Фіксери ― екзорцисти російської пропаганди

За два з половиною роки повномасштабної війни з РФ в Україні відбулися кардинальні зміни в багатьох сферах. Зокрема, інформаційній. Однією з таких змін стало бурхливе зростання ринку фіксерських послуг. З 2022 року кількість людей, які вирішили освоїти екзотичну професію фіксера, в Україні побільшало в кілька разів.

І хоча фіксери є лише суміжниками працівників ЗМІ, з журналістською професією їх поєднує головне. Формально вони надають іноземцям послуги координаторів-провідників на незвіданих для них територіях українських регіонів. Але на практиці багато хто з них успішно справляється і з роллю Алетейї — грецької богині істини, — допомагає іноземцям краще зрозуміти нашу країну та розмежувати об’єктивну інформацію, політику та пропаганду. Тому не дивно, що серед фіксерів найбільше представників журналістських професій — від стрінгерів до продюсерів та координаторів телевізійних проектів.

У будь-якому випадку, фіксерство варте того, щоб про цю професію розповісти докладніше.

Було б бажання

По-перше, це точно не нудна, хоч і специфічна робота.

По-друге, за кілька днів фіксер може заробити стільки, скільки середньостатистичний журналіст заробляє за місяць, особливо у локальних медіа. У світі розцінки на послуги фіксерів варіюють досить широко від 50 до 400 доларів за день супроводу. В Україні середній «цінник» — 100-200 доларів. Хоча це дуже умовний орієнтир, оскільки вартість послуг фіксера залежить від багатьох факторів, включаючи репутацію, досвід, обсяг послуг, ступінь ризику тощо.

По-третє, як ми вже згадали, кожен український фіксер — генератор різноманітної інформації «з перших рук» для своїх замовників та дематеріалізатор «флюїдів правди», які випромінюють «Russia Today» та подібні структури. А зараз це, погодьтеся, стратегічно важлива місія.

Ну і по-четверте, фіксерству, як і коханню, «кожен вік підвладний». Було б бажання, трохи таланту та набір корисних для справи скілів. Одним із яких якраз і є досвід роботи в журналістиці.

Про все це йшлося на майстер-класі, який наприкінці травня відбувся у Дніпрі на базі регіонального Центру журналістської солідарності НСЖУ. Організував захід Інститут демократії ім. Пилипа Орлика, а провів – фіксер Артем Перфілов, у якого у бекграунді 20 років роботи в журналістиці та 2,5 року супроводу в Україні представників найрізноманітніших іноземних медіа.

Сусаніни навпаки

Отже, хто ж такі фіксери, і звідки взагалі «ростуть ноги» у цього терміна?

Насправді слово «фіксер» оманливе, тому що нічого спільного з дієсловом «фіксувати» у нього немає. Фіксер нічого не фіксує, він організовує. Саме слово — класичний англицизм. В англійській є вираз to fiх, що можна перекласти як «виправити», «вирішити проблему». Відповідно фіксер — це людина, що спеціалізується на вирішенні різних проблем.

Загалом у слова фіксер багато значень. В Америці, наприклад, фіксерами називають «вирішувачів». У спорті — гонщиків на велосипедах із фіксованою передачею.

У нашому випадку фіксер — людина, яка організовує поїздки, контакти та побут іноземців, які прибули до України з певною метою. На даний час це переважно представники різних медіа та суміжних професій, — кіношники, письменники тощо. Хтось збирає матеріали для публікацій про війну в Україні, хтось знімає репортажі в прифронтових зонах або на деокупованих територіях, хтось готує фоторепортажі.

Так що фіксер одночасно виконує одразу кілька функцій. Це і гід за пам’ятками регіону, і провідник прифронтовими територіями, і організатор широкого профілю, починаючи з розробки маршруту, взаємодії з різними державними та військовими структурами і закінчуючи пошуком місця проживання та складанням культурно-гастрономічної програми. Паралельно фіксер може виконувати інші функції: перекладача, водія, оператора.

За великим рахунком, спеціалізація в минулому житті для фіксера не головне. Набагато важливіша мотивація, вміння знаходити спільну мову з людьми та чітко планувати час.

