Погляд з виру подій

Кращий публіцист – Лариса Максимівна

Серед 30-ти учасників обласного конкурсу на честь Дня журналіста 2016 року відзначили заслуженого журналіста України, кореспондента криворізького видання «Домашняя газета» Ларису Максимівну Чухан (псевдонім Карина Боровик). У номінації «Краща публіцистична робота року імені Аркадія Пальма» вона стала кращим публіцистом. Ми, її колеги, руку майстра журналістської справи добре знаємо. Як зазначив редактор «Домашней газеты» Віктор Коваленко, колишній «червоногірничанин», якщо, наприклад, необхідно скоротити текст, то навряд вийде: у Лариси Максимівни – слово до словечка, ніби пазли, якщо викинеш – все зламається. Вона неперевершений майстер слова. Якось я присвятила Ларисі кілька віршованих рядків:

Коли вона пішла із рідної газети,

Де протрудилася немало літ,

Вона приміряла «Домашки» еполети –

 І ще стрімкішим став її політ.

Її читають і цитують городяни,

До чесних публікацій кожен звик,

Бажаємо здоров’я, і нехай не в’яне

Душі неспокій Карини Боровик!

Вітаємо, Ларисо Максимівно! Наснаги Вам, хороших тем, вдалих публікацій і надалі!

У школах є власні газети

Вірите, у 126 середніх навчальних закладах Кривого Рогу виходять власні газети! І тут я просто мушу щиро, від усього серця подякувати відділу освіти виконкому Криворізької міськради, районним відділам і педагогам: це просто чудово! Об’єднують юних журналістів різноманітні тематичні фестивалі, конкурси, семінари, що сприяє розвитку талантів учнів. Завжди наголошую, безумовно, не всі діти підуть у цю професію. Але все ж вони навчаться аналізувати, мислити, правильно подавати матеріал, грамотно складати тексти, офіційні документи. Наша міська журналістська організація НСЖУ уклала письмову (!) угоду про партнерство з центром дитячої творчості Металургійного району. Як перший результат цієї співпраці – в обласному конкурсі на честь Дня журналіста взяли участь і криворізькі школярі. Дипломи отримали: творча група «Червона рута» СШ № 69 (керівник М. Григоренко) і колектив журналістського гуртка «Акули Пера» СШ № 26 (керівник О. Іванюк), а учень криворізької гімназії № 95 Андрій Каверін отримав диплом за цікаву роботу – історію спортивного розвитку футбольного клубу «Шахтар». Примітно, що Андрій родом із Донбасу, в цей складний час його родина отримала прихисток у Кривому Розі.

Скажу по секрету: у нас є дуже цікаві задумки в роботі з юними журналістами, але… промовчу:  не треба бігти попереду поїзда, всьому свій час.

КИЇВ. Хрещатик, 27а

А ось 3 червня 2016 року номінанти різнотемних творчих конкурсів зібралися в центральному офісі Національної спілки журналістів України. Таке буває нечасто: буденні клопоти, повсякденна робота. Тому поспішаємо перезнайомитися, поспілкуватися, обмінятися номерами телефонів, адресами, даруємо один одному газети. З’їхалися з усіх куточків України. Цікаво послухати членів журі: Сергія Томіленка – першого секретаря НСЖУ, Віру Черемних – секретаря НСЖУ, Людмилу Мех – президента Благодійного фонду «Журналістська ініціатива», Євгенія Якунова – провідного публіциста інформагентства «Укрінформ», інших колег.

…Поталанило. Випадково сіла поруч білявої, з живими блакитними очима жіночки. Знайомимося: Юля Харченко, секретар міськрайонної первинної організації міста Сміла Черкаської області. Виявляється, ми з Юлею обидві стали переможницями в номінації «Краща первинна журналістська організація». Під час цього зібрання як слід поговорити не вдається, але ж Юля швиденько розповідає, що у всіх, хто її знає, вона  «Телеюля», що працює заступником редактора КП «Медіацентр» і їх колектив з 8-ми чоловік випускає газету, телепередачі зі студії «Тясмин», подає інформації на власний стайт, а з молодими журналістами діють у тісній упряжці.

