Вічна їм пам’ять

У вересні відзначається день пам’яті журналістів, котрі загинули чи померли від тяжких хвороб. Та світла пам’ять про цих талановитих людей, українським словом яких зачитується не одне покоління криворіжців, вічна у наших серцях.

Мені особисто і моїм колегам за багаторічний досвід роботи в редакції «Сільське Криворіжжя» доводилося працювати з декотрими творчими людьми, яких, на жаль, вже немає серед нас.

Серед них – Анатолій Васильович Метешко. Багато теплих слів можна сказати на адресу працелюбного, здібного колишнього головного редактора газети «Сільське Криворіжжя».

Приємно було працювати в колективі, бо Анатолій Васильович зумів організувати нас на плідну працю. У нас не було багатогодинних оперативних нарад, зайвих розмов. Кожен, отримавши чітке завдання, намагався вчасно його виконувати.

Анатолій Метешко і сам писав матеріали на різну тематику, тому й від нас вимагав різноманітних матеріалів, в яких ми повинні були професійно розповідати про всі основні події, які відбувалися в районі, діяльність керівництва району, сільських і селищних голів задля блага людей, про проблеми та їх вирішення…

І в тому, що колектив редакції за керівництва Анатолія Васильовича був відзначений Дипломом Секретаріату Національної Спілки журналістів України за вагомий внесок у висвітлення політичного, соціально-економічного і культурного життя регіону, велика заслуга Анатолія Васильовича, як керівника. Колектив редакції відзначався і Президією Дніпропетровської організації ветеранів України за висвітлення ратних і трудових подвигів ветеранів та їх соціальний захист, отримувала редакція Подяки та Грамоти і від керівництва району.

Умів Анатолій Метешко організувати і дозвілля працівників редакції, у ході заходів він залюбки зачитував нам рядки із збірки власних віршів. З ним було легко і просто.

У колективі тривала хороша атмосфера, панувала взаємовиручка і взаємодопомога. І навіть тоді, коли не стало Анатолія Васильовича, ми не відчували його відсутності, бо в усіх хороших справах, які робили і роблять мої колеги, відчувалися його добрі настанови, його корисні поради, його теплі слова на адресу кожного з нас. Адже він ніколи нікого не принижував, а навпаки ми чули слова вдячності за написаний той чи інший матеріал, за виконану ту чи іншу справу. Тож на роботу ми йшли як на свято, бо знали, що наші старання помітить і оцінить керівник.

Близько 2 років минуло з того часу, коли перестало битися добре, чуйне серце Марії Степанівни Сеньковської, колишнього редактора відділу економіки та агропромислового комплексу. Це був журналіст з великої літери.

Марія Сеньковська надавала перевагу матеріалам про перебудову виробничих відносин на селі, утворення ефективного ринку, всебічний розвиток сільськогосподарського виробництва з тим, аби поля своєчасно були засіяні якісним зерном, щоб люди могли вчасно зібрати вирощений урожай. Тож писала вона не лише про керівників сільгосппідприємств, а й про механізаторів, доярок, овочівників…

Особливе місце в творчості нашої колишньої колеги займали нариси і розповіді про людські долі. Вона просто жила життям своїх героїв, страждала і раділа разом з ними.

Особливо залюбки криворіжці читали її морально-етичну сторінку «Лілея», де вона з душевністю розповідала про незвичні людські долі закоханих сердець і біль зради. Без перебільшення можна сказати, що у багатьох щеміло серце від життєвих історій, героїв її творіння, за якими можна було б знімати кінострічки, які б залюбки дивилися не лише криворіжці, а й мешканці нашої країни.

Словом, за своє життя Марія Степанівна посіяла багато добрих справ, за що й отримувала сповна. Так, нарис «Жертовна любов» був високо оцінений VII Всеукраїнським творчим конкурсом Міжнародного фонду Святої Марії. Виборювала М.С. Сеньковська і призові місця і у Всеукраїнських конкурсах «Золоте перо», «Реальна економіка», в обласному – в номінації «Людина і суспільство».

Їй доводилося самотужки долати чимало життєвих негараздів, та вона не втрачала сенс до щасливого життя, до всього прекрасного, що її оточувало. Вона щаслива була дітьми, роботою, яка приносила їй велике задоволення, бо журналістику вона обрала за велінням серця.

Дуже шкода, що пішла з життя справедлива і порядна людина, здібний і прекрасний журналіст, наша колишня подруга-колега. Адже вона кожного з нас розуміла з півслова, вміла слухати, радити, переживати. Тож і ділилися ми з нею усім наболілим, бо знали, що вона нас вислухає і допоможе вийти з того чи іншого складного становища, вдихаючи невичерпну життєву силу і творчу наснагу.

Взагалі за роки існування районки пішло з життя ще чимало журналістів. Зокрема, Анатолій Михайлович Омаровський, Олександр Володимирович Векленко, Аркадій Григорович Івлєв, Володимир Пантелійович Сьомка, Василь Костянтинович Шкарбан, Геннадій Йосипович Портнягін, Іван Никандрович Трюханов, Олексій Васильович Терещенко, Дмитро Захарович Булавін, Костянтин Лук’янович Федорченко, котрі залишили яскравий слід у творчій діяльності. З колишніх їхніх доробків можна черпати живильну силу для душі і нині.

Вічна їм пам’ять!

За дорученням ветеранів журналістики, колективу редакції «СК»

Ганна Круль, колишній заступник головного редактора «СК»