Спочатку був Майдан

Загалом, 2024 року для фіксерства в Україні, можна сказати, ювілейний рік. За словами Артема Перфілова, перший сплеск інтересу до фіксерських послуг в Україні стався рівно 20 років тому під час першого Майдану та Помаранчевої революції.

Але, по суті, це був період становлення з величезним переважанням локального фіксерства. Тобто фіксери координували маршрути переміщення іноземців переважно у межах свого рідного чи добре вивченого регіону. І загалом цей вид діяльності не був масовим. Потім стався другий Майдан, анексія Криму та АТО на сході України. Що, зрозуміло, привернуло увагу багатьох іноземних медійників до України.

Однак докорінний перелом ситуації стався після повномасштабного вторгнення РФ, коли новини з України стали центральною темою багатьох світових ЗМІ.

Нині рахунок фіксерів в Україні йде вже на сотні, а сам ринок фіксерських послуг динамічно розвивається. При цьому багато фіксерів спеціалізуються вже на міжрегіональному обслуговуванні іноземців, тобто організовують поїздки та складають маршрути по всій території України, без прив’язки до регіону свого проживання.

Слідами «розіп’ятих хлопчиків»

Що ж стосується безпосередньо комунікації між фіксерами та представниками іноземних медіа, тут головною особливістю є недостатня поінформованість іноземців щодо ситуації в Україні. І досить часто помилкові уявлення про Україну з їхнього боку, для чого, на жаль, є об’єктивні передумови. Описати їх можна п’ятьма словами – вплив міжнародної інформаційної політики Росії.

Класичний приклад — історія 2014 року про «розіп’ятих хлопчиків», розтиражована російськими ЗМІ. Вона була настільки безглузда, що миттєво перетворилася на мем, але була розрахована в основному на внутрішню російську аудиторію, і своєї мети досягла — потрібний ефект на аудиторію справила.

З міжнародною аудиторією РФ працює не настільки грубо і прямолінійно, але суть та сама.

«Коли іноземний журналіст хоче знайти якусь інформацію про Україну, з чого він починає? — З вивчення місцевих джерел, тобто інформації, опублікованої його рідною мовою: англійською, італійською, німецькою. В результаті доходить до смішного. В Україну приїжджає грамотний, досвідчений італійський журналіст і цілком серйозно просить мене організувати поїздку в американську біолабораторію. Про що це каже? Про те, що інформацію про існування на території України американських біолабораторій РФ мусує в усьому світі та розповсюджує різними мовами. І коли до нас приїжджають іноземці, часто виникає відчуття, що вони налаштовані проросійськи. Хоча насправді це зовсім не так. Просто свої уявлення про Україну вони склали на основі наявної інформації.

Зрозуміло, що після спілкування з українським фіксером іноземний журналіст починає по-новому дивитися на різні речі. Тому дуже важливо, щоб сам фіксер добре орієнтувався в ситуації і був у курсі того, що відбувається в Україні та в світі», — підкреслює Артем Перфілов.

За його словами, РФ давно й активно працює із зарубіжною аудиторією. Причому робота ведеться на всіх рівнях з інвестуванням величезних коштів: на підготовку замовних матеріалів, співпрацю з лояльними журналістами, виплату гонорарів лідерам громадської думки. В Україні, на жаль, повноцінної системи комунікації з іноземними журналістами на державному рівні сьогодні не вибудувано — ні в самій Україні, ні за її межами. Як наслідок, багато іноземних журналістів, які приїжджають в Україну, відзначають відсутність комунікації з державними структурами або її недостатність. І тут усе залежить від таланту і професіоналізму фіксера.

«Сьогодні, напевно, це одна з найважливіших особливостей професії фіксера – можливість налагодити горизонтальні зв’язки з іноземними журналістами та жителями інших країн. Тому що будь-яка людина живе емоціями. І тиждень, який іноземець провів в Україні, запам’ятається йому на все життя, якщо він був сповнений яскравих вражень і цікавого спілкування. Для досвідченого фіксера це не складе труднощів. Потрібно просто любити свою роботу й Україну», – резюмує Артем Перфілов.

Валентин Хорошун