«Побувавши в Литві хоча б раз – закохаєшся в цю країну…»

Другий рік як у нашому обласному центрі працює Почесне консульство Литовської Республіки в Україні. В листопаді під час спілкування з дніпропетровськими журналістами Почесний консул Віталій Півняк повідав нам про проекти, програми та про найближчі плани офіційного представництва європейської держави. Саме тоді і народилася думка організувати поїздку наших мас-медійників до країни, чию дружню підтримку і допомогу сьогодні неможливо переоцінити.

І ось у квітні на запрошення Міністерства закордонних справ Литви та за сприяння Почесного консульства Республіки з дводенним робочим візитом у Прибалтиці побувала дніпропетровська делегація – радник голови обласної державної адміністрації Тетяна Губа та регіональні журналісти.

Програма нашого перебування у європейській країні, яка сьогодні виступає своєрідним адвокатом України, була дуже насиченою. Представники Управління інформації та зв’язків з громадськістю МЗС Сандра Дроздова та Лілія Жинєнє, врахувавши попередні побажання учасників нашої делегації, спланували зустрічі з представниками Міністерства охорони здоров’я, Міноборони й Міністерства закордонних справ Литви, з громадськими активістами неурядових організацій, з журналістами, влаштували екскурсію Вільнюсом. Ми відвідали українських військових у Центрі реабілітації в Друскінінкай, побували у військовій частині литовсько-польського батальйону. 

 

Всюди звучало питання – чим Литва може ще допомогти?

Те, чим і як Литва сьогодні допомагає Україні, неможливо переоцінити. В рамках широкомасштабної урядової програми Литовської Республіки щодо гуманітарної допомоги Україні реалізується чимало заходів. Це і гуманітарний вантаж за подіями в Дебальцево, і медичне устаткування та лікарські засоби, і реанімобіль від литовських бізнесменів, і навчання українських школярів із зони АТО у Вільнюському домі литовців, і лікування пораненого під Маріуполем 16-річного Іллі Луценка, і реабілітація українських військових у спеціалізованому центрі в Друскінінкай…

Програма лікування бійців, що постраждали в зоні АТО, наразі триває. За словами радника Міністра охорони здоров’я Литовської Республіки Арвідаса Скорупскаса, через систему МОЗ у 2014 році пройшло 43 поранених військових, з початку 2015-го – 12. Невдовзі литовський уряд планує втілити у Дніпропетровську моделі ефективного психологічного та фізичного відновлення здоров’я українських військових. До реформування системи медичного обслуговування залучатимуться спеціалісти високих категорій з ЄС.

– Ми знайомі з роботою дніпропетровських лікарів, вони чудові спеціалісти. Та сьогодні система Семашко вже неефективна. Ми відійшли від методів радянської психіатрії і практикуємо західну систему. Тепер литовські фахівці, які вчились у європейців, будуть передавати досвід українським колегам, – зазначив А.Скорупскас.

 

Окрім підтримки на державному рівні, досить відчутна й допомога тамтешніх неурядових громадських та волонтерських організацій. З представниками окремих із них ми зустрілись у Міністерстві закордонних справ. Важко було стримувати хвилювання, розповідаючи про українську реальність, про проблеми, з якими сьогодні стикаються переселенці із зони АТО, особливо діти, поранені бійці, волонтери. Та не менше емоцій викликала готовність литовських НУО вже найближчим часом надати дієву допомогу: збирають кошти на протезування, готуються прийняти в літніх таборах дітей із зони АТО, є бажаючі працювати з біженцями тощо.

Серед учасників зустрічі був і наш колишній співвітчизник Олекса Матвєєв, який представляє Асоціацію “ARS Libera”. Організовуючи культурні та художні заходи, вони направляють виручені кошти на допомогу нашим пораненим нацгвардійцям.

Небайдужі до долі українського суспільства і самі литовці. Голова української громади Вільнюса Наталія Шертвітєнє під час дружньої вечері розповіла про одну литовську сім’ю, яка прихистила у себе на лікування і повне утримання молодого військового з Донбасу, котрий через «проукраїнські» погляди не знайшов спільної мови зі своєю родиною. І такий приклад не поодинокий.

«Ми дуже добре пам’ятаємо про підтримку України»

Сьогодні Президент Литви послідовно відстоює інтереси України на найвищому міжнародному рівні, демонструючи рішучу позицію підтримки по відношенню до нашої країни. Литва одна з перших ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, тим самим підтримавши євроінтеграційні прагнення. Про європейські перспективи говорили і наші литовські колеги, оскільки в Прибалтійській країні все ж вбачають Україну частиною Європи.

Для чого це потрібно Україні – зрозуміло. Для чого це потрібно Литві?

Відповідь на це питання майже у всіх одна: «У наших країн дуже схожа історія. Спочатку була одна держава, потім її роз’єднали. Пізніше спільне лихо – голодомор в Україні, а в Литві вивозили до Сибіру інтелігенцію. Зараз в Україні АТО, а в 90-ті вулицями Вільнюсу їхали радянські танки. Ми все це проходили : і блокаду, і відключення газу, і те, як нам розповідали про місцевих терористів… І разом з тим добре пам’ятаємо, як тоді, у 1991-му, нас приїхали підтримати українці, як біля сейму вони стояли з прапорами. Ми дуже це цінуємо. А зараз ми вже перейшли до такого рівня, що можемо і іншим допомагати».

