Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Цього тижня у світі відзначають Глобальний тиждень медіаграмотності, який покликаний привернути увагу до тем критичного мислення й протидії дезінформації. Саме про це – про механізми впливу російської пропаганди – говорила минулого тижня дніпровська журналістка, асистентка кафедри журналістики Університету митної справи та фінансів, медіаекспертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика та членкиня Національної спілки журналістів України Ірина Авраменко під час зустрічі в Польському інституті Лейпцига.
Тема лекції – «Де захована російська пропаганда». Дослідниця проаналізувала, як російські наративи адаптуються до німецького інформаційного простору – від підроблених новин і «культурної дипломатії» до тонких маніпуляцій через освіту, історичну пам’ять і мову. Докладніше читайте в матеріалі Єви Авраменко.
Нагадаємо, Ірина Авраменко перебуває в Лейпцигу в рамках резиденції для журналістів ECPMF (European Centre for Press and Media Freedom).
Деконструкція правди як зброя: механізми російського впливу в Німеччині – лекція Ірини Авраменко
20 жовтня в Польському інституті Лейпцига відбулася лекція медіаекспертки Інституту демократії імені Пилипа Орлика Ірини Авраменко. Дослідниця розповіла про численні лазівки, через які російська пропаганда намагається проникнути у свідомість мешканців Німеччини.
Головні провідники російського впливу це, звісно, медіа й соцмережі. Чого вартує тільки операція російського інформаційного впливу, відома як Doppelganger («Двійник»), у межах якої пропагандисти підробляли сайти відомих німецьких медіа, де розміщували фейкові новини.
Соцмережі – павутиння, по якому розповсюджується дезінформацією. Лише цього місяця з’явився фейк, що нібито німців закликають приєднуватися до інтернаціонального легіону, щоб “взяти реванш проти росіян”. Це робиться для дискредитації українського війська.
Втім, німецьку аудиторію не дістанеш лише через соцмережі – вони не є найважливішим джерелом новин для більшості громадян. Для багатьох німців головними джерелами новин залишаються телебачення та онлайн-новинні портали.
На думку Ірини Авраменко, є пропаганда, що діє набагато тонше: вона проникає через культуру, освіту, туризм, торгівлю, навіть через батьківські та вчительські настанови. У деяких регіонах Німеччини, які свого часу були під впливом соціалістичного табору, досі можна почути вислів: «Не служив в армії — не чоловік!». Подібні наративи досі живуть і у російському суспільстві. Ба більше: у дитячих садках російської Пермі дітей уже сьогодні навчають керувати дронами. Натомість у сучасній Німеччині малюкам навіть не дозволяється гратися іграшковою зброєю.
У сфері освіти, зауважила експертка, чимало вчителів несвідомо передають дітям установки, отримані ще від своїх батьків і педагогів часів НДР. Так звану остальгію – ностальгію за Східною Німеччиною – російські структури активно підживлюють через медіа, соцмережі, зустрічі «ветеранів бойових дій” і псевдоісторичні форуми. Москва також підтримує діяльність культурних центрів, громадських організацій і фестивалів, які просувають ідеї «спільної історії» та «великої російської культури». Один із улюблених наративів – про «визвольну місію СРСР у Європі».
“Це апелює до тих людей, хто досі сприймає радянських солдатів як “визволителів”, особливо у Східній Німеччині, – наголосила Ірина Авраменко. – У Берліна стоїть пам’ятник радянському солдату з нібито врятованою дівчинкою на руках. Але сьогодні росія вже вбила в Україні сотні дітей і тисячі отримали поранення. Але дивлячись на цього бронзового «визволителя», німцям важко повірити, що сучасна російська армія чинить масові злочини.
За словами Ірини Авраменко, Москва системно експлуатує історичний біль німецької нації, пов’язаний із подіями Другої світової війни, здійснюючи так званий «експорт провини». Росія приписує собі статус «переможця нацизму» й використовує його як моральну ліцензію, щоб вирішувати, хто сьогодні «нацист», а хто ні. У такий спосіб Кремль намагається легалізувати власні злочини в Україні.
Під час зустрічі йшлося також про так звану «культурну дипломатію» в Німеччині. Ірина Авраменко згадала нещодавній виступ путінської співачки Анни Нетребко в Берліні.
“Третій Рейх активно використовував у пропаганді кіно, музику й мистецтво. Чому ми думаємо, що сучасна росія не робить те саме?” – поставила риторичне запитання лекторка.
