Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
18 вересня, у День пам’яті українських журналістів, у Дніпрі медійники, спілчани та ветерани журналістики зібралися, щоб поіменно згадати колег, яких втратила українська журналістика, вшанувати загиблих унаслідок російської агресії та тих, хто пішов із життя за останній рік.
«Для журналістів Дніпропетровщини ця дата особливо важлива: наш регіон залишається прифронтовим, медійники працюють під загрозою обстрілів, фіксують наслідки російської агресії та розповідають про життя людей поруч із війною, – зазначила Наталя Назарова, перша секретар Дніпропетровської обласної організації НСЖУ, координаторка Дніпровського центру журналістської солідарності. – За даними НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів, від початку повномасштабного вторгнення росія вбила щонайменше 156 медійників – тих, хто загинув під час професійної роботи, став цивільною жертвою або віддав життя, захищаючи Україну».
Серед загиблих, на жаль, є журналісти й медійники з Дніпропетровщинми. Це, зокрема, член НСЖУ, колишній оператор дніпропетровського «51 каналу» Денис Яцюк, який загинув у грудні 2023 року під Авдіївкою; оператор «9 каналу» та телеканалу «Відкритий» Олександр Вернігоров (загинув 28 червня 2026 року на Харківському напрямку); журналіст криворізького видання «Пульс» Владислав Волобоєв, який загинув 1 червня 2025 року під час обстрілу навчального полігону на Дніпропетровщині.
Війна, яку розв’язала росія, забирає життя українських патріотів починаючи від 2014 року. У 2015-му прощались із загиблим дніпропетровським журналістом Олександром Черніковим із позивним «Репортер». Він поліг у бою за Донецький аеропорт. На початку лютого 2022-го пішов з життя ще один учасник бойових дій на сході України – телережисер Василь Гузь. А після повномасштабного вторгнення рф в Україну у боях за Київ 24 березня 2022 року загинув Денис Котенко, який свого часу у Дніпрі керував «Національним корпусом». У квітні того ж року стало відомо про смерть журналіста видання «Громада Приірпіння» Зореслава Замойського, який родом із П’ятихаток, що на Дніпропетровщині. У листопаді 2024-го не стало журналіста і військовослужбовця Андрія Ніктіна.
23 жовтня 2025 року в Краматорську внаслідок удару російського дрона «Ланцет» по автомобілю знімальної групи телеканалу «FREEДОМ» загинули журналістка Альона Грамова та оператор Євген Кармазін.
Окремо цього дня говорили про Вікторію Рощину – журналістку «Громадського» та позаштатну авторку «Української правди», яка загинула в російському полоні. Вікторія родом із Кривого Рогу. Вона зникла 3 серпня 2023 року під час поїздки на тимчасово окуповані території, куди вирушила для підготовки журналістських матеріалів. 19 вересня 2024 року стало відомо про її загибель.
Минулий рік також забрав від медіаспільноти Дніпропетровщини цілу плеяду відомих журналістів, членів НСЖУ. Це дніпровський журналіст Володимир Рибальченко, телевізійний режисер Владислав Іноземцев, ветеран регіональної журналістики Володимир Жук, редактор «Поліграфіста» Анатолій Шкляр, літератор і журналіст «Січі» Григорій Гарченко, криворізький телевізійний журналіст Володимир Сердюк, ветеран журналістики Олександр Кутняк, журналіст, науковець і викладач, один із фундаторів журналістської освіти в Дніпрі Володимир Демченко, журналіст і ведучий програм «Капітал» та «Фінансист» В’ячеслав Доценко, ветеран журналістики Едуард Кошельний, найстарший ветеран журналістики Дніпропетровщини Ігор Маневич, письменниця, журналістка та громадська діячка з Кам’янського Марія Дружко, журналістка й викладачка Світлана Гуденко, дніпровський фотожурналіст Віктор Грабовський, заслужений журналіст України, багаторічний редактор павлоградського «Рідного краю» Володимир Сторчаков.
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять усіх українських журналістів і медійників, які загинули внаслідок російської агресії, а також колег із Дніпропетровщини, яких втратила професійна спільнота.
А після вшанування учасники почали ділитися особистими спогадами. Саме вони перетворили перелік імен на живі історії про людей, які навчали, надихали, підтримували колег і залишили свій слід у журналістиці регіону.
Ольга Гончар, головна редакторка онлайн-медіа «Експерт-КР» згадала колег із Кривого Рогу, чия професійна діяльність була пов’язана з боротьбою за справедливість. Серед них – журналіст Сергій Дарага, який після своїх публікацій зазнав побиття і невдовзі помер, а також Володимир Гончар, Олег Павлов, Сергій Чухарєв та Валерій Козак.
«Це криворізькі журналісти, які, насправді, становили основу нашої журналістики, – сказала Ольга. – Їх варто пам’ятати. Професійна журналістська діяльність часто для людей, які прагнуть справедливості, може бути згубною. Але це не привід не робити розслідувань, не робити тих речей, які ведуть нас до прозорішого і справедливішого суспільства».
Заслужений журналіст України, ветеран журналістики Дніпропетровщини Станіслав Іванович Повод згадав журналістів і медійників, із якими був знайомий та працював протягом багатьох років.