 

У своїй роботі литовські журналісти керуються принципами ВВС

Про те, як сьогодні працюють литовські ЗМІ, яким чином вони витримують конкуренцію та як у державі з радянським минулим втілюються стандарти «свободи слова», ми дізнавались від колег-журналістів.

 

Завітавши до студії Національного радіо і телебачення Литви, ми помітили певну схожість з Дніпропетровською обласною телерадіокомпанією. Та це лише зовні. Після здобуття Литвою незалежності на початку 90-х років, державна телерадіокомпанія стала суспільною установою. Як пояснив керівник телевізійних новин ЛРТ Андріус Матоніс, засновниками суспільного радіо-телебачення можуть бути різні суб’єкти, при цьому фінансування – з державного бюджету. Голову суспільної ради Литовського радіо і телебачення обирають члени ради. А сам орган формується з представників Президента Литовської Республіки, Сейму, Уряду, громадських організацій, церкви. І навіть якщо Голова Ради знаходитиметься в опозиції до Президента, на роботу колективу студії це ніяк не впливає.

– На телебаченні ми виходимо 8 годин у прямому ефірі. Наш споживач думаючий, – зауважив Андріус Матоніс. – Тому у своїй роботі орієнтуємось на ВВС, принцип двох-трьох думок – це однозначно. Вцілому можна сказати, що Кодекс етики журналістів і видавців уже в крові наших співпрацівників…

Коштів, що виділяються з держбюджету на фінансування радіо і телебачення і становлять певний відсоток від доходів держави, достатньо. Тому від реклами на Національному телерадіоканалі повністю відмовились. До того ж, після прийняття змін до закону про вибори, партія чи політик сплачує до Центрвиборчкому і отримує час в ефірі. А для вирішення спірних питань є внутрішня редакційна колегія плюс комісія з журналістської етики.

Звичайно, багато що залежить від відповідальності, політичної волі і професійності влади держави. Тож наостанок працівники литовського радіо і телебачення побажали українським колегам трансформації влади, прийняття відповідних законів та порядку в суспільстві.

Дотримуватись принципів точності, неупередженості, завойовувати довіру аудиторії, прагнути досконалості в найменших деталях – ці основні принципи сповідує Британська телерадіомовна корпорація. І саме їх у своїй роботі дотримуються журналісти, які працюють у литовських засобах масової інформації. У цьому ми впевнились і під час візиту до редакції одного з найпопулярніших новинних Інтернет-порталів Delfi, де зустрілись із шеф-редактором порталу та з головним редактором російської сторінки www.Delfi.lt. Про важливість професійного підходу до роботи говорили і з головою Спілки журналістів Литви Дайнюсом Радзявічусом.

На жаль, українським медіа дотримання журналістських стандартів ще дуже бракує…

«Я русский помню только с мультиков»…

Нещодавно Верховна Рада України схвалила «декомунізаційний пакет». У Литві процес декомунізації та «десовєтізації» стався майже чверть століття тому із підтримкою населення понад 90%. І це не випадковість, адже майже 80% жителів республіки – етнічні литовці. Це люди, які завжди володіли рідною мовою і знали про «життя без соціалізму» особисто або ж чули про нього від своїх рідних.

Тож здобувши незалежність, литовці почали активно підтримувати і розвивати свою культуру, традиції, національні надбання. Усі монументи радянської епохи в Литві, за винятком чотирьох скульптур на Зеленому мосту у Вільнюсі, які є конструктивною частиною мостового переходу, демонтували і вивезли до «парку тоталітаризму» у містечку Грутас, що на півдні країни.

Сьогодні вже майже ніхто з тих, кому менше 25-30 років, у Литві не розмовляє російською. «Я русский помню только с мультиков», – почули ми від одного із тамтешніх співрозмовників. Натомість англійською – без проблем.

– Ну, як тобі Литва? Чи відчувалося, що ти – в Європі? – запитували мене вдома.

Так, відчувається. У першу чергу, в самому ставленні литовців одне до одного, у вихованості, у відповідальності. Зокрема, саме тоді, як ми були у Литві, в Європі проходили дні дотримання правил дорожнього руху. Кожен кілометр перевищення швидкості карався дуже високим штрафом. Не думаю, що лише встановлене всюди відеоспостереження на дорогах змушувало водіїв не порушувати норм. Сівши за кермо, водій автоматично пристібає пасок безпеки, а не вигадує різні методи блокування автонагадувача. І кожен учасник дорожнього руху усвідомлює, що правила встановлені заради його ж безпеки. Разом з тим, і автовласник бачить, що на сплачені ним податки дорога утримується в належному стані.

До речі, у мене зовсім не виникало відчуття, що я – в чужій країні… Можливо, через привітне, доброзичливе ставлення литовців до гостей. Можливо, тому, що Вільнюс дуже нагадав мені наш Львів – своїми вузенькими вуличками, старовинними будівлями, архітектурою різних часів і стилів… Хіба що виглядає столиця Литви набагато охайніше…

Пригадуючи, як на початку нашої подорожі керівник делегації Тетяна Петрівна Губа запитала: «Ви бували раніше у Литві? Ні? Після цієї поїздки вам обов’язково захочеться знову відвідати цю країну», – уже від себе додам:

– Побувавши в Литві хоча б раз неможливо не закохатися в цю країну…

 

 

 

 

Наталя Назарова.