Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Маскувати бронежилети під звичайний одяг, тримати при собі детектори дронів та не підбирати збиті FPV-дрони навіть як трофеї – такі поради давали учасники першої панелі всеукраїнської безпекової конференції НСЖУ.
Журналісти з Запоріжжя, Донеччини та Харківщини поділилися досвідом роботи в умовах, коли зона досяжності ворожих дронів зросла з 10 до 30 кілометрів, а ризики для медійників кардинально змінилися порівняно з початком повномасштабної війни.
Головний висновок: виживання журналіста залежить не лише від захисного спорядження, а й від розуміння нових реалій ведення війни.
«Тікали від дронів і ховалися по підвалах», – кореспондентка з Запоріжжя про роботу під FPV-дронами
Анастасія Потапенко працює в «Суспільному» з початку повномасштабної війни і за два роки встигла відчути, як кардинально змінилася робота журналістів на прифронтових територіях.
Щодня виїжджати до населених пунктів за кілька кілометрів від лінії бойового зіткнення для висвітлення життя цивільного населення – в цьому полягає робота Анастасії. Але якщо раніше головними ризиками були артилерійські обстріли, то нині все змінилося.
– Ми потрапляли під атаки дронів, змушені були буквально тікати від них, ховатися по залишках будівель, шукати підвали, щоб дрони нас не засікли, – розповідає Анастасія про нові реалії.
Особливо небезпечними стали FPV-дрони та дрони на оптоволокні. Через це до багатьох населених пунктів Запорізької області доступ для журналістів закрили з міркувань безпеки.
Знімальна група «Суспільного» тепер не виїжджає на прифронтові території без детектора дронів.
– Він не захистить нас, але дає змогу розуміти, наскільки небезпечна ситуація складається для нашого екіпажу, і дає час зорієнтуватися, – пояснює кореспондентка.
Але найнесподіванішою порадою стала рекомендація маскувати бронежилети.
– Окупантам начхати, чи ми журналісти, чи військові. Вони бачать людину в бронежилеті і вважають її своєю ціллю. Тому варто накидувати поверх якусь сорочку, – каже Анастасія. Але, попри всі ризики, вона наголошує на важливості продовжувати роботу: – Всім страшно туди їздити. Але кожен має розуміти, для чого ми це робимо.
Для команди «Суспільного Запоріжжя» критерієм успіху стало просте правило: «Якщо наш матеріал може вплинути хоча б на одну людину, яка його подивиться або прочитає – цього вже достатньо».
Анастасія підкреслює золоте правило безпеки: життя має бути на першому місці. Якщо ситуація несе велику загрозу життю і здоров’ю, краще не ризикувати.
Але водночас вона наголошує:
– Ми не можемо собі дозволити нехтувати обставинами, які нам подарувала доля. Ми мусимо працювати в небезпечних точках і висвітлювати все, що там відбувається.
Чотири турнікети і відмова від благодійного одягу: воєнкор розповів про еволюцію підготовки до фронту
Іван Магуряк з 24-го телеканалу працює один – без водія і оператора. Це змушує його планувати кожне відрядження як військову операцію.
Коли фронт постійно рухається, а міста стають недоступними за лічені дні, планування відрядження перетворюється на складну логістичну задачу.
– Планували зйомку між Добропіллям і Білозерським. Поки домовлялися, ці міста стали настільки близькими до фронту, що потерпають від щоденних обстрілів, – ділиться досвідом Іван.
Така ситуація змушує постійно корегувати маршрути і місця призначення. А коли працюєш без власної команди, логістика ускладнюється вдвічі – доводиться покладатися на громадський транспорт і військових.
– Спочатку я допускав суттєву помилку – брав одяг не так зручний, як той, який не шкода. Виявилося, що не варто жаліти на себе грошей, – розповідає Іван.
Зараз він радить інвестувати в якісне спорядження:
– берці замість звичайного взуття – обов’язково,
– одяг, що захищає всі відкриті ділянки тіла – ситуації бувають різні,
– мінімум чотири турнікети – по розрахунку на кожну кінцівку.
– Ми звикли до того, що маємо один турнікет і думаємо «окей». Насправді ні – треба їх мати більше, тому що ситуації дійсно небезпечні, – наголошує журналіст.
Особливу увагу Іван приділяє морально-психологічній складовій.
– Потрібно бути готовим до того, що можна побачити, почути. Історії, які доводиться спостерігати, можуть впливати на нас емоційно, – попереджає журналіст.
Він підкреслює важливість роботи над власним ментальним здоров’ям і радить не нехтувати не тільки фізичною небезпекою, але й дбати про психологічний стан.
– Найкращий журналіст – це живий журналіст, – цитує Іван фразу, яка стала його професійним кредо.
Він закликає колег уникати ситуацій невиправданого ризику.
– Ми повинні робити максимум з того, що залежить від нас самих. Не вмикати якогось героя, а працювати так, щоб повернутися з будь-яких поїздок. Багато залежить не від нас, але що залежить від нас самих – ми повинні враховувати, – підсумовує воєнкор своє бачення роботи в найнебезпечніших точках України.
«30 кілометрів для FPV вже нікого не дивує», – журналіст іноземних медіа про нову реальність війни
Артем Листопад працює для польського та литовського телебачення. За три роки він побачив, як змінилася зона досяжності ворожої зброї і з’явилися нові, неочевидні загрози.
Коли у 2024 році по блокпосту в Куп’янську вдарили з відстані 10 кілометрів, це здавалося неймовірним. Сьогодні 30 кілометрів для FPV-дронів – звична справа на багатьох ділянках фронту.
