Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Участь у навчально-просвітницькому проєкті «Кроки до сталого розвитку» на підтримку локальних медіа з прифронтових і деокупованих територій, який НСЖУ впроваджує за підтримки ЮНЕСКО, беруть участь 27 друкованих видань із прифронтових і деокупованих територій України.
Робота за проєктом передбачає проведення онлайн заходів (семінарів, лекцій) щодо економічної стабільності, з формуванням уявлення про медіа як про успішний бізнес, а також надання менторської підтримки та консультаційного супроводу, розробку «дорожніх карт» для подолання кризи, спричиненої війною, йдеться у повідомленні інформаційної служби НСЖУ.
«Головне, чого ми хочемо досягти і для чого проводимо це навчання – допомогти кожному виданню стати на ноги, осучаснити підходи до створення контенту, здобути знання про цифрові платформи для просування медіа і пошуку нових можливостей», – твердить голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Програма навчання має три напрямки:
1. Робота локальних медіа в умовах війни. Як досягти економічної стійкості. Ментор – Костянтин Григоренко.
2. Як війна змінила підхід до створення контенту. Ментор – Юлія Суркова.
3. Розвиток цифрових платформ традиційних медіа. Ментор – Андрій Юричко.
Навчання триватиме три місяці, впродовж яких його учасники отримують індивідуальні консультації з менторами та беруть участь у спільних онлайн-семінарах за кожним із зазначених напрямків.
«Найближчі місяці як ментор тренінгів НСЖУ буду говорити з редакціями з деокупованих та прифронтових міст України про те, як останній рік змінив журналістику, – написала в соціальній мережі Юлія Суркова. – Це перша війна у світі, що йде онлайн. Військові з Бахмута викладають записи боїв з нагрудних камер, жертва російського обстрілу в Запоріжжі публікує селфі прямо з-під завалу свого дому, відео збиття безпілотника у перехожих з Майдану не гірші ніж відео інформагенцій. Друковані медіа фізично не встигають за телеграм-каналами та очевидцями, які свідчать про те, що відбувається саме зараз. Тож здається, що у маленьких газет більше немає функції інформування й потрібно шукати нове призначення…
Але мені здається, що в невеликих містах саме газети та міські видання можуть стати для своїх громад супервізорами (старшими товаришами, менторами). Бачити проблеми суспільства, вказувати на них, допомагати їх вивіщувати, бачити досягнення та розвиток, показувати приклади успіху та надихати через них, бачити рани суспільства, його біль та через життєві історії підтримувати, лікувати й давати відчуття того, що ваші читачі не самі у цьому горі й у цій війні».
