Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Таку не зовсім звичайну тему ми обрали для чергового, 83 засідання дискусійного клубу ДОО НСЖУ. Доповідачами виступили автор перекладів поетичної творчості класика французької літератури, заслужений журналіст України Станіслав Повод і широко відомий в журналістському колі, продовжувач творчості Омара Хайяма автор сучасних рубаи Станислав Шведун.
Розпочалася розмова з огляду Станіславом Поводом творчості улюбленого мільйонами поета. Потім зібранню були представлені авторські переводи французького класика.
Доповідач також докладно відповів на запитання учасників засідання. Після чого розгорнулись гарячі дебати о творчості як самого Поля Елюара так і його самодіяльного перекладача за дуже рідким виключенням компліментарного плану на адресу, перш за все, нашого колеги, який взяв на себе сміливість донести до українських читачів дуже складний в перекладі поетичний світ класика, дуже созвучний з нинішньою ситуацією в Україні, яка протистоїть навалі чергової фашистської орди.
Потім прийняв естафету у шановного доповідача його тезка і колега Станіслав Шведун.
За сформованою в клубі традицією тези доповіді огляду життєвого шляху і поетичної творчості Елюара, думки авторів подаються в переказі, тезісно і мовою, якою були оприлюднені.
Остаточні висновки щодо розміщених перекладів і авторських рубаі, як завжди, за читачами. Отже читайте, насолоджуйтесь, аналізуйте, критикуйте.
Розпочну з короткого огляду головних тез доповіді Станіслава Повода: «Поль Елюар в перекладі очима Станіслава Повода».
ПОЛЬ ЕЛЮАР – ФРАНЦУЗЬКИЙ ПОЕТ, ЯКИЙ СТВОРИВ ГІМН СВОБОДИ
У 1942 році англійські пілоти зі своїх літаків скидали листівки над окупованою немецькими фашистами Францією. На них був надрукований вірш «Свобода» Поля Елюара із книги «Поезія і правда», яка була підпільно видана в Парижі у квітні 1942 року.
Поет, якого до цього знали лише тисячі поціновувачів, став улюбленцем і натхненником мільйонів людей, а його поезія – гімном французького руху опору.
«Свободу» Поля Елюара називали «патріотичною молитвою французів, псалмом вільнолюбства, символом віри народу, який не став на коліна» (вона відкриває добірку).
Як справжній борець за свободу, поет приєднався до руху опору, організовував підпільні видання і виконував найрізноманітніші доручення. Його друзі і знайомі були вражені сміливістю і мужністю Елюара, зустрічаючи його на вулицях Парижа із портфелем в руках, що був наповнений листівками, рукописами, коректурами.
І хоч він особисто із зброєю в руках не воював у лавах повстанців, його нагородили партизанською медаллю Опору. І це було справедливим визнанням видатних заслуг поета перед Францією.
Поль Елюар належить до когорти світових поетів, які є світочами людяності і гуманізму, добра і справедливості, смолоскипами, що освітлюють шлях у темряві. І сьогодні, коли Україна в пекельному вогні війни, його полум`яна, мужня і щира поезія надихає наших воїнів, всіх українців у їх справедливій і праведній, жорстокій і непримиренній боротьбі з російськими загарбниками, рашистською чумою ХХI століття.
Поль ЕЛЮАР:
СВОБОДА
На сшитках моїх шкільних
На пюпітрі і на деревах
На пісковинах на снігу
Пишу твоє ім`я
На всіх сторінках друкованих
На аркушах білосніжних
На камені крові чи попелі
Пишу твоє ім`я
На золотавих малюнках
На багнетах вояцької зброї
На королівській короні
Пишу твоє ім`я
На нетрях і на пустелях
На гніздах і пагіннях дроку
На відлунні свого дитинства
Пишу твоє ім`я
На дивовижах усіх ночей
На білому хлібі днів
На перших днях заручин
Пишу твоє ім`я
На кожній просині в хмаровинні
На тванистому сонці затону
На місячних брижах озера
Пишу твоє ім`я
На полях до виднокраю
На крилах птахів у польті
На мливі тіней крил вітряка
Пишу твоє ім`я
На кожному подиху світання
На морі на човнах і кораблях
На божевільному голому бескиді
Пишу твоє ім`я
На бентежній біняві хмар
На млосній гримасі грози
На затяжній негоді
Пишу твоє ім`я
На мерехких силуетах
На перезвонах квітів
На відчутній на дотик істині
Пишу твоє ім`я
На кривульних стежинах
На всебіч розпростертих шляхах
На велелюдних майданах
Пишу твоє ім`я
На половинках спілого плоду
Між свічадом і моїм житлом
На спорожнілій мушлі ліжка
Пишу твоє ім`я
На пестливому псові – ласунові
На його сторожких вухах
На його незграбній лапі
Пишу твоє ім`я
На ганку рідного дому
На буденних моїх речах
На пломені благословеннім
