»), Віктор Юрійович Чумак (працівник нікопольської газети «Репортер»), Людмила Йосипівна Брижа (головний редактор газети «Петриківські вісті»), Сергій Владленович Світличний (головний редактор газети «Визит Винал», м. Нікополь), ветерани журналістики Борис Олександрович Матющенко (газета „Зоря”), Юрій Васильович Скрипкевич (Кринички), Марія Степанівна Сеньківська (м. Кривий Ріг), Григорій Федорович Буряк (ветеран журналістики, ветеран Великої Вітчизняної війни, редактор газети «Новомосковська правда», – його не стало на 92-ому році життя…). І цей перелік, на жаль, можна продовжувати й продовжувати.
Все це не просто журналістські імена. Це по-справжньому видатні журналістські постаті, які весь свій талант і всю свою душу віддавали служінню Журналістському Слову.
Світла їм усім пам’ять і наші добрі спогади про них. І не лише їм, але й усім тим, хто не просто був причетний до Журналістського Пера, а з повною віддачею сил виконував свої журналістські обов’язки, самовіддано працюючи на розвиток рідної держави. Згадаю ще деякі імена, вони, як і вже згадані, також заслуговують на особливу увагу.
Сьогодні ветерани дніпропетровської журналістики з найглибшою повагою згадують Володимира Васильовича Кузьмінецького та Інну Григорівну Барвінок. Володимир Васильович свого часу очолював газети „Прапор юності” та „Днепровская правда”. На жаль, обох цих видань уже немає. Але залишилася ціла когорта тих журналістів, яким їхній редактор дав надійні путівки в життя. У Інни Григорівні своя прекрасна біографія: очолювала обласну газету „Зоря”, згодом всеукраїнське видання „Культура і життя”. І якими тільки по-справжньому благородними і змістовними були роки її журналістської творчості!
З найнижчим поклоном хочу згадати й тих, чиїми іменами названі наші обласні журналістські премії. Передусім, це Аркадій Якович Пальм. Він працював власним кореспондентом „Комсомольской правды” і „Культуры”. Нині ось уже шість років підряд наші колеги беруть участь в конкурсі, названому його іменем, на кращу публіцистичну роботу року. Стільки ж років існує й премія імені Олександри Оникіївни Дем’яненко в конкурсі на кращу журналістську роботу року (Олександра Оникіївна свого часу очолювала дніпропетровську міську газету „Днепр вечерний”). Як стільки ж років існує й премія нікопольського краєзнавця і журналіста Павла Михайловича Богуша. Як і премія імені Рема Миколайовича Суворова – на кращу журналістську роботу, що торкається військово-патріотичного виховання. Всі ці імена збережено. І наші колеги, які уже отримали такі премії, щиро гордяться своїми досягненнями.
У нас дуже багато по-справжньому гідних імен, які все своє життя віддали журналістській справі. В тій же газеті „Зоря” це, скажімо, Марія Олександрівна Нежиборець, Григорій Миколайович Руденко, Віктор Ілліч Собур, Федір Михайлович Цуканов, Леонід Пилипович Ушаткін, Владлен Савич Гавриш, і цей перелік можна продовжувати.
Як і в безсмертному спискові дніпропетровських тележурналістів, серед яких були керівники обласної студії телебачення Петро Зіновійович Шаповал та Іван Несторович Шило (обидва, до речі, також члени Національної спілки письменників України), Віктор Іванович Сидоренко, Володимир Дмитрович Буряк (також одночасно член Національної спілки письменників України), Василь Пилипович Перетятько, багато інших.
На обласному радіо й по цей день пам’ятають радіожурналістів Анатолія Олексійовича Шаранду (чимало років очолював цю структуру), Леоніда Дмитровича Залату (був також членом Спілки письменників України), Миколу Микитовича Безуглого, Семена Даниловича Ковальчука, Олександра Семеновича Токаря, багатьох-багатьох інших. Як і в дніпропетровській міській газеті „Днепр вечерний”, де найсвітлішу свою пам’ять залишили такі майстри слова, як Ігор Петрович Пуппо (одночасно був і поетом, членом Національної спілки письменників України), Іван Олександрович Азаров, Юрій Володимирович Кальченко, чимало інших справді видатних майстрів слова.
А скільки у нас було по-справжньому талановитих фотокореспондентів! І це були не просто фотомайстри. Це були дуже й дуже талановиті постаті. Згадаю лише декілька імен: Юрій Зіновійович Серадський та Анатолій Іванович Красножон. Перший – ветеран Великої Вітчизняної війни, другий – видатний фотожурналіст, який на своїх знімках фіксував завжди багатогранну історію нашого Придніпровського краю.
Читаючи цей реквієм, присвячений Дню пам’яті українських журналістів, у багатьох може виникнути питання: а для чого тут стільки імен, стільки прізвищ?
Але це День пам’яті. День пам’яті українських журналістів. І в кожного з них було своє ім’я, у кожного з них була своя журналістська душа. Адже без неї просто не може бути журналістики. І тут, згадуючи багато імен, треба говорити про інше: пробачте ті, кого тут не згадано…
А згадати можна. Приводів для цього достатньо. Хтось у День пам’яті українських журналістів піде в церкву й там поклониться багатьом і багатьом світлим іменам. Ще хтось згадає своїх колег у колі друзів. А ми в обласній журналістській організації вирішили 14 вересня о 12.00 скликати своєрідний „круглий стіл”, де запалити Свічку Пам’яті й поіменно згадати всіх тих, хто заслуговує на таку добру згадку.
Думається, це буде початком ще однієї дніпропетровської традиції, яка повинна була вже давним-давно народитися.
Правління обласної журналістської організації рекомендує всім виданням, всім журналістським колективам у День пам’яті українських журналістів у всіх районах і містах Дніпропетровської області зібратися у своїх трудових колективах, запалити Свічку Пам’яті і найтеплішими й найдобрішими словами згадати всіх тих, хто заслуговую на таку добру згадку і такі спогади.
Будемо пам’ятати.