Після вступної промови секретаря НСЖУ Сергія Томіленка виступають члени журі. Віра Черемних нарікає на те, що в локальних ЗМІ не чути голосів від громади, радить не випускати з поля зору тему героїв АТО: крім розповідей про них самих, цікавтеся, а що люди думають про них. Журналістам не слід заспокоюватися, необхідно постійно дбати про самоосвіту.

Слушну думку висловив Євген Якунов: «Є тема, доволі щемна і, на жаль, актуальна: насилля в родинах тих, хто повернувся з АТО, розлучення, алкоголізм. Делікатно обходячи, на жаль, непоодинокі негативні у наш час явища, ми втрачаємо найцінніше: родинні зв’язки. Війна – руйнівна сила…»

 «Заборонених тем немає, –  наголошує досвідчений Євген Васильович. – Ось, наприклад, прикордоння. Як там люди живуть? Які у них проблеми? Як вони долаються? Колеги! Не бійтеся висвітлювати різні точки зору», – радить досвідчений, убілений сивиною публіцист.

Ярина Федулів – тележурналістика, громадська активістка, лауреат українсько-польського конкурсу журналістської майстерності, констатує, на мій погляд, важливу реальність: «Ми, блогери – основна надія місцевої громади. Саме ми, в «Авторській колонці» надаємо, як кажуть, пересічним громадянам можливість висловити власну позицію. А громадські експерти, борці за справедливість, є найголовнішими експертами суспільних подій».

Людмила Мех, ветеран журналістики, як вже зазначено, президент благодійного фонду, принагідно згадала ініціативи колишнього (вже покійного) голови НСЖУ Євгена Федоровича Вербила: створення при редакціях «Громадських приймалень», виступи редакторів видань у «Колонках редактора», аби вони не втрачали гостроти пера і свіжості думки. Бо читачів завжди приваблюють погляди керівника творчого колективу. А що, цілком справедливо! Та сьогодні більшість очільників видань, посівши керівне крісло, не те, що забувають, як треба писати, а деякі навіть не пам’ятають, що друкується на шпальтах номерів. Мовляв, не до того, зайнятий по вуха, ніколи писати…

Слухаємо наступну виступаючу. Це Валентина Вікторівна Івашина, ветеран-газетяр, перший засновник і головний редактор сумської обласної газети для інвалідів «Не втрачаємо надію». Вона представила на конкурс книжку «Щоденник солдатської матері». Матеріал до видання – її власний біль. Це вона провела на війну власного сина Сергія, це вона не спала ночами, переживаючи за єдиною кровинкою, прислухаючись до повідомлень, інформаційних зведень зі східного фронту. Скажу відразу: наша колега дочекалася сина! Книжка, видана Валентиною Вікторівною, побачила світ завдяки небайдужим людям, які надали авторці фінансову підтримку.

Мені знову пощастило. На запитання: «А чи немає у вас ще одного примірника «Щоденника»?», Івашина дістала з пакета єдиний примірник і поставила на обкладинці автограф з присвятою криворізьким журналістам.

Переможці конкурсу різних номінацій говорили слушні речі: Віталій Голубєв, головний редактор видавничого дому «ОГО» з Рівного, наголосив на тому, що деяким журналістам бракує сучасних знань. Що слід організувати просвітницькі проекти, що передплатник зараз в нашій країні і слід організувати освітні проекти, що передплатник в державі старіє. Добре було б, якби старші колеги вчилися у молодих, приміром, роботі з комп’ютером, а молодь у сивочолих – професійному досвіду.

