Від втоми до стійкості: українські медіа діляться унікальними практиками психологічної підтримки

У практиці редакцій українських медіа раніше не було традиції звертатися за професійною психологічною підтримкою або розглядати ментальні проблеми як частину безпеки журналістів. Однак роки повномасштабного вторгнення рф в Україну вплинули на всі сфери життєдіяльності українців, у тому числі й на їхнє ментальне здоров’я. Тож і підходи змінюються.  Національна спілка журналістів України багато популяризувала знання про нюанси ментального здоров’я саме для того, щоб журналісти визнавали ці проблеми, не соромилися звертатися за підтримкою, і щоб вони отримували належну допомогу. 

Нині фокус уваги з обговорення проблем ментального здоров’я спрямовано на вивчення практичних уроків і успішних кейсів українських редакцій. Національна спілка журналістів України презентувала у перший день роботи найбільшої медіаподії України – Donbas Media Forum проєкт «Від травми до психологічної стійкості: практики підтримки в українських редакціях» – результати масштабного опитування, у якому взяли участь майже 100 медійників, а також висновки 12 інтерв’ю з редакторами та журналістами.

Результати опитування виявили ключові проблеми, з якими стикаються журналісти:

• понад 40% медійників відчувають, що травматичний контент  «не відпускає» після роботи, спричиняючи безсоння та тривожність;
• майже 50% опитаних зізналися, що живуть «лише сьогоднішнім днем», не маючи змоги планувати навіть найближче майбутнє;
• 52% респондентів регулярно працюють з психологами.

Перевантаження, як свідчать історії, часто призводить до фізичних проблем зі здоров’ям і виходу з професії. Фахівці наголошують, що системна допомога має бути не розкішшю, а необхідністю, і ключову роль у цьому відіграє підбір психологів, які розуміють специфіку медіа.

Упродовж років повномасштабної війни українські медіа та НСЖУ багато говорили про негативний вплив війни на психіку журналістів. Сьогодні фокус уваги зміщується на вивчення та поширення успішних практик українських редакцій щодо психологічної стійкості, визнаючи ментальне здоров’я частиною безпеки журналістів. На це звернула увагу під час презентації перша секретар НСЖУ, модератор дискусії Ліна Кущ.

–Сьогодні, через три роки, ми вирішили поговорити не про проблеми, не про ті негативні наслідки, які ми всі відчуваємо, а про уроки, про практики українських редакцій, про те, як вони побудували свою роботу із урахуванням реалій негативного впливу війни  на психологічний стан журналістів. Ми в Національній спілку журналістів України цьому приділяємо велику увагу і провели опитування серед журналістів саме про їхній досвід, про те, як вони справляються із тими проблемами, які виникають. Також ми незабаром презентуємо платформу, на якій будуть розміщені результати цього дослідження,  персональні інтерв’ю із журналістами про їхній досвід подолання негативних наслідків впливу війни на ментальне здоров’я журналістів,  а також поради від експертів – яким чином варто побудувати всередині редакції систему, для того, щоб тема психологічного стану журналістів,  тема ментального здоров’я була постійно в полі зору  керівників редакції, тих, хто працює безпосередньо із журналістами, – зазначила Ліна Кущ.

Коли стирається грань між особистим і професійним

Опитування серед майже сотні журналістів виявило, що травматичний контент переслідує медійників після роботи, а неможливість планування ( «життя лише сьогоднішнім днем») є другою гострою проблемою. Критично важливо, щоб психологи, до яких звертаються медійники, мали розуміння специфіки журналістської роботи, адже спілкування з редакціями показало, що попередній негативний досвід з неспеціалізованими психологами може поглиблювати травму.

–Більшість журналістів згадували про те, що висвітлення травматичних історій дійсно переслідує їх вже після робочого дня. Тобто, наприклад, якщо журналісти працюють на місцях обстрілів і розмовляють з родичами загиблих, або бачать наслідки обстрілів і працюють в цьому щодня, вони часто стикаються з безсонням і тривожністю, яку вже важко подолати наодинці. Тому в таких випадках дуже важливо звертатися до фахівців і працювати з ними. Одна з респонденток зазначала, що вона заплющувала очі перед сном і бачила все те, що знімала вдень,  і це заважало їй жити і працювати. У неї, скажімо так, стиралася грань між особистим і професійним, – зауважила Валерія Мусхаріна – журналістка, координаторка проєкту, дослідниця опитування.

