Криворізьку журналістку, члена НСЖУ Оксану Демченко знає багато криворіжців. Вона майже 25 років працювала на телеканалі «Рудана» і робила душевні телесюжети про людей. Наразі, будучи менеджером по зв’язках з громадськістю у ПрАТ «Суха Балка», прославляє важкий труд шахтарів.
Мені давно хотілося зробити з Оксаною інтерв’ю саме як з багатодітною мамою. Чотири сини – її гордість!
–Чи мріяла я про велику сім’ю?Ні. Але взагалі до ідеї сімейних відносин, родинних стосунків я завжди ставилася з надмірною відповідальністю. Тому заміж вийшла, навіть за нинішніми мірками, не дуже рано, – розпочала розмову Оксана Демченко. – Свого чоловіка обирала прискіпливо – щоб був ідеальним – і коханим. Так воно і вийшло! Ми зростали в одному дворі. Коли стали дорослими – зрозуміли, що між нами є почуття і багато спільних вподобань та поглядів. А от мій чоловік мріяв про велику родину! Це нас об’єднувало, але плануванням ми не переймалися. До речі, я маю переконання, що дитина – це дарунок долі, такі речі треба вміти приймати з вдячністю.
Мої четверо дітей – це щасливий випадок передусім, оскільки молодші сини – двійнята. Я з радістю згадую той час, коли вони народилися.
–Розкажіть про синів, їхні характери та захоплення.
–Мої діти – різні як за зовнішністю, так і за характерами. Навіть двійнята! Між собою вони не схожі.
Старший – Андрій. Наприкінці року йому виповниться 20. Нещодавно здобув професійну освіту, опанував фах фотографа. Поки його роботи можна знайти лише в соцмережах, але я вірю, що це лише початок. Він уміє «ловити» об’єктивом унікальні моменти.
Середній син, Леонід, закінчив школу. Мріє продовжувати навчання. Просив мене не розголошувати інформацію на цю тему. Я маю надію, що в нього все вийде зі становленням та вибором професії. Льоня розумний, відповідальний. Має хист до кулінарії, може творити справжні шедеври гастрономічного задоволення. У нього світла голова та вправні руки.
Молодші сини – Віктор та Володимир – поки що навчаються в школі, у сьомому класі. Вони, як і всі молодші діти в сім’ях, насолоджуються ще своїм подовженим дитинством. Але теперішній час змушує їх з особливою відповідальністю ставитися і до навчання, і до своїх обов’язків у родині. Вони цікавляться історією, географією, політичними течіями. Найменший уже готовий іти до лав ЗСУ, навіть потроху купує за власні кошти амуніцію. Якщо він все-таки вирішить бути військовим, то дай, Боже, щоб опановував військову справу в мирний час.
–Коли було з дітьми найважче?
–Можливо, у це трудно повірити, але мені не було важко зі своїми дітьми. Складнощі були. Дітки не народжуються відразу великими, потребують догляду… Та в мене прекрасна родина! Завжди допомагає чоловік, а ще я можу розраховувати на маму. Вона гляділа дітей, займалася з меншими, коли хлопці пішли до школи. Я дуже вдячна нашим бабусям та дідусеві. Вони люблять онуків та докладають зусиль, щоб ті росли здоровими, розвинутими, щасливими.
–Яке заняття робить вашу сім’ю щасливою?
–Коли ми разом, то щасливі. У нас так заведено, що відпочиваємо спільно. Любимо мандрувати, відкривати нові місцини, куточки, нас захоплюють красиві краєвиди. Хлопці можуть їздити велосипедами. Чоловік виховує в дітях любов до музики, ми часто буваємо на концертах, виставах. Любимо відпочивати разом і в кіно. Нещодавно у нас з’явилося нове вподобання – вечірні прогулянки мікрорайоном.
–Чому навчаєте своїх хлопців?
–Насамперед, людським якостям. І у нас виховання відбувається в межах наслідування прикладу поведінки дорослих. Мої вимоги: щоб були активними, самодостатніми, уміли приймати рішення та нести за них відповідальність, насолоджуватися життям, радіти та бути вдячними тим, хто робить для них добро.
–Як би вашій сім’ї подарували можливість провести один день зі знаменитістю, то хто б це був?
–Девід Хікен. Це – відомий англійський композитор і піаніст, який пише музику в класичному стилі та сам її виконує. Він дуже цікава особистість, талановитий митець і справжня людина з великим серцем. Мої хлопці – прихильники його творчості. У Таїланді, де зараз живе Девід Хікен, ми б усі разом чудово провели час.
–Оксано, якою себе бачите років через 30?
–Перш за все, необхідно, щоб закінчилась ця війна. Я мрію жити у вільній, заможній та квітучій Україні. Мрію про те, щоб мої діти знайшли свою щасливу життєву стежину, щоб їм було комфортно. А в іншому, нехай усе так і залишається – подорожі, концерти, прогулянки, спорт…
Оксана ШАХМОТЬ
Фото Костянтина ДЕМЧЕНКА