Автор програми «М-Хвиля» з філії національної телекомпанії «Україна» «Львівська регіональна дирекція» – симпатична Люба Ступчук розповіла про фільм, присвячений загиблому музиканту Андрію Кузьменку (Скрябіну). Головний редактор газети «Край» Ігор Терлецький з міста Городенка Івано-Франківської області наголосив, що журналіст не повинен вірити на слово, чиновницький деклараціям. Він зобов’язаний не просто відзначати в своєму матеріалі факт, а аналізувати, порівнювати, провадити справжнє журналістське розслідування. Цим домагатися результату.

Здавалося б, подія, що відбувалася в залі Національної спілки журналістів України, мала б мати суто урочисту тональність. Та рзом з цим вийшла цікава, корисна, практична розмова про зміст журналістики, її сучасні тенденції, про надбання професіоналів і  про те, що, на жаль, упускається в нашій повсякденній плинності.

Відзнаки, які отримали номінанти, річ приємна. Але цей момент можна позначити двокрапкою. Далі робота: всеохоплююча, планова і повсякденна.

На турбазу! На відпочинок!

…Херсонський поїзд прибуває з Києва до Кривого Рогу близько 5-ї ранку, а вже о 9-ій я сиджу в автобусі, де весело шумлять працівники редакцій газет, радіо і телебачення – їдемо на бузу відпочинку в Мар’янівку. Спасибі Владиславу Хоменку, члену правління Криворізької міської організації НСЖУ: вже вкотре він виступає посередником між керівництвом металургійного комбінату «АрселорМіттал Кривий Ріг». В результаті ми маємо можливість 6 червня виїхати на берег Карачунівського водосховища.

Цілий день блаженства: сяють незвичайними фарбами квітники, манить до себе свіжий подих карачунівських вод. Від яскравої зелені хмелієш і не відчуваєш втоми. Хтось просто сидить у задумі, когось  обіймають хвилі водосховища, а відповідальні за шашлики чаклують біля мангала над пахучими  шампурами з м’ясом, когось пісня захопила… Жартуємо, бесідуємо – відпочиваємо. Спасибі вам, працівники і керівники комбінату. Всі розуміємо одне одного – журналісти різних видань, міських, корпоративних, комерційних,   радійники, телевізійники, працівники прес-служб. Люди, поєднані неспокійною, але захоплюючого професією.

За шаховою дошкою

Субота, 11 червня. Цього року в командному шаховому турнірі на честь власного професійного свята взяли участь чотири команди журналістів Кривого Рогу: дві з «Червоного гірника», одна з ТРК «Криворіжжя» і ветеранська команда, яку капітан команди заслужений журналіст України Володимир Штельмах назвав непросто – «Медіа- експерт». Зміст глибокий! А експерти, виявляється, крім капітана, Євген Чубенко і я, автор цих рядків.

Чесно сказати, напередодні хвилювань не бракувало. Але Віталій Ткачук, член правління нашої міської організації, який вже багато років очолює в міській газеті «Червоний гірник» відділ спорту, запевнив: усе буде гаразд, бланки почесних грамот для переможців вже є, «призи» розкладені по конвертах, команди укомплектовані, судді не дрімають. Отож, за шахові дошки!

Зазначу, ось кілька хвилин тому Дана Олейникова, редактор телебачення з ТРК «Криворіжжя», брала у мене коротеньке інтерв’ю як в очільника міської журналістської спільноти, а зараз ми з нею сідаємо за шаховий столик вже як суперниці.

Трохи побоююся Даниного досвіду, вона шахіст ще той! Але у моєї партнерки з перших ходів щось пішло не так, вона занервувала, а я… осміліла. Напружено пригадувала поради капітана команди Штельмаха під час організованого мені тренування. «Недовго музика грала», через кілька хвилин Даночка отримала мат! Що поробиш? Але ж які історії відбувалися на дошці! Тут переплелися філософія, історія, «палацові інтриги» (король, королева, офіцери, коні, тури і пішаки пішли в хід)!

