Спершу було слово!

Це промовляють усі творці продукції мас-медіа з гордістю за напрацювання щирих патріотів професії та сльозами на очах від болю по втратах на дистанції перемог у часі й просторі діяльності нашої творчої спілки.

Слово написане й сказане має значущість, коли дає суспільству реальні орієнтири. Як часто правда на папері забарвлюється кров’ю, а в ефірі вигукується з останнім подихом!

…І все ж — перший келих: за правду. Брехня „во спасєніє” ще нікого не врятувала від збочення з путі пошуку гідної відповіді на виклик часу до манівців у схованки від особистої відповідальності. Оті саме „хати скраю” герої часу завжди розвінчують через повернення до історичної правди слогану: „Моя хата скраю — перший ворога стрічаю!”

Актуально й сьогодні, бо від коріння, самої пам’яті серця, фактологічної незаперечності.

Низький уклін усім героям сьогодення, а в день професійного свята — насамперед колегам, що на передовій. Як журналісти, або за призовом через військкомати, що опинилися на різних позиціях фронтів захисту Вітчизни. Як волонтери, спроможні забезпечувати фронти гідності й власне нашого життя всім необхідним для підтримки вояків, котрі чинять опір убивцям України. Як творці програм, покликаних не стільки викривати різноманітні фейки від ворожих мас-медіа, скільки вести наступальну інформаційну війну проти до зубів озброєного агресора, ладного діяти за принципом „Перемагає той, хто бреше першим!”

Нам цей принцип не знадобиться. Достатньо проглянути відео навіть без коментарів, аби збагнути сутність ідеології „старшого брата”, що заколисує насамперед отого старшого впевненістю в готовності молодшого підкорятися, немов „шнурок” в армії „дідові”. А коли непокірний „шнурок”…

Потрібні коментарі?

Та й війна точиться на території України, а не десь подалі. Зайве з’ясовувати, хто на кого напав.

Аргумент „Президент України Віктор Янукович подав звернення Президентові Росії Володимиру Путіну щодо введення військ” не спрацьовує від моменту подання й досі. Бо прийшли не миротворчі війська. Зустріли ж їх люди, готові захищати власну гідність через опір як своєму Президентові, так і країні-агресору, щоб не сталося переводу козацькому роду. Назвіть оту війну гібридною чи якось інакше, та вона ще від зими 2013/2014 є брудною й винищувальною.

На дистанції ж від 24.02.2022 Україна здобула вже насамперед моральну перемогу. Очікуваного бліц-кригу не сталося, хлібом-сіллю на путі до Києва нападників ніхто не зустрічав, у столиці тривога була, та — не масова ж паніка.

Як і на Сході України, до речі, де на початку війни всі наміри населення буцімто визначалися українсько- чи російськомовністю. Ніби не існувало ще від 1991 року громадянства, що з’єднало дітей різних народів територією спільної відповідальності!

Кращі з кращих колег це знають не гірше за мене і хочуть наразі, мабуть, спитати: що додаси, мовляв?

Тостуй, мовляв, і до дна!

За що п’ємо?

— Проти Чорнобиля-ІІ — до дна. Я не плаваю на поверхні глибин. Схильна пірнати. А тому…

Просто зобов’язана повторюватися й повторюватися.

Поінформую: по-волонтерському сприяю газеті „Естафета”, що є виданням для осіб з інвалідністю. Саме в цьому виданні мені судилося вмістити свого роду анонс-рецензію на фільм-ділогію „Chorn’33”, який великою мірою завдячений успіху свого народження та наближення до широких верств сучасників об’єднанню „Творчість” — засновнику „Естафети”. Під рубрикою „26.04.1986 — 26.04.2019” газета опублікувала саме те, що хоч і перечитати: „А рядом была война…”

У фільмі йдеться про дуже просте й актуальне: зустрічаємо „…ещё одну весну мира там, где пока держим удар! Какой ценой достаётся хрупкое осознание всё-таки невойны у нас на малой родине, знаем из первых уст. Поскольку многие чернобыльцы сегодня там, где на Востоке нужны как участники боевых действий, так и волонтёры… Именно 26 апреля и накануне чернобыльцы стремятся побывать везде, где важно сказать правду о том, что случилось в Украине 33 года тому назад. О жизни после Чернобыля. О той войне, которая даже не рядом, а сквозит по бытию генетически, экологически, психологически… Болью людей, угасающих преждевременно вследствие катастрофы на ЧАЭС, страхом опять столкнуться с воздействием радиации на территориях, где затаились когда-то урановые с трансурановыми, долгожителями по срокам полураспадов и распадов… Вдруг внезапно проявятся — и снова нападут на всё живое, а?