«Кожен рік ми втрачаємо прекрасних людей, журналістів, які стали легендою Дніпропетровщини, які зробили великий внесок у розвиток журналістики. Володимир Дмитрович Демченко, Тамара Котишева, В’ячеслав Доценко, Владислав Іноземцев і Володимир Іноземцев, його батько, Володимир Пайос, Олександр Дем’янович Давидов… І сьогодні згадувати ці імена дуже важко – відчувати, що їх із нами немає», – сказав він.
Про своїх колег-журналістів із Межівщини та історію газети розповів Євген Хрипун, головний редактор «Межівського меридіану». Він згадав Володимира Микитовича Олійника, Михайла Давидовича Пудлу, Анатолія Михайловича Пічугіна та інших журналістів, які багато років працювали в газеті.
«Це ті люди, які заклали фундамент газети у Межовій. Усі вони були членами Спілки журналістів, серед них були й заслужені журналісти України. Власне, завдяки їм газета продовжує жити. Нашій газеті сьогодні 96 років. Вона має свою історію, своїх людей, які її творили й навчали нас журналістиці, – згадує Євген. – Ми врятували архів газети – вивезли його, і хоча перші номери з 30-х років не збереглися, маємо повні архіви за 50–60-ті роки. І в них – праця всіх цих людей. Світла їм пам’ять».
Ветеран журналістики Дніпропетровщини Тетяна Колядинська зазначила, що цього дня завжди згадує колег, які давно пішли з життя, але залишилися для неї незабутніми й дорогими. Такі історії зібрані у книзі «Всі дорогі, всі незабутні…», яку свого часу підготували журналісти регіону.
«І слава Богу, що вона вийшла. Мені хочеться, щоб у нас вистачило сил і терпіння продовжувати цю книгу, адже її воєнна сторінка особливо трагічна – пішли молоді люди, і вони теж мають залишитися в нашій пам’яті», – сказала Тетяна Колядинська.
Згадуючи колег, журналістка окремо говорила про обласну газету «Зоря», яка свого часу стала для неї першою професійною школою. Серед тих, хто її навчав і з ким пов’язаний цей період, вона назвала Георгія Семеновича Бурейка, Федора Михайловича Цуканова, Марію Олександрівну Нежиборець, В’ячеслава Григоровича Чечуро, Петра Ткаченка, Анатолія Красножона, Василя Чуба, а також Ігоря Семеновича Маневича та Володимира Олександровича Сторчакова.
Про останнього вона розповіла особливо тепло – згадала його редакційний кабінет у Павлограді, увесь заставлений книгами та підшивками газет, і те, як Володимир Сторчаков до останніх днів тримав на собі редакцію та газету.
«Є люди, які вважають, що професія – це дійсно все життя. І ця професія була до кінця. Вони показали свою відданість і працювали заради тієї газети, заради тих рядків. І ми їх пам’ятаємо саме цим – їхньою професійною відданістю», – сказала Тетяна Колядинська.
Спогадами про колег ділилися й інші учасники зустрічі. Так, Ірина Авраменко пригадала, як Володимир Дмитрович Демченко свого часу запросив її навчатися в Дніпрі – рішення, яке, за її словами, фактично змінило її життя. А ще розповіла, як на початку журналістської кар’єри Борис Брагінський відправив її на матч «Динамо» – «Дніпро» із, здавалося б, простим завданням – передати Андрію Шевченку футболку «Комсомольської правди» та сфотографувати його в ній. «Це було моє бойове хрещення», – згадувала Ірина. А ця історія показала їй, наскільки Борис Брагінський умів надихати й мотивувати молодих журналістів.
«Пам’ять – це наша місія і наша відповідальність»
Для Дніпропетровської обласної організації НСЖУ ця робота має кілька напрямів – збереження професійних історій журналістів, які пішли з життя, та підтримка їхніх родин.
У 2021 році за сприяння ДОО НСЖУ вийшла книга «Всі дорогі, всі незабутні…» – зі спогадами про журналістів Дніпропетровщини, яких уже немає. Торік була видана й книга спогадів про багаторічного директора «Журфонду» Олександра Дем’яновича Давидова «Він поклонявся людині і слову…», що містить понад 300 сторінок спогадів, фотографій та історій із його професійного й особистого життя.
Окремий напрям цієї роботи – підтримка родин загиблих колег. Минулого року під час акції «Запали Свічку Пам’яті» журналістська спільнота Дніпропетровщини зібрала та передала допомогу доньці Дениса Яцюка – Діані. За ініціативою та клопотанням Правління Дніпропетровської обласної організації НСЖУ державну президентську стипендію отримує також донька загиблого журналіста Олександра Чернікова – Олена.
Зберігати пам’ять про колег – це не лише називати їхні імена в День пам’яті. Це зберігати їхні професійні історії, фотографії, книги та спогади тих, хто їх знав, підтримувати їхні родини й передавати цю пам’ять наступним поколінням журналістів.
Це наша спільна відповідальність – не дати цим іменам зникнути з нашої пам’яті.
Інформаційна служба ДОО НСЖУ
Фото Віктора Качанова