Наступна моя партнерка – Катя Мовчан, бухгалтер газети «Червоний гірник». Я з нею не знайома, а тому поглядаю на шахову дошку з обережністю, не знаю, чого очікувати від молодої симпатичної колеги. З перших ходів Катя сміливо і впевнено пішла в наступ. Не описуватиму почергову стратегію рухів всіх «героїв» шахової баталії, але втрати понесли обидві протиборні сторони – і я, і Катя. Мені пощастило, напарниця, захопившись наступом на всіх флангах, дещо, можливо, найголовніше, випускала з поля зору. Врешті-решт її король, опинившись на клітинах без жодної особи своєї свити, здався.

Отже, дві переможені партнерки з «Криворіжжя» і «Червоного гірника» у мене є. Але третя, представниця ще з однієї «червоногірничанської» команди Людмила Асланян не вселяла спокою і впевненості. Більше того, з попередніх турнірів знала, що Людмилу мені не подолати. Рівень у нас – невідповідний. Моя суперниця – професіонал високого класу: міжнародний майстер спорту з шахів серед жінок, а я сідаю за шаховий стіл, як кажуть, вряди-годи.

Результат – не забарився.  Знічуючись, роблю помилки одна за однією з перших ходів. Отож, мат з боку Асланян я отримала. Тисну партнерці руку (як годиться), дякую за гру, а вона великодушно розставляє на дошці фігури і показує, де, в який момент я помилилася. Молодець, спасибі Людмило.

Що там коїлося на сусідніх дошках, не знаю, не бачила. Це було прерогативою першорозрядника, судді змагань Володимира Олександровича Ківи, до речі, кандидата наук, який вже багато років пов’язаний зі студентським шаховим клубом Криворізького педагогічного інституту «Еліта». До речі, в кінці турніру Володимир Олександрович передав нам гарну звістку від керівника Криворізького педуніверситету Ярослава Владиславовича Шрамка, що шаховий клуб завжди до послуг журналістів.

Отже, члени нашої команди, шахісти Володимир Штельмах своїх партнерів обіграв, а Євген Чубенко зіграв так само, як і я. Тож разом із однією командою «червоногірничан» ми розділили два перших місця. Як би там не було, але все ж своїй команді користь принесла.  Додому несла Почесну грамоту і грошовий приз. Як і всі інші переможці: Людмила Асланян, Микола Крамаренко, Віталій Ткачук, Євген Чубенко, Володимир Штельмах.

За це завдячуємо депутатові обласної ради Юрію Миколайовичу Арсєєву, який вже котрий рік опікується спортивними справами журналістів. Наприклад, придбав спортивну форму команді футболістів «Червоні горобці», щороку виділяє призовий фонд для шахістів. Юрій Миколайович добре розуміє потреби журналістів, нашу напружену професійну діяльність, і в цей непростий час знаходить можливість допомогти працівникам ЗМІ міста.

Окремо про команду ТРК «Криворіжжя». Всі троє: Віктор Могуров, старший редактор телебачення, Костянтин Манухов, звукорежисер телебачення, і Дана Олейникова – сильні гравці. Вони неодноразово виходили призерами в наших подібних турнірах. А от цього разу, на жаль, не поталанило. На те воно і змагання. Цього разу четверте місце дісталося досвідченим гравцям ще однієї «червоногірничанської» команди, яку складали Олексій Аверін, Сергій Проненко, Катерина Мовчан, загалом досвідчені гравці.

Та все ще попереду. Обговорюючи підсумки змагання, всі доходимо висновку: треба налагодити тренування з шахів. Чи вийде: організація матеріалу, підготовка текстів, монтаж, інтерв’ю… Але треба! Ой, як нам потрібні такі розумові сплески, вони додають настрою, емоцій, наснаги, впевненості в собі. Шкода, але цього року не взяли участь в турнірі наші колеги з ТРК «Рудана». Сподіваємося, що вони наступного року зможуть укомплектувати команду.

Людмила Тіміргалєєва,

заслужений журналіст України