Пишу твоє ім`я
На тілах моїх коханих
На чолах побратимів і друзів
На дружньому потиску рук
Пишу твоє ім`я
На скельцях моїх здивувань
На всіх чутливих вустах
За межею мовчання
Пишу твоє ім`я
На трощах моїх притулків
На моїх маяках розбитих
На мурах моєї туги
Пишу твоє ім`я
На безнадійній розлуці
На самоті пустельній
На похоронній печалі
Пишу твоє ім`я
На відновленному здоров`ї
На щойно відвернутій небезпеці
На безоглядній надії
Пишу твоє ім`я
Снагою єдиного слова
Я знов починаю жити
Тебе я спізнати народжений
Та ім`я твоє назвати
Свобода
* * *
МУЖНІСТЬ
Париж у холоді Париж у голоді
Париж не їсть на вулицях каштанів
Париж одяг злиденне драття
Париж спить стоячи в задусі у метро
На бідних випало ще більше горя і знегод
Та мудрість й божевілля Скорботного Парижу
У себе всосує вогонь і свіжий вітер
У себе всосує красу і доброту
Його вкрай зголоднілих трударів
Ти не благай рятунку мій Париже
Живий та і живеш напричуд дивовижно
За голизною втомою і за блідністю
В тобі таїться людяність
Вона вісвічується у твоїх очах
Моє чудове місто
Тверде як шпага і тонке як голка
Досвідчене і мудре ти не можеш
Змиритись із свавіллям
Несправедливість є найгіршим хаосом для тебе
Ти будеш вільним
Париж тремтливий мій далека зірка
Надія незгасима наша
Ти звільнишся від лиха та від бруду
Братове будьте мужні
У нас немає ні шоломів ні чобіт
Та й виправка і однострої
Наші не вражають
Але спалахує у наших жилах сонце
То наше світло повертається до нас
Найкращі полягли заради нас
Це їхня кров нуртує в нашім серці
І знову ранок ранок у Парижі
Вже звільнення пора настала
Весни новорожденної повінь
Злочинна сила зазнає поразки
Раби всі наші вороги збагнути мусять це
Якщо ж вони спроможні мислити
Вони повстануть
* * *
Земля вся синя наче апельсин
Віднині вже омана неможлива слова правдиві
Вони співати більше не дають нам
А лиш збагнути один одного в цілунках
Шаленці у коханні до нестями
Вона її уста з моїми злиті
Всі таємниці посмішки усі
І звабливість одеж
Що вкрили голизну її
Цвітуть як трави оси
Зоря на шию одягла
Намисто вікон
Під крилами сховалось листя
Всі втіхи сонячні твої віднині
І сонце сяє по усій Землі Н
а всіх шляхах твоєї вроди
Переклад з французької
Станіслав Повод
«ВЕЛИКИХ ПОЕТІВ У СВІТІ ДУЖЕ МАЛО – ЦЕ ГЕНІЇ І ПРОРОКИ. ЗАРАЗ В УКРАЇНІ Є ТАКА ЛЮДИНА – НАША СУЧАСНИЦЯ ЛІНА КОСТЕНКО»
Станіслав Шведун – людина, що не зупинилась:
«Здається, що не тільки я, а й багато хто з журналістів старої гвардії, починали свій шлях до професії (навіть не усвідомлюючи цього) з… любові до поетичного слова – з дитячого віршика. Частіше за все, така гра зі словом на тому й залишається. Впертіші йдуть далі, а деякі, кому складати римовані рядки стає настільки довподоби, – «захворюють» на графоманство (це не глузливо, бо, у своєму роді, це гра зі словом).
Вже у дорослому віці такі люди продовжують віддавати чимало свого часу цій справі – не залежно від обраної професії чи фаху. Тут, на мою думку, важливо вчасно зупинитися. Тим, кому пощастило вчасно побачити різницю між власним віршопльотством і справжньою поезією – щасливці, вони закохуються у сентенцію високого поєднання думки і поетичної майстерності – й отримують перепустку до високої читацької зали.
Великих поетів у світі дуже мало – це генії і пророки. Зараз в Україні є така людина – наша сучасниця Ліна Костенко».
РУБАИ СТАНИСЛАВА ШВЕДУНА
По-детски типографской краске рад,
Я с новой книжкой прыгаю – до неба…
Недавно где-то вычитал: Сократ
При жизни даже строчкой издан не был.
==
Один знакомый мой редактор
Был у супруги «под пятой»…
Тяжелым был её характер –
Всё потому, что золотой!
==
Смешно бывает аж до слёз…
Я просто юмором грешу:
Не принимайте вы всерьёз
То, что писал, и что пишу.
==
От судьбы не жди ты много,
Вожжи в скачке придержи…
От пролога к эпилогу –
Только миг, длиною в жизнь.
==
Крылова басню вспомнил снова:
У нас как прежде всё, видать…
Желаешь ты свободу слова?
Тогда придется сыр отдать.
==
С Пегасом в творческом бреду
Хотел взлететь, но ляпнул в лужу…
Ещё не раз я упаду,
Но не летать – намного хуже.
==
Телек – насправдi духовна пітьма:
Бреше гарматно «глаголами»…
Вбитих, поки що, ним, дійсно, нема,
Бiльшiсть – пораненi в голови.
==
У рубаи, поверь, судьба мирская:
Писал под солнцем, в непогоду, при луне…
Как и детей, я строчки отпускаю,
Уверен – не соскучатся по мне.
Підготував за дорученням членів дискусійного клубу Вадим КЛИМЕНТЬЄВ
