Суспільно-телевізійно-міністерська децентралізація

Медійники потрапили у своєрідний «бермудський» трикутник: міністерство інформаційної політики – суспільне телерадіомовлення – децентралізація влади.

Міністерство – центральний орган виконавчої влади. У своїй діяльності воно практично дублюватиме нинішнє Держтелерадіо, яке має високий статус, бо його голова згадується у статті 85 Конституції України. Функції територіальних органів Держтелерадіо виконують Департаменти інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрацій.

А якщо результатом децентралізації стане ліквідація облдержадміністрацій, то нове міністерство створюватиме свої головні управління в областях? Чи передасть функції органам місцевого самоврядування? Чи буде як з міндоходів: вивіску змінили, структура залишилася стара.

 

Суспільне телерадіомовлення також буде централізованим – облдержтелерадіокомпанії, які нині є у віданні Держтелерадіо, ввіллються в одну структуру. Можливо таке об’єднання принесе користь – у загальноукраїнському ефірі з’явиться більше продукції з регіонів, а регіональні телевізійники отримають якусь годину на добу на каналі Першого національного, який покриває всю територію області, на відміну від дециметрових каналів.

Чим відрізнятиметься суспільне мовлення від мовлення ОДТРК? Залишаться ті ж самі приміщення, автомобілі, відеокамери і люди. А наглядова рада довго й нудно засідатиме.

А треба просто створювати програми і їх показувати. Тут виникає риторичне питання: чи можуть нині телекомпанії (і державні, і приватні) заповнити свої години ефіру власним чи українським продуктом? Для того, щоб збільшити виробництво власного продукту, треба збільшувати штат. А гроші для цього є?

Тут би міг допомогти продукт, створений прес-службами відомств, перш за все – територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади. Робота цих служб викликає багато питань, але це те окрема тема. І розмова на цю тему мала би відбутися в обласній організації НСЖУ, коли  будуть готові результати цьогорічного опитування журналістів щодо відкритості влади. І зібрати керівників прес-служб треба як в регіонах, так і у столиці. Журналістам знайдеться що сказати цим комунікаторам, які утримуються за рахунок платників податків.

Якби ці прес-служби працювали нормально, то не було б такої напруги в суспільстві. Та й протидіяти російській пропаганді можна було б ефективніше. Для протидії логічно виходити з формули «Тим же кінцем – по тому ж місцю». Вже нині українські журналісти, висвітлюючи конфлікт у Грозному, використовують лексикон з репертуару «журналістів» кремлівської хунти.

Ні урядові комунікатори, ні журналісти–нардепи не спромоглися розтлумачити ні журналістській спільноті, ні глядачам-читачам-слухачам високу  мету пропонованих владою змін.

Працювати, як і воювати, треба тим, що маємо сьогодні. Бо доки суспільно-телевізійно-міністерське сонце зійде – «новороссийская» роса телеглядацькі очі виїсть.

Володимир Притискач,

член правління ДОО НСЖУ.