ПАМ’ЯТЬ ПРО КРАЄЗНАВЦЯ УВІЧНИЛИ В ГРАНІТІ

На фасаді школи №20 оновлено меморіальну дошку на честь видатного історика та Почесного громадянина Нікополя Павла Богуша.

Все своє життя він працював викладачем історії, географії, малювання. Прагнув овіяти Нікопольщину  славою справжньої колиски козацтва. Мріяв і бажав, щоб діти та молодь знали якомога більше з історії своєї батьківщини, своїх предків. Тому розповідав їм усе, що знав сам. За його плечима – сотні публікацій в газетах та журналах від місцевого до республіканського рівнів та більше двох десятків книжок з історії рідного краю. Він був учасником створення Українського товариства охорони пам’яток історії і культури. Його стараннями на Нікопольщині стелами позначені всі п’ять Запорозьких Січей. Завдяки його напрацюванням  ми так багато знаємо з історії рідного краю. Людина-легенда – Павло Михайлович Богуш… І пам’ять про нього житиме вічно. А відтепер – і в граніті.

 

Відкриття оновленої меморіальної дошки на фасаді середньої школи №20 (тут П. Богуш працював з 1980 року) відбулося 24 березня. Ідея зробити новий і сучасний пам’ятний знак належить нікопольському осередку Національної спілки журналістів, яку очолює Володимир Глядченко.

– Дошка тут була і раніше. Та й зроблена вона була оперативно. Але, на жаль, не мала ані естетичного смаку, ані сучасного вигляду, – розповідає Володимир Глядченко. – Минулого року ми вшановували пам’ять загиблих та померлих журналістів та відвідали і цей пам’ятний знак. В нашій делегації був присутній і заступник директора заводу «Інтерпайп-НікоТьюб» Максим Горбов, він  і запропонував спільними зусиллями замінити цю дошку на нову. Я ухопився за цю ідею. Написав листа до ради директорів трубного проммайданчику, і вона відгукнулася та виділила кошти.А виготовив дошку приватне підприємство Володимира Чередниченка. Дякую всім за допомогу та старання. Павло Богуш вартий того, щоб про нього пам’ятали!

На заході були присутні колега та друг Павла Богуша- вчитель української мови та літератури Ганна Біла, а також його сестра Людмила Невгоденко.

– Більше двадцяти років я доглядала за Павлом Михайловичем як за одиноким, – згадує сестра видатної людини. – Він жив один у своєму будиночку на вулиці Севастопольській,  і там була особлива аура: все – у книжках та газетах. Він і сам був ходячою енциклопедією. Для нього мала цінністьбудь-яка книга, якщо в ній містилися історичні факти.

– Ми багато років дружили з Павлом Михайловичем. Познайомились ще в 1977 році.Пам’ятаю його як хорошого друга, цікавого співрозмовника, надзвичайно добру, відверту і безкорисливу людину, – ділиться спогадами Ганна Біла.

Павло Богуш народився у 1922 році в селі Леонт’євка на Херсонщині. Але у перші роки радянської влади всю родину Богушів вислали до Вологодської області. Там Павло закінчив неповну середню школу, Череповецький лісотехнічний технікум. Розпочалася війна – і Павло Богуш воює на Калінінському фронті. В червні 1943-го був поранений, став інвалідом. Після Перемоги закінчив історичний факультет Вологодського педінституту, працюючи водночас у школі. А в 1946 р. переїхав до Нікополя, який став його долею. Пізніше закінчив і Херсонський учительский інститут. Працював у школі №1, каменській школі і школі №20. Багато приділяв уваги позакласній роботі: разом з дітьми виїжджав до піонерських таборів, проводив для учнів захоплюючі та цікаві екскурсії… Читав він уроки натхненно та легко, з гумором та на конкретних прикладах – як справжній артист, а не сухий ментор.  А ще він добре малював, почерк мав «візерункуватий», немов козацький писар. І завжди намагався поділитися знаннями та історичними гіпотезами (нехай вибачать йому історики-колеги деякий елемент припущень та літературних прикрас!). Пішов з життя вчитель 24 березня 2003 року…

Після історичної довідки від заступника директора краєзнавчого музею Мирослава Жуковського та хвилини мовчання почесне право відкрити меморіальну дошку надали заступнику міського голови Ользі Коник та Володимиру Глядченку.

Присутнім нагадали, що лінійка пам’яті на честь Павла Богуша відбувається у 20-й школіщороку, а у музеї можна відвідати його власний куточок. От тільки, на жаль, так і не вдалося втілити у життя гарну ідею про створення будинку-музею краєзнавця.

І ще одна приємна новина: видання творів та монографій Павла Михайловича зараз опрацьовуються і увійде до двотомнику, який – завдяки матеріальній допомозі генерального директора ПНЦ «Трубосталь», депутата обласної ради Олександра Фельдмана – має побачити світ  у видавництві РПЦ «Січ» вже дуже скоро – буквально за декілька місяців.

 

Любов СУХОРУКОВА.

Фото автора, Олександра Косенка, Юрія Горобця.