Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Як відомо, 30 серпня цього року Верховна Рада України прийняла у першому читанні законопроєкт «Про медіа», який викликав однозначно негативну реакцію професійної журналістської спільноти. Впродовж тривалого часу до його прийняття проводилося чимало дискусій щодо змісту цього законопроєкту, організованих насамперед Національною спілкою журналістів України, на яких звучала не лише гостра критика, а й багато слушних зауважень та пропозицій. Однак належної реакції журналісти так і не дочекалися. «Влада не врахувала жодного пункту з численних критичних зауважень від українських журналістів, експертів та міжнародних фахівців. Проголосувавши законопроект про медіа, депутати принизили сотні українських журналістів з десятків редакцій, які зібрали підписи проти цього проекту», – констатував у своєму коментарі на сайті організації голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Сьогодні деякими своїми думками про цей законопроєкт, який наразі очікує другого читання, ділиться медіаюрист Тернопільського прес-клубу Ігор Федоренко.
– Влада не перший рік намагається прийняти цей закон. Тепер же вона має великий шанс, бо прийняття закону, що регулює медіасферу, є однією з важливих передумов для вступу до ЄС. Закон досить громіздкий, і мав би, мабуть, називатися законом про медіа та Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення. Бо йдеться в ньому чомусь разом і про регулювання діяльності у сфері медіа фізичних та юридичних осіб, і про визначення правового статусу, порядку формування, діяльності та повноважень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, що є державним органом.
Неупередженість і незалежність Національної ради має забезпечуватися тим, що по половині її складу призначають Верховна Рада України і Президент України. Але ось читаю від розробників Закону, що «власникам ЗМІ буде значно важче викривляти інформаційне поле після ухвалення закону «Про медіа». А що це власне означає – викривляти інформаційне поле? І хто буде вирішувати, чи викривлене воно і наскільки? Партія більшості? Офіс президента? І чи належить це викривлення інформаційного поля до порушень, передбачених Законом? Ми бачимо, що відбувається впродовж останніх кількох років з телебаченням. А цей закон надає можливість ще більше впливати на інформаційний простір…
Як може вплинути цей Закон на діяльність роздержавлених «районок»? Передусім зазначимо, що ті районки, які намагаються вижити попри всі великі проблеми останніх трьох років, як правило, не лише видають друковану газету, а й мають її онлайн версію. Отже, після прийняття Закону вони отримають ще й статус онлайн- медіа з усіма відповідними наслідками. У законопроєкті «Про медіа» хоч і декларується заборона цензури, не допущення незаконного втручання у діяльність суб’єктів у сфері медіа і таке інше, однак разом з тим він передбачає, що регулятор буде мати право позбавлення реєстрації друкованих ЗМІ або звернення до суду щодо припинення їх діяльності, у випадку ж онлайн-ЗМІ — тимчасового припинення діяльності без попереднього рішення суду, або заборони діяльності за рішенням суду. В документі наведені види порушень, але чи буде обмежуватися лише ними застосування санкцій з боку Національної ради? Наприклад, частина 2 статті 4 розширює перелік, який складається з незначних, значних і грубих порушень: « Будь-які обмеження зазначених свобод можуть бути встановлені та застосовані лише на підставі закону, якщо це є необхідним у демократичному суспільстві, а відповідне обмеження є пропорційним (ненадмірним) відносно мети, що переслідується. Обмеження зазначених свобод може здійснюватися лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя». Таким чином допускається, що регулятор зможе обмежувати, приміром, блогера, який напише щось спрямоване проти вакцинації, бо це начебто загрожує здоров’ю населення? Чи зможе припинити вихід видання за поширення якоїсь конфіденційної інформації? Звісно, за поширення конфіденційної інформації, яка має суспільний інтерес, відповідальність не передбачається. Але от скільки часу і коштів доведеться витратити в судах, щоб цю інформацію визнали суспільно важливою, наперед сказати складно. До речі, цікаво, а надрукувати результати соціологічного опитування щодо того, який відсоток громадян довіряє судовій владі – це буде вважатися підривом її авторитету?…
Зазначу, що для місцевих друкованих та онлайн-медіа будуть цікавими наступні статті законопроєкту. Стаття 43, де детально розписано право на відповідь та спростування і підстави відмови в їх публікації, та стаття 48, яка зобов’язує зберігати примірники друкованих медіа. Цитую останню: «Зареєстровані суб’єкти у сфері друкованих медіа зобов’язані надсилати до Національної ради контрольні примірники кожного випуску друкованого медіа в електронній формі (за наявності), та на запит Національної ради безоплатно надсилати їй контрольні примірники кожного випуску відповідного друкованого медіа у друкованій формі. Друковані медіа не можуть поширювати розклади програм аудіовізуальних медіа-сервісів держави-агресора». Незрозуміло, до чого в статті про зберігання примірників положення про заборону друкувати розклад TB програм, але законотворцям, мабуть, видніше. А за порушення зберігання примірників Законом передбачена відповідальність.
Наступна стаття, 63-я, передбачає, що після закінчення воєнного стану суб’єкти у сфері друкованих медіа можуть реєструватись добровільно. Таким чином обов’язкової реєстрації для друкованих ЗМІ у законопроєкті не передбачено, що може призвести до виходу газет і журналів з однаковими назвами, а під час виборів – і цілеспрямовано створених газет-двійників. Суб’єкти у сфері онлайн-медіа теж можуть реєструватись добровільно. Однак зареєстровані ваші ЗМІ чи ні, в будь-якому випадку до них можуть бути застосовані заходи, передбачені, приміром, статтею 99, згідно з якою Нацрада отримує повноваження на заборону видання друкованого ЗМІ без судового рішення. І зареєстровані вони чи ні, вони однаково підпадатимуть під статтю 111 (Відповідальність суб’єктів у сфері друкованих медіа) з переліком усіх порушень та статтю 116, де зазначені відповідні заходи реагування.
Досить непогано в статті 117 Законопроєкту врегульовані випадки звільнення від відповідальності за поширення інформації, забороненої ним же, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи. Звісно, що викликають занепокоєння позасудові повноваження Національної ради, які може бути використано для впливу на ЗМІ. Залишається сподіватися на якісь зміни, що будуть внесені до остаточного голосування. А також на рекомендації ЄС та Ради Європи, де зараз перебуває цей законопроєкт на розгляді.