Где именно?

Сколько ещё потребуется усилий, чтобы очистить, оздоровить родную территорию?

Ответы на эти вопросы мы вместе с объединением „Творчество” ищем прямо сейчас. По ходу работы над фильмом, который…”

Фільм уже своє сказав: у нас на території воювати не можна. „Естафета” в особистих підшивках і в бібліотеках є — перечитуймо. Говоримо спасибі за сміливість голові „Творчості” Тетяні Шелюг і редакторові газети для осіб з інвалідністю „Естафета” Олександру Кутняку. Ділогію „Chorn’33” з прологом (авторський проєкт: Жовтнева/Соборна районна в Дніпрі організація ВГОІ „Союз Чорнобиль України”, очолювана Олександром Лісняком) передаю колективу КЗК „Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека імені первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія”, покладаючи надії на визнання ролі Дніпропетровщини в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і готовність сучасників уже сьогодні захищати мир правдивим словом і благородними вчинками.

І наостанок: резюме. 26.04.2022 — то вже „Chorn’36”, от тільки фільмів до цієї дати ми не знімали. З болем згадували про форум „Україна змінюється — проблеми Чорнобиля залишаються”, що відбувся в 2006 році у Дніпрі. Всеукраїнський захід мав позитивний кінцевий результат: у рік 20-ліття від вибуху 4-го блоку ЧАЕС Україна дочекалася Дня ліквідатора. Відтоді його ніхто не відміняв, але… Проблеми Чорнобиля залишаються! Наразі в контексті не лише уранових-трансуранових, які десь на дистанціях занесення вітрами далекого 1986-го причаїлися з прицілом на полурозпад-розпад у терміни 300, 500 і більше літ, а й на територіях ЛНА’1986 і подальших років ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Адже могильники, поруйновані творцями бліц-кригу на Київ, уже влучають без промаху. Без виття попереджувальних сирен. Просто вражають радіацією всіх підряд. Насамперед агресорів, які рили окопи й застосовували важку зброю в місцинах поховання понадзабруднених грунтів, дерев рудого лісу, техніки й амуніції, що не підлягали дезактивації.

Атласи територій ЛНА’1986 і подальших років ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС автори бліц-кригу вочевидь не бачили або мали на меті вкоротити життя всім, хто попрацює на дистанції до Києва. Хто знає, хто знає… Ми ж маємо проблему другого Чорнобиля. Могильники не вибухнуть, але розповзуться отрутою звідусіль, де розворушили, випустили вбивчий бруд на волю. Наскільки це небезпечно, ми знаємо лише з інформації про загальне погіршення екологічної ситуації в Києві й не тільки. Наразі не до ЛНА-ІІ. Розкопуємо страшні могили закатованих і страчених. І не до небіжчиків, які наразі своїм ходом… Хто куди?

Не продовжуємо. Декому (що цілком вірогідно) не слід поспішати до щойно звільнених від окупантів територій. Так чи ні — кращі аргументи в руках чесних фахівців А саме: якісні дозиметри!!!

До продовження теми готова.

Того ж бажаю всім, хто має свою тему в цій війні.

Таких багато.

Аудиторії ж (споживачам продукції мас-медіа) просто нагадаю від Марка Твена: краще не вміти читати, ніж читати неякісну літературу. Не забувайте путі до бібліотек. Зокрема, КЗК „Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека імені первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія” має не лише названі видання та фільми, а й багато чого корисного й актуального саме наразі. В житті з Чорнобилем та на численних територіях екологічних катастроф, де воювати й справді не можна, та ніяк не збагнемо ж…

Наталія АБРОСИМОВА.