Завдяки співпраці Національної спілки журналістів України та Української федерації банків продовольства, Дніпровський Центр журналістської солідарності отримав продуктові набори для колег, що потребують підтримки.
Кожен набір вагою біля 16 кілограмів налічує 26 найменувань. Ті, хто вже отримав цю гуманітарну допомогу, а це і медійники-переселенці, і ВПО-студенти факультетів журналістики, дуже вдячні партнерам Спілки за таку суттєву і своєчасну підтримку.





Добрі слова на адресу нашої організації та благодійників надійшли від колеги з Донеччини Валентина Хорошуна.
***

Отримувати подарунки завжди приємно. А подарунки, які можна з’їсти, особливо. Принаймні, якщо вірити Вінні-Пуху, який, якщо пам’ятаєте, найкращим подарунком вважав мед.
Уже майже тиждень я з Вінні-Пухом повністю згоден. Щоправда, власником барильця меду я так і не став, точніше став, але це зовсім інша історія.
А в цій історії нашу невеличку журналістську сім’ю, що двічі переселилася, сценарист потішив подвійним сюрпризом приємними у всіх сенсах продуктовими наборами: і на смак, і на вагу, і кількісно. Причому і сценаристів нашого гастрономічного благополуччя, насправді, теж було два – Українська федерація банків продовольства і Дніпровський центр журналістської солідарності НСЖУ. А якщо врахувати, що на момент проведення дійства з пам’яті ще не стерся цьогорічний День журналіста, до якого в Дніпрі був приурочений черговий етап «Кубку Дракоші» – олімпіади серед журналістів, сюрприз, справді, вдався.
Що ж до самих наборів, для нас вони, звісно, не були зайвими. Як, утім, і для безлічі інших людей, до яких дотягнулася рука «руського миру». Головне — і Українська федерація продовольчих банків, і центри журналістської солідарності, створені НСЖУ, зайняті важливою справою. Перша — допомагає людям виживати в умовах війни фізично. А другі — адаптуватися до нових умов життя і залишитися в професії. Тобто наповнити абстрактний вираз журналістська солідарність реальним змістом. Для мене особисто, це стало одним із найнесподіваніших і найприємніших відкриттів після переїзду до Дніпра.
Власне, саме завдяки Дніпровському центру журналістської солідарності ці рядки я пишу на сучасному ноутбуці. І, по суті, це лише «штрих до портрету», оскільки з жовтня минулого року ми щільно «дружимо домами». Тож із солідарністю все гаразд — почуття ліктя, плеча друга, взаємодопомоги і всіх інших відомих «симптомів» цього явища в моєму житті зараз присутнє повною мірою. І в цій ситуації гамлетівське питання про подальше перебування в журналістиці, зрозуміло, має тільки одне рішення — звичайно, бути. Тим більше, що в жодній іншій сфері я прояву порівнянної професійної солідарності не бачу.
І що ще важливо — навіть із таких простих речей, як набір продуктів, як виявилося, можна отримати і чудову поживу для розуму. Я, наприклад, відрив для себе нове слово – фудбанкінг, дізнався ім’я його засновника і оцінив розмах. За даними Європейської федерації банків продовольства (FEBA), до складу якої входить і однойменна українська федерація, 2022 року нею розподілено майже 900 тис. тонн продовольства, а продовольчої допомоги набуло 12,4 млн осіб, у розподілі якої взяло участь 351 банк продовольства і 44,9 тис. благодійних організацій. Думаю, що і 2023 року статистика буде відповідна. Є привід усвідомити себе одним із 12 мільйонів.
Примітно, що навіть назва європейської асоціації є своєрідним акронімом. Feb, або українською – Феб, це одне з імен грецько-римського бога Аполлона, який крім іншого є покровителем переселенців.
Утім, існування в Україні федерації банків продовольства для мене теж стало відкриттям. Можливо, тому, що створена вона була відносно недавно — у листопаді 2022 року. Хоча в даному випадку питання коли абсолютно неважливе. Важливі відповіді на запитання що і кому. А їх сьогодні не з чуток знають сотні тисяч українських сімей.
І в цьому, до речі, є заслуга й одного чудового американця – Джона Ван Хенгеля, який 56 років тому створив перший у світі банк продовольства в Аризоні – St. Mary’s Food Bank Alliance. Хенгель працював волонтером у безкоштовній їдальні, а надлишки їжі розвозив безхатченкам по всьому Феніксу, де він жив. Одного разу він познайомився з самотньою матір’ю 10 дітей, яка потребувала їжі. Намагаючись їй допомогти, Хенкель з’ясував, що продовольчі магазини часто списують в «утиль» їжу, яка ще придатна для вживання. Причому це явище масове. Так і народилася ідея, яка з часом трансформувалася в глобальний рух.
До речі, Mary’s Food Bank Alliance випробування часом витримав. Сьогодні фонд роздає близько 100 млн безкоштовних обідів за рік. І мені чомусь здається, що в організаторів мого дня «тушонки і К», який вже розтягнувся на тиждень і ще продовжується, теж перспективне майбутнє. Війна вічно тривати не може. А ось продовольчої допомоги, як і професійної солідарності люди, напевно, потребуватимуть і через 10, і через 100 років.
Валентин Хорошун