Як журналісту зберегти себе, працюючи з болем інших

Психологічна стійкість журналіста – це не лише про силу волі й бажання допомогти, а й про здатність дбати про себе та свій внутрішній світ. Саме про те, як не дозволити болю інших його зруйнувати, про «травму свідка», гігієну співпереживання та важливість збереження внутрішніх ресурсів говорили учасники підтримуючої онлайн-зустрічі «Робота з болем інших: як не втратити себе, висвітлюючи травматичні теми».

До розмови, за запрошенням Дніпровського центру журналістської солідарності НСЖУ, долучилися медійники Дніпропетровщини, Сумщини та Херсонщини. Разом із тренером ГО «ГОЛОС ПРО», психологом Олександром Макухою вони вчилися розпізнавати ознаки вторинної травматизації та шукали інструменти, які допомагають трансформувати переживання у джерело професійної стійкості.

– Люди не можуть не реагувати на чужий біль. Але важливо мати гігієну співпереживання. Це не розкіш, а необхідність, – підкреслив Олександр Макуха.

Під час зустрічі учасники ділилися власним досвідом того, як на їхньому емоційному стані позначається зіткнення з важкими, чутливими історіями й болем. Так, одна з учасниць розповіла про те, як відчуває їхній вплив не лише психологічно, але й фізично – напругою в шиї, головним болем, напруженням щелепи тощо. Та, як пояснив психолог, такі сигнали є природними. Тіло часто першим говорить про перевтому, стрес, вигоряння тощо, навіть коли ми намагаємося ігнорувати їхній вплив. Саме тому важливо розпізнавати «мову» тіла, аби попередити деструктивні наслідки, чи принаймні вчасно почати про них піклуватися.

Але як справлятися із тим, з чим маєш справу майже кожного дня, не закриваючи на те очі, аби не бачити того болю, та не вдаючи, ніби нічого не відбувається? Одним із способів є так звана вправа зі скринею, яка має на меті допомогти звільнитися від емоційного «вантажу», що накопичується за часи роботи. Для цього, спершу, варто усвідомити свій стан і відчути, де саме в тілі накопичується напруга. Уявити скриню, у яку можна покласти все те, що тисне: важкі історії, емоції, образи, спогади. А коли «вантаж» опиняється всередині – подумки закрити скриню, поставити її на безпечну відстань і сказати собі, що повернетеся до неї тоді, коли матимете на те ресурси. Так ви впорядковуєте думки, почуття, емоції та повертаєте контроль, не дозволяючи болю інших керувати вашим внутрішнім станом.

– Коли ми свідомо відкладаємо важкі історії у цю скриню, ми не позбуваємося і не забуваємо їх. Ми просто дозволяємо собі жити далі, – пояснив тренер.

Олександр Макуха також поділився техніками дихання та заземлення – простими діями, які повертають відчуття контролю. Один із прикладів – техніка «5-4-3-2-1», коли увага свідомо перемикається на навколишній світ через п’ять відчуттів: п’ять речей, які бачиш, чотири звуки, три дотики, два запахи і один смак.

Обговорювали й важливість маленьких ритуалів, що допомагають психіці відновитися. Учасники називали прогулянки, спілкування з близькими, перегляд улюблених фільмів, запалення свічок, чайні церемонії тощо. Такі прості і звичні заняття, навіть попри хаос навколо, зазвичай допомагають повернутися до свого життя.

Тим не менш, жодна техніка, вправа чи метод не матиме дієвого впливу, доки втрачений сенс. Допомагати, інформувати, бути корисним – кожен має знайти своє «навіщо» та «заради чого». Це фундамент, який підтримує навіть тоді, коли сили на межі. Фундамент, який дозволяє палати, аби світити, а не згоріти у власному вогні.

Подія відбулася в межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів у галузі психічного здоров’я та профілактики вигорання для громадянського суспільства в Україні» спільно з Araminta gUG та Офіс Дій.

Ліана Охрименко, інформаційна служба Дніпровського ЦЖС.