Сергій Томіленко: досвід Центрів журналістської солідарності України сьогодні переймають за кордоном

Минулого тижня під час робочого візиту на Прикарпаття голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко став гостем програми «Про головне в деталях» на телеканалі «Галичина». Розмова точилася довкола головних викликів для української журналістики п’ятого року повномасштабної війни: безпеки, економічного виживання медіа, цифрової трансформації та протистояння російській пропаганді.

Попри те, що Прикарпаття умовно вважають безпечнішим регіоном, тривога за майбутнє однакова для всіх, наголосив голова НСЖУ. Саме тому працює мережа Центрів журналістської солідарності – нині це сім локацій, з акцентом на фронтові регіони: Харків, Дніпро, Запоріжжя, Суми, Київ. Івано-Франківськ став колискою першого такого центру.

– Центри журналістської солідарності – це як певна гаряча лінія для журналістів у часи війни і кризи. Кожен журналіст у біді може сконтактувати з нами, – наголосив Сергій Томіленко.

Центри забезпечують безкоштовний прокат бронежилетів, шоломів, а нині ще й детекторів дронів, проводять тренінги з безпеки та домедичної допомоги, шукають міжнародну підтримку. У разі надзвичайних ситуацій діють власні протоколи: у перші години – контакт із постраждалими колегами, верифікація інформації, швидка фінансова допомога.

Ефективність цієї моделі визнала штаб-квартира ЮНЕСКО. За прямою рекомендацією ЮНЕСКО та Міжнародної федерації журналістів Палестинський синдикат журналістів створив три центри солідарності в секторі Гази – за українськими протоколами.

– Ми здобуваємо надзвичайно гіркий український досвід. Але цей досвід сьогодні переймають за кордоном і визнають, що він ефективний, – зазначив Сергій Томіленко.

Війна зруйнувала економічні підвалини медіа: рекламний ринок звужується, а те, що від нього лишилося, «як пилосос» витягує на себе фейсбук. Наслідок – дедалі більше українців позбавлені доступу до перевіреної інформації про локальні події.

– Ми адвокатуємо не корпоративно сто чи двісті журналістів. Ми адвокатуємо право громадян на верифіковану інформацію, а не на цифровий шум і маніпуляції, – наголосив голова НСЖУ.

Серед можливих рішень Сергій Томіленко назвав створення фонду підтримки регіональних медіа за принципом Українського культурного фонду – з незалежною наглядовою радою та проєктним фінансуванням. Робочий приклад – Державний фонд підтримки медіа в Литві, куди уряд щороку спрямовує близько 10 млн євро (еквівалент 500 млн грн). Другий шлях – міжнародний партнерський фонд, наповнення якого могли б ініціювати уряд і президент. Натомість поки що увага посадовців зосереджена на національних мовниках, які недостатньо висвітлюють локальний і регіональний рівні.

Найгостріше спостереження голови НСЖУ стосувалося цифрової трансформації.

– Лідерами трансформації є медійники з фронтових регіонів. Вони фактично на руїнах, їм немає що втрачати – тому вони не витрачають час на заперечення технологій, – каже Сергій Томіленко.

Натомість на Заході України, за його словами, трапляється консервативніший підхід: редакції обстоюють модель 300 примірників газети на велику громаду, що радше є ознакою того, що ту газету не читають. Виняток, який Сергій Томіленко відзначив окремо, – коломийський «Вільний голос», де Валентина Близнюк фактично одна забезпечує вихід газети й водночас вчиться та трансформує своє видання.

Показовим є й досвід чернігівської газети «Вісник Ч» з рекордним накладом 25 тисяч примірників: тривалий час її видавець опирався цифровим змінам, а коли редакція взялася за монетизацію у фейсбуці, ютубі і тіктоці, окремі ролики почали набирати по 2–3 млн переглядів.

Головним ворогом друкованої преси голова НСЖУ назвав реформовану Укрпошту, яка обрала пріоритети поза соціальними функціями. Водночас в Україні відбувається феномен відродження фронтової преси: для десятків тисяч людей у «червоній зоні» газета часто є єдиним джерелом інформації. Нині 25 локальних видань на фронтових територіях отримують пряму фінансову підтримку через НСЖУ завдяки шведській медіабізнес-асоціації.

– У Лимані, Снігурівці, Ізюмі люди реально цілували перші примірники відроджених газет. Для них це надія: окупантів прогнали, ми отримуємо своє рідне українське слово, – сказав Сергій Томіленко.

Критичну важливість друкованих медіа в часи війни голові НСЖУ підтвердив і посол України у Великій Британії Валерій Залужний – під час зустрічі на британському медіафорумі в Лондоні у березні.

Для Кремля пропаганда – не фонові, а базові витрати, наголосив Сергій Томіленко. Саме тотальне знищення незалежних медіа в Росії уможливило повномасштабне вторгнення. На окупованих територіях росіяни полюють на незалежних журналістів, вимагаючи ставати колаборантами, і створюють видимість вибору: кілька окупаційних газет, 5–10 радіостанцій, які насправді є «брехнею в різній упаковці». В Енергодарі відкрили три окупаційні FM-радіо, а маленьке незалежне радіо в Нікополі росіяни прицільно розстріляли разом із вишками.

Окремо голова НСЖУ нагадав про силу локальних медіабрендів: через три тижні після захоплення Маріуполя окупанти надрукували в Ростові фейковий «Приазовський робочий» і завезли до міста десятки тисяч примірників – як доказ, що місцева газета, яку всі знають, нібито підтримує росіян.

– Сьогодні локальні видання більше союзники, ніж конкуренти. Нам усім треба вистояти, вижити й довести громаді нашу важливість, – наголосив Сергій Томіленко.

Джерело: сайт НСЖУ