Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Більш як чверть століття тому колектив Криничанської районної газети «Нові рубежі» готувався до святкування 60-річчя видання. Писали сценарій свята, запрошення ветеранам, сількорам, друзям газети, оформлювали альбом «Газета – доля моя». У ньому працівники редакції розповідали про свій шлях у газету, журналістські будні, роботу, яка стала долею.
Серед інших було два дописи за прізвищем Петренко – головної редакторки Лариси Петренко і головної бухгалтерки Наталі Петренко. Так-так, для тих, хто не знає: саме у нашій газеті після закінчення Кременчуцького економічного інституту розпочала свій трудовий шлях членкиня Національної спілки журналістів України, координаторка Дніпровського центру журналістської солідарності Наталя Назарова(Петренко).
Ось як згадує пані Наталя свою першу «роботу» в редакції:
«А я учора на роботу ходила, марки на конверти клеїла!.. Так я хизувалася перед друзями в дитсадку після того, як мама брала мене з собою у редакцію. Вона тоді працювала у відділі листів. Гадаю, вона хотіла ще з дитинства привчити мене до творчої розумової праці».
Під час навчання у школі Наталя час від часу дописувала до газети, була, як тоді говорили, юнкором. Але не прагнула стати журналісткою. Можливо, тому, що перед очима щодня був мамин приклад нелегкої долі районного газетяра. З обов’язковою нормою рядків у кожний номер (газета тоді виходила тричі на тиждень), недоспаними ночами через підготовку чергового матеріалу. Дівчина обрала фах бухгалтера. І саме він привів Наталю у «Нові рубежі». Бо ж наша бухгалтерка пішла на пенсію, охочих на її місце не знаходилось.
Ох як щеміло її серденько, «коли із зароблених грошиків робила відрахування». І як вона спішила порадувати колектив, якщо, хай на копійки, але зростала зарплата.
Цікаві тоді були часи. Бухгалтерка, хоч і не писала в газету, але правила помилки, вичитуючи сторінки. Наталя разом із своєю ровесницею Лілією Золотаревською стояли у джерел переходу випуску газети на комп’ютерні технології. Наш «молодняк», як ми їх називали, швидко навчився робити газету по-новому. Дівчата на льоту засвоювали все нове, чого ми, старші, не розуміли і боялись.
Сьогодні смішно згадувати, але їм доводилось з водієм Анатолієм Стомою везти єдиний комп’ютер у міську друкарню Дніпродзержинська, щоб вивести макет на плівку, а потім віддрукувати газету. Тож, попрацювавши вночі операторкою комп’ютерного набору, верстальницею газети, вдень Наталя приступала до своїх бухгалтерських обов’язків.
А потім прийшла пора вилітати і з батьківського, і з нашого редакційного гнізда. Але доля вперто вела дівчину стежкою, пов’язаною з журналістською роботою. Так Наталя очолила прес-клуб, який діяв при Дніпропетровській обласній організації НСЖУ. Скільки цікавих зустрічей, пресконференцій, презентацій вона організувала і провела з відомими, неординарними, талановитими людьми для журналістської спільноти Дніпропетровщини. Ми, криничанці, завжди пишались, що Наталя з нашої районки починала свій шлях. І завжди раділи і радіємо її успіхам. Там, у журналістському середовищі, наша Наталя знайшла і свою жіночу долю, створивши сім’ю з відомим дніпровським журналістом Михайлом Назаровим.
Сьогодні у бабусину і мамину редакцію забігають вже діти Наталі Вікторівни – Діана і Юрій. Вони, хоч і міські жителі, та через війну багато часу проводять у Криничках. Їм теж, як колись і їхній мамі, не вистачає часу, проведеного з найріднішою людиною. Бо ж мама Наталя постійно у роботі, русі , турботах про колег-журналістів. Цього вимагає її робота координаторки Дніпровського Центру журналістської солідарності.
Колись вона тільки правила помилки в газеті. Нині мало не щодня з-під її пера народжуються матеріали: про проведені заходи, колег-журналістів, їхню всебічну підтримку НСЖУ, дніпровським осередком спілки, Центром журналістської солідарності.
Завжди привітна, усміхнена, врівноважена, вона підтримає і заспокоїть, зігріє кавою з корицею у четвер, підгодує бутербродом у газетний день, коли засиджуємось допізна в холодній редакції «Нових рубежів». Дякуємо, наша Наталочко, за те, що завжди можемо на тебе розраховувати, за твоє добре слово і турботу. Хай ювілейна дата у твоєму житті принесе безліч радісних моментів, щастя, здоров’я! Хай мрії збуваються великі й малі, хай любов і турботу дарують найрідніші люди.
Галина ЛИТОВЧЕНКО,
Головна редакторка ТОВ «Редакція газети «Нові рубежі»»