Ще однією нішею впливу, за словами медіаекспертки, є російськомовні спільноти та телеграм-групи у Німеччині. Часто українські біженці, опинившись у новому середовищі, вливаються у вже сформовані російськомовні діаспори, де панують знайомі радянські культурні коди – «російські» свята, «російські» культурні центри, звичний побут і впізнавані фрази: «Я не хочу політики, ми ж усі люди», «Я проти війни, але й росіян шкода», «Давайте не будемо про війну».
Окремим осередком такого впливу стали так звані «російські магазини», куди російськомовні мешканці приходять по звичні продукти, спілкування та «атмосферу дому». Та за фасадом побутової ностальгії ці місця нерідко виконують роль локальних хабів для просування російських наративів.
На жаль, ці, на перший погляд, нейтральні меседжі розмивають межу між нападником і жертвою. У результаті формується атмосфера уявної «спільності» – «ми всі колишні радянські люди», де війна подається як «непорозуміння між братніми народами».
“Найгірше, що, спілкуючись із місцевими мешканцями, українці підсвідомо передають німцям ці проросійські наративи – не як позицію, а як звичний спосіб мислення, – говорить Ірина Авраменко. – І це теж різновид пропаганди”.
Журналістка представила аудиторії книгу «Деконструктори правди», видану Інститутом демократії імені Пилипа Орлика. Видання присвячене так званій російській опозиції, яка, за словами пані Ірини, також є одним із потужних інструментів російського впливу.
“Штабом” цих «опозиціонерів в екзилі» сьогодні став Берлін. Саме тут вони регулярно ведуть діяльність, що створює ілюзію для європейської аудиторії, ніби існує «інша, хороша Росія», не причетна до війни. Але, як показують соціологічні дослідження, “хорошої” росії не існує.
Серед слухачів лекції були як німці, так і українці, що мешкають у Лейпцигу.
Німці фрау Катя і гер Тобіас прийшли на лекцію, щоб дізнатися більше про російську пропаганду. Вони стараються не пропускати заходи, що проводяться Польським інститутом в Лейпцигу. Тут вони познайомилися з багатьма українцями. Зацікавившись нашою країною, Катя і Тобіас сьогодні власним коштом оплачують собі курси української мови.
“Я психолог, і мене дуже цікавить вплив пропаганди на людей, – говорить фрау Катя. – Я вже багато знаю про неї. Мені дуже важко доносити правду людям, які не так глибоко в темі, тому що всі ці наративи дуже вкорінені в нашу свідомість. Адже це триває вже десятиліттями. Деякі речі в цій системі виглядають банально, а деякі – навпаки, дуже добре зроблені. І навіть розумні люди навколо мене іноді на це «потрапляють». У такі моменти я почуваюся безпорадною. Я народилася в НДР і провела там дитинство, тому добре пам’ятаю радянську пропаганду. Вже після 1989 року я змогла подивитися на все критично: отримала іншу інформацію, відкрила для себе інший світ”, – говорить жінка.
“Я іноді думаю про біль, який пережила моя мати після возз’єднання Німеччини, – каже гер Тобіас. – Її досвід, її праця в Східній Німеччині наприкінці 1980-х, – усе це ніби втратило цінність. Те, що вона робила, і ті цінності, які були важливими у східній частині країни, більше не визнаються або сприймаються Заходом як щось другорядне. І мені здається, що цей біль – це теж частина впливу пропаганди. Вона наче затінює спогади про власну молодість, підміняє їх почуттям образи, розчарування й втраченого сенсу. Новий біль, пов’язаний із возз’єднанням, став сильнішим за той, що був у самій системі соціалістичного реалізму, у якій вона жила. Мені 40 років, я програміст. І мені цікаво побачити, як цей досвід – людини, що виросла в НДР, – співіснує поруч із досвідом тих, хто народився вже в Західній Німеччині. Де проходить ця межа? Що саме болить? – замислюється Тобіас.
Учасники заходу дійшли згоди, що російська пропаганда діє там, де бракує розмови, довіри й пам’яті. Саме тому такі зустрічі важливі – вони повертають людині здатність думати, розрізняти, аналізувати.
І, можливо, саме з цього – з усвідомлення власної вразливості перед маніпуляцією – починається нова європейська стійкість.
Єва АВРАМЕНКО
