ПІВСТОЛІТТЯ — З ГАЗЕТОЮ

Першу свою замальовку Юрій Скрипкевич написав 50 років тому. Про сусіда, ветерана війни і праці. Її надрукували в районній газеті «Зоря» Лохвицького району, що на Полтавщині. Це окрилило сількора. І він підготував ще кілька матеріалів. Не всі вони були використані. Адже замахнувся на періодичні видання області і навіть всесоюзні, але за змістовністю вони до такого рівня не дотягували. Щоправда, в «Учительській газеті» дали кореспонденцію десь рядків на сто про педколектив сільської школи.

Згодом творчий запал дещо спав. Багато часу забирало навчання в Полтавському кооперативному технікумі за фахом – технік-механік з обладнання підприємств харчової промисловості.

Активним дописувачем став Скрипкевич в армії. Він багато писав про нелегкі солдатські будні в дивізійну та окружну газети. Головний редактор окружного часопису дав солдату характеристику-рекомендацію для вступу до вузу на факультет журналістики. Цим майбутній журналіст скористався не відразу. Демобілізувавшись, вступив в Дніпропетровську держтехшколу. По закінченні курсів працював на залізниці. Об’їздив чи не увесь Союз. Не міг не поділитися враженнями від побаченого, почутого. Тож знову взявся за перо. Його творчі здібності належно оцінив тодішній заступник редактора синельниківської районки «Ленінські заповіти» Володимир Сторчаков. Запросив рефрижераторника, що працював у Синельниківському депо, до редакції і запропонував посаду літпрацівника. Той погодився на це, хоча зарплата була невеликою. Певно, тут спрацював ось той творчий початок, закладений раніше. За півроку виріс до заввідділом промисловості і транспорту. А ще через півроку був направлений на навчання до Одеської Вищої партшколи на факультет журналістики.

Широке поле творчої діяльності відкрилося перед випускником партшколи, коли за направленням потрапив до Дніпродзержинська, в редакцію міської газети «Дзержинець». Почав з кореспондента партвідділу, а згодом очолив відділ листів. Виступав з різноманітною тематикою: від проблем екології, роботи правоохоронних органів, комунальних служб до висвітлення діяльності громадських організацій, спорттовариств тощо. Його цикл нарисів про працівників міліції був визнаний кращим в обласному творчому конкурсі.

У квітні 1983-го року Юрій Васильович стає редактором «Нових рубежів». Саме тут у повній мірі розкрилися його організаторський талант, уміння згуртувати колектив, максимально використати його потенційні можливості. Поєднання значного практичного досвіду таких журналістів, як Поліна Петрівна Забіяка, Анатолій Миколайович Великодний, Семен Семенович Головко (на жаль, їх уже немає серед нас) з творчим запалом молоді дало свої позитивні результати.

Тираж районки збільшився майже до одинадцяти тисяч примірників. Вона міцно посіла місце в п’ятірці районних видань області. Публікації, підготовлені Ларисою Петренко, Вячеславом Ковтуном, Володимиром Туром, Людмилою Солошенко, Галиною Литовченко, Миколою Касяном, відзначалися новизною, свіжістю, незаштампованістю, сміливістю підходів до висвітлення тієї чи іншої теми. А які вдалі фотознімки робив Віктор Крисань!

У той період і мені довелося певний час працювати в «Нових рубежах». Зазначу, що в колективі панувала атмосфера демократичності, доброзичливості, всіляко стимулювались ініціативність, пошуки оригінальних творчих знахідок.

Я висвітлював досить непросту економічну тематику. Було нелегко. Але багато чому навчився у своїх наставників, одним з яких вважаю Юрія Васильовича, який цінував роботу кожного працівника.

Великою опорою для усіх нас був сількорівський актив. Справжніми друзями районки, постійними дописувачами стали Г.Й.Розтрьопа, Г.І.Марченко, Т.О.Ворошило, М.А. Крисань (на превеликий жаль вони відійшли у світ небожителів, Г.А.Гулак, О.Й.Василенко і багато інших. У роботі з громадськими кореспондентами Юрій Васильович показував взірець, завжди, при усій завантаженості, знаходив час, аби зустрітись з ними, допомогти сформувати основу для майбутнього матеріалу.

Більше десяти років віддав Юрій Скрипкевич «Новим рубежам», п’ятнадцять – «Дзержинцю».

У 1990-ому колектив цієї газети обрав його першим заступником головного редактора, а згодом – головним редактором. Разом з колегою Віктором Резніченком вони пішли на сміливий експеримент: добились, аби газета перейшла на повний госпрозрахунок. Нелегко далась самостійність, та вона показала, що без державної підтримки місцевим виданням з державним підходом до висвітлення кола місцевих питань вижити вкрай важко.

Приємно, що нинішній колектив «Нових рубежів» дотримується традицій попередників, тримає марку ветеранів на висоті. Попри всі труднощі, і особливо фінансові, невеликий колектив, в якому, окрім головного редактора та її заступника, ще два творчих працівники – Олена Євстігнєєва і Лілія Золотаревська, газету випускають добротною, однієї з кращих серед районок Дніпропетровщини.

На порозі свого сімдесятиліття Юрій Васильович повний сил і енергії. Співробітничає з всеукраїнською газетою «Сільські новини», виконує замовлення редакції «Нових рубежів». Творчої наснаги йому, активного довголіття, сімейного благополуччя. До речі, разом з дружиною Лілією Артемівною, яка нещодавно теж відзначила свій ювілей, вони виростили і виховали трьох синів – Анатолія, Владислава, Артема, які знайшли свою нішу в житті. Нехай і надалі вони радують подружжя і, зокрема, ювіляра. Нехай на щастя, міцними і здоровими підростають онуки.

Геннадій КОВАЛЕНКО,

член Національної спілки журналістів України