Також вона звернула увагу на те, що майже половина наших респондентів і респонденток зазначили, що вони живуть лише сьогоднішнім днем. У них взагалі немає ніякої можливості планувати собі дні на завтра, на сьогоднішній вечір, на наступний місяць.  І тоді неможливо  говорити про планування на місяць або два вперед. Власне, журналісти працюють на межі своїх можливостей і це дійсно заважає.

Валерія Мусхаріна зауважила, що немало керівників медіа щиро переймаються проблемою. У низці редакцій вже сформовано певні системи, і є бажання підтримувати ментальний стан власний і команди. Одне з нестандартних рішень – виокремлення редакційних чатів за напрямками: в одному, наприклад, обговорюють робочі питання, інший – спрямований на емфатичне людське спілкування.

– Хочу розповісти про одне із нестандартних рішень, що мене здивувало під час інтерв’ю. Один журналіст з Сумщини розповів, що він собі навіював, коли працює із травматичним контентом, що він нібито вимикає свій мозок, тобто намагається вимкнути усі емоції. Це не про байдуже ставлення, а, власне, про психологічний захист, – каже Валерія Мусхаріна.

Світова спільнота захоплюється українськими адаптаціями

Міжнародний експерт, старший радник Глобального центру травми і журналістики Гевін Різ, який ознайомився з дослідженням, підкреслив, що українські редакції демонструють надзвичайну здатність до адаптації, якою може скористатися світ. Він відзначив, що рушійними силами стійкості українських медійників є наявність  цілі (бажання показати світу правду) та  солідарність всередині команд. Українські журналісти знаходять нестандартні рішення, що дозволяє їм підтримувати ментальний баланс в умовах постійного тиску.

Гевін Різ працює з журналістами по всьому світу протягом 20 років. І він був щиро здивований тим, як українські журналісти шукають нові шляхи співпраці, подолання проблем та підтримки один одного. Виступаючи під час презентації дослідження, він наголосив на необхідності встановлювати особисті кордони та зменшувати навантаження, та закликав глибше розуміти, що за конфліктами між колегами часто стоїть травматична реакція, і працювати над тим, щоб люди зосереджувалися на роботі, а не на травматичному досвіді.

Також Гевін Різ звернув увагу на те, що українські журналісти демонструють надзвичайну стійкість та здатність адаптуватися в умовах бурхливого новинного моря.

– Я приїздив до України, починаючи з 2008 року.  В Україні я вже бував вісім разів.  Дуже цікаво, що українські новинні агенції  дуже підлаштовуються під ці страшенні умови війни. І я думаю, що решті світу є багато чому повчитися у вас, оскільки ви плаваєте у новинному морі, яке вирує.  Але проблема зі стійкістю полягає в тому, що часом стійкість не відчувається як така, оскільки доводиться боротися з шаленим тиском, обставин та великими проблемами, – зауважив експерт.

 Стійкість формується двома ключовими науковими факторами:

• наявністю мети/сенсу (бажання показати правду);
• солідарністю/вмінням працювати заодно.

–З початку повномасштабної війни журналісти в Україні розповідали історії сотень і сотень постраждалих від наслідків російської агресії. Вони працювали 24 на 7 і вкладали в це дуже багато сенсу, але це дуже важко. Тому потрібно встановлювати певні межі, і зменшувати на себе навантаження, при цьому встановлюючи певні кордони зі світом.

Українські журналісти намагаються знайти нові способи спільної роботи, розрядження емоційних випадків роботи, змінювання їхніх робочих паттернів, зроблення адаптацій, і спроб знайти формулу, в якій можна працювати з цим дуже важким матеріалом. І це дуже вражає.  Коли я переглядав це дослідження, яке презентувала сьогодні пані Валерія, я був щиро здивований тим, наскільки українські журналісти шукають нові шляхи співпраці один з одним, шляхи того, як подолати проблеми, які на них звалюються, як адаптуватися, як знайти нові можливості, щоб підтримати один одного. І це мене щиро вразило, – підкреслив Гевін Різ.

Гумор, довіра та свобода вибору тем у херсонському медіа

Для виживання та підтримки ментального балансу в редакції, що пережила окупацію, обстріли та затоплення, критично важливими є довіра в команді, почуття гумору та свобода журналіста відмовитися від роботи з важкою темою. На цьому наголосила Євгенія Вірлич – редакторка онлайн-медіа  Кавун.City (Херсон), що працює як команда з 2019 року. За її словами, незважаючи на легку початкову спрямованість видання (туризм, гумор), команда зіткнулася з важкими темами війни.

