Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Федоре Михайловичу, Федоре Михайловичу, я відчувала Вашу недовіру з перших же кроків роботи у редакції. Звісно, що то за працівник – молода матір з двомісячним дитям, з якої не спитаєш у повній мірі за невчасно зроблений матеріал?.. Ще ж, напевне, не обійдеться без лікарняних. А як бути з відрядженнями у райони, адже на території павлоградського власкора їх три?
Словом, перший заступник редактора «Зорі» Федір Михайлович Цуканов був проти, коли Інна Григорівна Барвінок запропонувала йому «вивчити» мою кандидатуру на посаду власкора по Західному Донбасу.
– Це не жіноча робота,- сперечався Цуканов. – Та й не було ще в нас баб-власкорів …
– Давайте спробуємо, – наполягала на своєму Барвінок. – Візьмемо на місяць випробувального строку, а там буде видно.
Я прекрасно розуміла, що тепер усе залежить від мене, адже перспектива працювати у головній газеті області була за межами моїх найсміливіших мрій, бажань, планів.
Діло пішло. Писала здебільшого вночі. Звісно, по дому допомагала мама, без неї було б важко. Не минуло й місяця, як у Павлоград прибув Федір Михайлович Цуканов, щоб представити місцевому керівництву нового власкора «Зорі». До мене на цій посаді працював Іван Семенович Мережка, його перевели в апарат редакції, у Дніпропетровськ.
Цуканов не був би Цукановим, аби відразу ж не поставив руба перед першим секретарем міськкому партії Геннадієм Михайловичем Гаркушею питання про квартиру для нового співробітника. Мовляв, здаємо двокімнатну квартиру Кордюкової й переїжджаємо у трикімнатну Мережки.
Працюючи на відстані від редакції, ми не мали, як би тепер сказали, свого офісу й наші квартири називалися корпунктами газети. У тому значенні, що й сама квартира, й домашній телефон при потребі могли використовуватися у службових цілях. Тож керівництво газети завжди турбувалося про те, щоб у власкорів були комфортні умови для роботи. Не випадково і Федір Михайлович Цуканов порушив питання про зайву кімнату для робочого кабінету. Ні, це не була надмірність. Доводилося призначати в себе вдома зустрічі, приймати відвідувачів у вільний від варіння борщів час. Гадаю, чоловікам-власкорам сімейні клопоти заважали менше.
Федір Михайлович Цуканов. Який він у спогадах колег-зорянців, у моїх особистих спогадах? Впевнена, не буду оригінальною, коли скажу, що Цуканова назвуть совістю колективу, надзвичайно відповідальною людиною на посаді, яку він займав. А ще наша колишня власкорівська команда назве його своїм батьком.
І це не просто слова. За більш як сорок років своєї роботи у «Зорі » я жодного разу не користувалася лікарняним, бо свого часу запевнила Цуканова, що зі мною щодо виконання редакційного плану проблем не буде. Принаймні через сімейні обставини. І Федір Михайлович, очевидно, пройнявся цим і при нагоді завжди цікавився моїми особистими справами. І, до речі, не лише моїми.
Дізнавшись, що мій син Костя хворіє на бронхіальну астму й лікарі рекомендують йому лікування у спеціальному дитячому санаторії у Гаспрі (а путівок туди на всю область виділяють одиниці) Цуканов підняв на ноги усе обласне медичне відомство. Нам видали путівку у Крим на цілих два місяці. Дитина там лікувалася, а заодно й навчалася.
Увага Федора Михайловича Цуканова до своїх, не підлеглих, а підопічних, була різнобічною. Квартира Гриші Руденку у Верхньодніпровську, сімейна путівка на відпочинок Саші Пільонову, привітання власкорів у «Зорі» з нагоди дня народження й багато чого іншого. Заходити до Цуканова у кабінет можна було без стуку. Наш шеф сидів за столом серед неймовірної купи вичитаних й ще «сирих» матеріалів, зверстаних газетних сторінок і дивився на вас з-під великих окулярів. Природна інтелігентність не дозволяла йому послатися на зайнятість, завжди вислухає.
Власкори були для Цуканова не лише робочими конячками. Ми були для нього друзями, його сім’єю. Я й гадки не мала, що Федір Михайлович приїде у Павлоград на мій 50-річний ювілей. А він узяв та й приїхав разом з моєю подругою, редакційною друкаркою Галиною Кільницькою. Звичайно, я була і зворушена, і збентежена водночас. Аякже, сам Цуканов, чиє прізвище було в домі на слуху, власною персоною представ перед моєю ріднею! Домашні завжди мали відповісти на телефонний дзвінок Цуканова – куди я поїхала чи пішла. Федір Михайлович знав усіх на ім’я, а мого сина називав маминим секретарем, і Костя цим дуже пишався.
Раз на місяць зазвичай числа 5-7-го, нас викликали на редакційну летючку. О, як ці зустрічі були схожі на свята! Й не лише тому, що цього дня ми мали повертатися додому з зарплатою. Зібравшись спочатку у Цуканова, обговоривши у редакторському кабінеті Георгія Семеновича Бурейка проблеми й теми, успіхи й ляпи, ми переходили до приємного спілкування за столами у найбільшій кімнаті на шостому поверсі видавництва. Вже й не знаю, з чиєї легкої руки прозваної «грецькою залою». Дуже смачні від Лариси Салькової пиріжки, ще теплі, чай, бутерброди, звичайно ж, були не зайвими. Причому, часто ці посиденьки співпадали з днем народження когось із зорянців. Тоді атмосфера ставала ще теплішою, з віршованими привітаннями, авторами яких були Олександр Тараненко, Тетяна Колядинська, Олександр Пільонов.
Власкору іноді доводилося протистояти всесильній партійній та чиновницькій бюрократії, яку дратувала будь-яка критика. Місцеве керівництво намагалося приструнити непідвладного власкора, але ми завжди могли розраховувати на підтримку редактора Георгія Семеновича Бурейка та нашого власкорівського куратора Федора Михайловича Цуканова. Вони довіряли повпредам газети у регіонах і ніколи не здавали своїх. А наші статті нерідко ставали подією у громадському житті міста або району.
Власкор мав бути на усіх важливих нарадах. І, треба сказати, не завжди нашій присутності на тих «домашніх» розмовах були раді. Одного разу перший секретар Павлоградського райкому партії Молодан, побачивши у залі власкорів «Зорі» й «Днепровской правды», переніс навіть збори партгоспактиву на інший час.
… Попри усі фізичні, інтелектуальні, емоційні витрати робота у газеті приносила задоволення. Редакція «Зорі» у Дніпропетровську була рідною домівкою, куди власкору хотілося їхати зі своїх криворізьких, нікопольських чи павлоградських «кущів». І не останню роль у цьому тяжінні до рідних стін, друзів-журналістів відіграв перший заступник редактора «Зорі» Федір Михайлович Цуканов.
Валентина КОРДЮКОВА
