Слово прощання

Вранці 4 березня 2017 р. ступив за обрії вічності наш добрий колега старшого покоління, журналіст, лексикограф, мовознавець, письменник Олекса Сергійович ВУСИК.

До свого 80-річчя він не дожив 10 місяців. Дуже хворів, чекав весну, і високе небо, яке у своїх побажаннях він прихиляв до нас, прийняло його світлу та велику душу…

Олекса Сергійович Вусик народився на Полтавщині, у селі Говтва 12 грудня 1937 р. Дитиною пережив Другу світову. Закінчивши школу, пішки, з хлібиною, що спекла на дорогу мати, попрямував до Київського університету навчатися. Коло його однокурсників було дивовижне: ті, хто любив Україну змалку і назавжди. Навчався та товаришував із В’ячеславом Чорноволом.

Після закінчення університету Олекса Сергійович Вусик приїхав до тодішнього Дніпропетровська і почав працювати кореспондентом сільськогосподарського відділу обласного радіо. Невдовзі його призначили головним редактором. Тоді у колективі зібралася чудова талановита молодь, ціла плеяда яскравих журналістів. Головному редактору, який толерував та утверджував українське в Україні, нерідко діставалося за те, що забороняла радянська цензура – «націоналізм». Доводилося вдаватися до певних хитрощів, аби по обласному радіо звучали вірші опального на той час Василя Симоненка, Віктора Коржа та інших вільних поетів – шістдесятників. Попри велике навантаження очільника обласного радіо, Олекса Сергійович писав літературні нариси, гуморески, оповідання. Головував на радіо понад 20 років.

До Спілки письменників України, до трьох рекомендацій, у Київ полетіла четверта, від пильного кагебешника: мовляв, «неблагонадійний». Тривалі роки Олекса Вусик був відповідальним секретарем обласного осередку НСПУ. За його авторства вийшли збірки гумору та сатири «На вус намотане», «Нокаут», «Між нами, хлопці, кажучи», «Реальні нереальності», повістей «Сьогодні або ніколи», «Зустрінемось у саду», роману «Не зів’януть безсмертники». Але найважливішою працею свого життя сам Олекса Сергійович вважав «Словник синонімів української мови».

Він об’їздив усі села, селища, міста області із «Репортером» за плечима, добираючи, ніби коштовне каміння, оті 2500 синонімічних гнізд  української мови, аби усі, за його ж таки побажанням, «знімали мовні зірки з українського неба». Цей словник синонімів витримав вже три видання і потреба у ньому значуща. Одна людина здійснила працю, гідну цілого інституту.

Професійну та людську, точніше, людяну допомогу відчували усі, хто співпрацював із Олексою Вусиком, особливо молодь. Він писав: «Людина-господар на цій життєдайній землі, тож повинна платити своїй годувальниці теплом небайдужого серця». Своєю творчістю та життєвою долею Олекса Сергійович Вусик, лауреат премій ім. Д. Яворницького та В. Підмогильного, блискучий журналіст-публіцист утверджував і дух, і правду, і українське слово.

Земля села Олександрівка прийняла тіло, а небо – світлу душу. Уклін та шана Вам, наш дорогий колего, Вчителю та світла вічна пам’ять.

Звернення до членів НСЖУ, НСПУ, усіх, хто може прилучитися.

Родина письменника та журналіста Олекси Сергійовича Вусика звертається за допомогою: скромним пам’ятником на могилі увічнити його подвижницький доробок. Навіть найменший внесок буде сприйнятий із великою вдячністю.

Картка Приватбанку 4149 4978 2547 3798 на ім’я удови письменника та журналіста Вусик Ніни Іванівни.