Практики підтримки у Кавун.City:

• гумор: створення окремого  «чатика на посміятись» для розрядки (іноді з  «чорним гумором»);
• свобода вибору тем: журналісти мають право відмовитися писати на важкі теми, якщо ментально не готові. Чергування важких і легких тем (кіно, спорт, обстріли);
• довіра: відверта розмова про проблеми, які заважають роботі. Можливість  «без зайвих питань « взяти паузу, коли виникає кризова ситуація (наприклад, після обстрілу житла);
• приємні сюрпризи: подарунки колегам (кава, сувеніри, можливість кудись сходити).

–Ми живемо в Києві, але я буваю і в Миколаєві, і в Херсоні. У нас є практика, якщо я їду в Херсон або в Миколаїв,  я говорю про це редакції.  І вони знають, що в якісь моменти може бути недоступно.  Вони регулюють питання, там, контенту якийсь іще. Хоча керівні питання залишаються за мною.  Якщо моїм журналістам, журналістці, її дитині,  нашим фрілансерам потрібна допомога, лікарів, зокрема, психологів тощо, про це говорять прямо або в чаті, або кажуть мені особисто. І ми шукаємо шляхи вирішення проблеми. Я дуже вдячна своїм колегам, що вони прямо завжди про це кажуть, – зауважила Євгенія Вірлич.

Життя на валізах і рятівні «Теревені»

Світлана Залізецька, редакторка «РІА Південь» – релокованого медіа із Мелітополя Запорізької області,  розповіла, що команда переміщеного медіа, котре не припиняло роботу жодного дня з початку окупації Мелітополя, переживає постійні тригери, такі як втрата дому та полон колег. Їх немало – це і захоплення у заручники російськими спецслужбами батька редакторки, і полон двох журналістів у 2023 році – це Георгій Левченко, адміністратор телеграм-каналу «РІА Мелітополь»,  і Анастасія Глуховська, журналістка сайту «РІА Мелітополь» (Георгій засуджений до 16 років, а Анастасію тримають у застінках, не висуваючи обвинувачень). Все це давалося взнаки.

В умовах постійного стресу індивідуальна робота з досвідченим психологом та створення неформального  чату-«Теревенів» стали ключовими для збереження команди.

Практики підтримки у «РІА Південь»:  

• особисте звернення до психолога у кризовій ситуації, а потім забезпечення індивідуальних консультацій для всієї команди завдяки грантовій допомозі та зверненню до психолога який уміє працювати з журналістами;
• створення чату «Теревені»  – окремого від робочого чату для неформального спілкування, жартів та підтримки під час бомбардувань у прифронтовому Запоріжжі.
• участь у комплексній програмі підтримки ментального здоров’я в Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ (тренінги, щоденники самотурботи, арт-терапія).

–Це дійсно розкіш – мати того психолога, який тобі допоможе. Бо ми стикалися з тим, що не всі психологи можуть допомогти саме журналістам. Якось від психолога почула чесне – я не допомагаю журналістам. Можливо, наш ПТСР прирівняли вже до військових, я не можу сказати по ступеню важкості. Але справді була проблема – знайти такого психолога для наших журналістів, який би справді допоміг. Але потім, коли ми вийшли з гострого стану, то ми стали підтримувати себе самі. Нині  багато членів нашої команди живе у прифронтовому Запоріжжі, за 30 км від лінії фронту, і ось ці теревені дуже допомагають, коли Запоріжжя починають бомбити. І тоді всі журналісти заходять на ці теревені і починають писати,  що в кого і як, а потім хтось починає в один момент жартувати… І всі кажуть, що завдяки цим теревеням нам легше пережити бомбардування ворога, так ми один одного підтримуємо. Можливо комусь цей досвід теж пригодиться», – зауважує Світлана Залізецька.

УВАГА! Опитування «Ментальний стан журналістів: редакційні практики, що працюють» триває. Якщо ви ще не взяли участь у нашому опитуванні щодо практик ментального здоров’я у ваших редакціях – запрошуємо долучатися за посиланням. Будь ласка, розкажіть про свій досвід.

Інна Косянчук, Інформаційна служба НСЖУ, фото Дар’ї Зирянової