До Дня ветерана журналістики Дніпропетровської області журналісти підготували матеріали про наших шанованих колег. Пропонуємо їх до вашої уваги.
* * *
“Замість передмови: Розповідати українською про російськомовного дніпропетровського фотожурналіста Володимира Рязанова важкувато, але спробую. Кацапи таки догралися…”
Он як стрімко летить час! Минуло п’ятдесят літ з тої весни 1974 року, коли молоденький хлопчина з дніпропетровського окрайцю – житлового масиву «Північний» – Володимир Рязанов прийшов до редакції нашої обласної молодіжної газети «Прапор юності» і відразу на посаду фотокореспондента. Звучить! У моїй трудовій, наприклад, було тоді скромненько написано – літературний працівник відділу робітничої і селянської молоді. А в нього, бач, ко-рес-пон-дент! Эх! Ну, то таке.
Молоді ми були тоді, моторні, завзяті. Багато в чому навчалися одне у одного. От і для Володимира Рязанова саме життя, як і для багатьох із нас, було академією. Це тільки з плином літ розумнішали.
Сьогодні вже добре розуміємо, що, наприклад, поняття майстер – завжди конкретне. У кожній справі є свої лідери, перші особи. І фотожурналістика – не виняток. Мистецтво та творчість, самозречення та суто фізична праця – чого тут більше? Напевно, не можна відповісти однозначно. Але, безперечно, майстрами стають не відразу. Велика, красива, копітка і потрібна робота привела Володимира, який працював і шукав, працював і шукав – цілеспрямовано до успіху. Він став визнаним фотомайстром…
Переглядаю світлини Володимира Рязанова – там Життя. Фрагментарно вихоплені миті – дзеркальні картинки буття, думкою та сонячним променем, за допомогою об’єктиву, що залишаються на фотопапері – вже самі по собі дають нам можливість відчути високу спроможність Майстра у самовираженні, споглядати політ його думки, роздумів та устремлінь.
Володимир Рязанов – фотомайстер від Бога. Доля приготувала йому щасливу творчу дорогу. Пів століття тому (подумати тільки!) Володя буквально увірвався своїми яскравими, зненацька сміливими (на ті часи – так!) знімками на сторінки обласної молодіжної газети. Його одразу помітили. І це при тому, що Дніпропетровщина вже тоді славилася своїми чудовими фотомайстрами. Які прізвища друкувалися під знімками на газетних сторінках у ті роки! Микола Дмитрієв, Юрій Антонець, Борис Перепаді, Юрій Серадський, Володимир Шеховцов, Олександр Саєтов, Володимир Єфремов, Анатолій Красножон… А він, не соромлячись, став поруч. Сміливий вчинок? Не знаю, за натурою Володя сором’язливий, часом навіть здається занадто. Але, напевно, саме це поєднання крутого натиску та високої порядності у характері та професійній діяльності й визначає, виокремлює добрих людей. В оточуючих вони помічають та відзначають найкраще. Але й зло не сприймають.
Про Володимира Рязанова можна книгу писати. Де тільки не водили його репортерські стежки-доріжки! В операційній палаті і на вугільній шахті, біля краю “висотки”, що будується, і на життєдайному полі, біля розпеченого мартена і на прохолодному березі рибальського табору, в пилу цемзаводу і за лаштунками оперного театру – він завжди вміє на кілька хвилин самозречитися і нібито впасти в транс, щоб глядач майбутнього знімку схвилювався, щоб здригнулося його серце, щоб він співпереживав аж до закохання.
Фотокамера давно ні для кого не дивина. Нині така техніка, що ні витримки тобі, ні на різкість налаштовувати не треба – електроніка! І все ж таки мистецтво фотографії залишається ексклюзивом – долею («уделом») майстрів. Майстрів, чиє покликання найвищою мірою художнє.
Сьогодні Володимиру Леонідовичу Рязанову майже сімдесят сім. За плечима півстоліття творчого шляху. Працював штатним фотокореспондентом у газетах “Прапор юності”, “Дніпровська правда”, “Дніпро вечірній”, “Своя справа”, “Торговий дім”, “Наше місто”. Друкувався практично у всіх київських та московських газетах, у журналі “Радянське фото”. Нині він працює з архівом, публікуючи свої роботи в соцмережах, веде свій канал на Ютубі.
З гарною цифрою у творчій діяльності! Добра і благополуччя тобі, дорогий друже і колега! Нехай щодня сонячне проміння дарує тобі м’які фарби та натхнення для нових фотографій. Нехай тіні та півтони нелегкого сьогоднішнього життя якщо вже й позначаться у твоїй творчості, то з користю для героїв твоїх знімків та фоторепортажів. Своєю добротою та щирістю, загостреним почуттям сумлінності, наполегливою працездатністю ти допомагаєш нам, твоїм друзям, не втрачати віри у день світлий завтрашній. І за це дякую!
Станіслав Шведун.