– Якщо раніше заїхати на артилерійські позиції було одним з найлегших завдань, бо артилерія стоїть позаду передових підрозділів, то сьогодні навіть до артилерії важко заїхати через ворожу дронову активність, – констатує Артем.
Зона досяжності FPV-дронів зросла втричі, і це кардинально змінило можливості журналістів документувати війну. Те, що раніше здавалося безпечним тилом, сьогодні може стати полем бою.
Артем попереджає про небезпеку, про яку мало хто знає – російські FPV-дрони оснащують GPS-трекерами та вибухівкою.
– Ці дрони інколи мають GPS-трекер, який може працювати автономно впродовж наступних пів року. Якщо людина підбере збитий дрон і принесе до бліндажу, росіяни це відслідкують, і туди прилетить, – каже журналіст.
Навіть батарея розрядженого дрона може містити вибухівку, тому Артем категорично не радить торкатися збитих безпілотників.
Особливу увагу він приділяє зростанню активності російських диверсійно-розвідувальних груп.
– Бійці ДРГ можуть мати вигляд дідуся, який любить горілку, – попередив журналіст.
Він розповів про випадки, коли диверсанти під виглядом місцевих жителів збирали інформацію, а потім вирізали людей у підвалах.
– Перебуваючи в населених пунктах, варто бути обачними щодо «місцевих жителів», навіть коли вони здаються безневинними, – наголосив Артем Листопад.
Він також звернув увагу на неочевидну загрозу – агресивних голодних собак у прифронтових населених пунктах.
– Місцеві часто ходять з сокирами, щоб відбиватися від цих тварин, – сказав журналіст.
Він радить вдягати захисний одяг на випадок укусу, обов’язково мати в аптечці препарати для допомоги при укусах тварин, також носити засоби особистої безпеки (в рамках закону).
Журналіст наголошує, що обов’язково слід ретельно планувати маршрут поїздки.
– Блокпостів, які скажуть: «Далі не їдь, бо фронт», уже немає. Їх вибивають і розбивають, ставити блокпост під російським FPV немає сенсу, – пояснює журналіст нову реальність.
Це означає, що журналісти можуть несподівано опинитися на лінії бойового зіткнення, особливо там, де погано працюють GPS та мобільний зв’язок.
Порівнюючи 2022 і 2025 роки, Артем наводить такий приклад:
– У 2022-му ми заїжджали з 93-ої бригади до позицій піхотинців на відстань 500-700 метрів від ворога. А тиждень тому працював у тій самій бригаді – ми вивантажували наземний робототехнічний комплекс, щоб пілоти його підхопили, бо особисто доставити провізію стало неможливо.
Попри всі складнощі, Артем залишається оптимістом.
– Війна – дуже погане явище, але якщо вона вже є, то нам, журналістам, треба витягти з цього максимум. Це безцінний досвід, який, сподіваюся, на наших землях більше не повториться, – наголошує Артем Листопад.
«Не забирайте гідність у військових», – офіцерка-журналістка про етику висвітлення війни
Богдана Лясківська з «РБК Україна» пройшла шлях від тележурналістки до офіцерки запасу ЗСУ. Тепер вона знає війну з обох боків і розповідає про межі, які не можна переходити.
– Кожен ваш матеріал – це ваша відповідальність за життя кожного, хто залишається на тих позиціях, – з цієї фрази Богдана розпочала свою розповідь про журналістську етику в умовах війни.
Вона наголошує: навіть одне маленьке дерево у кадрі може демаскувати позицію і призвести до обстрілу бліндажу після виходу матеріалу. Тому першим кроком завжди має бути детальне обговорення з військовими – що можна показувати, а що табу.
– Ми навіть для себе в редакції вирішили, щоб не просто перепитувати, а прямо під підпис, що ви згодні, – розповідає Богдана про професійне кредо редакції.
Причина проста – бувають люди, які спочатку погоджуються світити обличчя, а потім починають сумніватися. Або виявляється, що у когось батьки не знають про службу на війні…
Одна з найболючіших дилем – як висвітлювати історії загиблих героїв.
– У нас дуже багато героїчних бійців, які загинули, але ми не можемо про них розповісти. Чому? Тому що в них залишається мама чи тато в окупації, – пояснює Богдана.
Особливо гостро стоїть питання висвітлення історій поранених.
– Багато журналістів хочуть зробити «круті» кадри – показати, як людина кричить, або відірвані руки-ноги. Я – проти таких підходів. Не показуйте обличчя пораненого – можливо, рідні ще не знають про поранення. Не показуйте інтимні місця їхнього тіла – це приниження людської гідності, – наголошує журналістка.
Стосовно висвітлення наслідків ударів по цивільних, Богдана радить завжди ставити собі питання: «Чи дійсно цей кадр несе інформативну цінність, чи він просто емоційно зачіпляє?»
– Ви сфотографували дівчинку під завалами з закривавленим обличчям. Батьки, друзі можуть ще не знати про трагедію. Який це буде шок для них? – попереджає журналістка.
За спостереженнями Богдани, українські медійники більш відповідальні, ніж іноземні. За відгуками пресофіцерів, представники іноземних ЗМІ більше хочуть сенсаційності і не мають настільки емпатичного відчуття та відповідальності, як українські.
Вона наголошує, що журналіст має нести моральну відповідальність за кожного, кого він зняв.
– А найголовніше – залиште гідність військовому, не показуйте кадри, які його дискредитують або можуть нанести йому шкоду, – підсумовує журналістка.
Онлайн-конференцію «Безпека журналістів під час війни. Досвід українських медійників» 19 серпня 2025 року організували Національна спілка журналістів України та мережа Центрів журналістської солідарності. У заході взяли участь 80 медійників з усієї України, а фейсбук-трансляція дозволила долучитися ще ширшому колу колег.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
