Злетілись, наче жайвори, літа…

Олександр Пільонов: “Поезія в моєму житті…”

…Поезія! Вершина художнього Слова! Такою завжди була, такою й залишається. Без неї просто не може бути художнього Слова. Тому найнижчий уклін усім, хто причетний до Слова Поетичного, і всім тим, хто душею й серцем тягнеться до нього. А те, що цей день як своєрідне свято відзначається на всесвітньому рівні, то це просто прекрасний приклад того, що люди у будь-якому куточку світу щиро вклоняються Її Величності Поезії.

Щодо того ж, яка саме поезія є у кожному окремому житті, то тут також все просто: у кожної людини це щось виключно її особисте. Досить згадати короткі поетичні рядки будь-якого поетичного твору – і серце тут же заб’ється в унісон.

У моєму особистому житті поезія завжди була й залишається тим повсякденним дороговказом, по якому завжди крокую. Без нього жодного кроку! А згадувати є багато що.

Шістдесят років тому в свої неповні дев’ятнадцять мені вперше пощастило надрукувати власні поетичні твори у всеукраїнському журналі «Дніпро». («Дніпро», 1964 рік, № 7, збірка поезій «Обрії»). Згодом були публікації в журналах «Жовтень», «Зміна», «Ранок», «Поезія», «День поезії», «Хлібороб України», «Крила», «Кур’єр Кривбасу», ряді інших. В 1968 року мені було присвоєно звання лауреата Дніпропетровської обласної літературної премії імені Миколи Шутя. Тоді ж разом з Лідією Сєверцевою представляв Дніпропетровську область на Другому Всесоюзному фестивалі молодої поезії. В 1969 році у складі 12 поетів України представляв нашу державу на П’ятій Всесоюзній нараді молодих письменників. Ось повний склад: Борис Олійник, Роман Лубківський, Іван Рибицький, Володимир Рутківський, Борис Демків, Віталій Гончаренко, Леонід Коваленко-Горлач, Віталій Колодій, Віталій Зленко, Галина Турелик, Світлана Йовенко, Олександр Пільонов.

Однак протягом багатьох десятиліть видати хоча б одну поетичну збірку не вдавалося: у дніпропетровському видавництві «Промінь» мої рукописи навіть не реєстрували. До речі, не лише мої, а й багатьох інших поетів, зокрема, таких, як Семен Ковальчук, Віктор Сидоренко, Михайло Патрик, Євгенія Борщова, Юрій Камінський, Борис Лаліменко, багатьох інших. Цьому завадив «дніпропетровський клан», який ділив поетів на «своїх» (тобто на холуїв свого клану) і на «не своїх» (тобто на тих, хто холуями бути не хотів). Видаватися пощастило значно пізніше – через півстоліття після друку в журналах «Дніпро» та інших. Зокрема, це поетичні книги «Злетілись, наче жайвори, літа…» (Пільонов О. «Злетілись, наче жайвори, літа…». Поезії. З неопублікованих рукописних книг. Дніпропетровськ. «Літограф». 2014 рік. 248 с.) та «Серце на долоні» (Пільонов О. «Серце на долоні». Поезії. Дніпро. «Журфонд». 2023 рік. 268 с). Пощастило видати також дві поетичні книги російською мовою – «Так хочется весны и тишины!..» (Пилёнов А. «Так хочется весны и тишины!..». Поэзия. Днепр. «Журфонд». 2023 год. 112 с) та «Поэзия – спасение моё…» (Пилёнов А. «Поэзия – спасение моё…». Поэзия. Из неопубликованных рукописных книг автора. Днепр. «Журфонд». 2024 год. 248 с).

У зв’язку з цим хочу зробити оптимістичний заклик до нинішніх молодих авторів: якщо вам хтось колись буде вставляти палки в колеса (а таких «доброзичливців» завжди вистачало і вистачає!), не відкладайте перо. Тим більше, перо поетичне. Пишіть! Адже Поезія це не лише римовані рядки. Як писав я у одній зі своїх книг: «Не цурайтеся Слова Поетичного. Без нього немає ні душі, ні держави». Все просто.

А зараз хочу продовжити про нинішній святковий День Поезії.

Низький уклін керівництву нашої обласної журналістської організації, яке проявило по-справжньому добру ініціативу, щоб наші колеги на сайті обласної журналістської організації під загальним заголовком «Поезія у моєму житті…» представили свої роздуми, як про поезію, так і власні поетичні твори.

Заодно хочу внести таку ось пропозицію. Колись у Дніпропетровську, Кривому Розі, інших містах області існували літературні об’єднання, де формувалися й удосконалювалися літературні здібності тих, хто відвідував ці своєрідні школи літературної майстерності. Нині таких літературних об’єднань немає. Тому пропоную при обласній журналістській організації створити літературне об’єднання для початкуючих поетів і прозаїків, які, відвідуючи це літоб’єднання, удосконалювали б тут свою любов до Слова.

Із Всесвітнім Днем Поезії, шановні!

І на завершення ось цей вірш, який дав назву одній із моїх книг.

* * *
Злетілись, наче жайвори, літа.
Так високо ще не злітали досі.
Їх зачекалась осінь золота,
А їм ніяк не хочеться у осінь…

Прийшла пора постоять-помовчать.
Й оглянутись:
А що там, за плечима?..
А жайвори – летять, летять, летять! –
І тихо, і урочисто під ними…

Спасибі вам,
Що в мене ви були.
Спасибі вам
За жайворові злети,
Бо там, попереду, замети залягли
І не перелетіть через замети…

А так ще хочеться короткого тепла!
Щоб осінь бабина ще довго гріла плечі.
Щоб просто осінь та – була й була.
Та вже не надвечір’я –
Пізній вечір.

І десь попереду
Морозно-синя ніч.
Й оті холодно-мовчазні замети.
А зараз падолист летить до ніг,
Неначе недописані сонети.

І є нагода стать і помовчать.
Ми в цьому світі не були чужими.
А жайвори – летять, летять, летять! –
І тихо, і задумливо під ними…
(2010)
* * *

Добра і благополуччя усім!

З повагою
Олександр ПІЛЬОНОВ.