Талант допомагати людям

Людей, наділених таким талантом, як виявила російсько-українська війна, поруч із нами немало. Ніколи не забути перші дні після 24 лютого 2022 року. Спочатку не вірилося, що це справжня кривава війна і що вона надовго… Сирени тривог, переповнені вокзали й потяги залізниці, біженці взимку, як то мовиться, «хто у чому був…». Далі – бажання та єдність дніпрян, хто хотів допомогти чим міг. Професійна журналістська пам’ять фіксувала деталі, обличчя, емоції, розповіді…

Вже 26 лютого у Дніпровському Будинку мистецтв розпочав свою діяльність перший у місті волонтерський хаб: приміщення дозволяло приймати все, що могло би бути необхідне людям – від речей до харчів, засобів гігієни, ліків тощо. Сотні лишень назв! Приходили люди звідусіль: хочемо допомагати, готові виконувати усе, що треба. Це були і школярі, і робітники, і професори, і вчителі, і журналісти, і студенти… Ніхто ще не називав себе волонтером. Той атмосферний дух допомоги, спрямованості, згуртованості перед бажанням спротиву російським агресорам відразу засвідчив, що ми – єдині, що ми – нація!

Дійсно, робили все, що потрібно для ТРО, ЗСУ, ВПО, конкретним людям. Нашою професією, потребою ставала одна, найголовніша – волонтерська допомога. Не рахували годин, зранку до ночі – на роботі. Почали шукати приміщення для прихистків. І знайшли! Їх володарі-підприємці надавали безкоштовно, і самі ставали волонтерами. Деякі прихистки і досьогодні працюють, маючи цілком соціальну спрямованість: гідний дах над головою – важливо!

Працювали цілодобово, змінюючись. Часом щодоби у Будинку мистецтв працювало до 200 волонтерів. Інколи ми знали одне одного лише на ім’я або ж в обличчя. Знали про Маріуполь, його зруйнований ракетою театр. У нас на той час ще не було бомбосховища. Пригадую розгубленість людей перед ракетною тривогою, довелось заспокоювати, брати ініціативу та вселяти надію: ми вистоїмо.

Щоденні ланцюжки: приймали вантажні машини, сортували, пакували допомогу на фронт, у лікарні, прихистки. Організували гаряче харчування для переселенців та малозабезпечених громадян (щодня до 500 людей отримували гарячі обіди), видачу одягу, предметів побуту, інформаційну та правову підтримку. Тут кілька місяців також діяв центр допомоги для жінок та матерів із дітьми, в тому числі з немовлятами.

А ще ми розуміли: необхідно, попри все, було зберегти культурно-мистецький напрямок нашої діяльності. Так з’явився гуманітарний артпростір, де представляли виставкову діяльність художників, концертні програми для дітей та дорослих, для родин вимушених переселенців.

Коли до Будинку мистецтв приїжджали журналісти, особливо ті, що були акредитовані як представники іноземних медіа, було про що розповідати та знімати. Звучали англійська, німецька, японська, голландська мови. Світ дізнавався про нас. І допомагав!

Розліталися випуски газети «Ми з України!» – спеціальний проєкт Національної спілки журналістів України та Спілки журналістів Литви: «Це війна за незалежність. І ми зобов’язані перемогти!». Люди вчитувались, без перебільшення, у кожний рядок, шукаючи відповіді на головне: коли прийде мир? А окупація та агресія наростали. Чимало допомоги надходило від Німеччини, Польщі, Британії, багатьох інших країн. Приїздили волонтери-іноземці.

Три роботи художника Романа Мірошниченка, у тому числі портрет Президента України Володимира Зеленського, придбали американці і на ці кошти надіслали допомогу в Україну.

Велика кількість публікацій, телесюжетів з’явилася на місцевих та всеукраїнських каналах. А це, насамперед, долі людей, дітей і самих волонтерів. Ми всі зміцнювалися. Дехто надалі пов’язав свою фахову діяльність із волонтерським рухом, створивши благодійні фонди та громадські організації, приміром, «Джерело підтримки».

Пам’ять приховує у своїх «файлах» незабутні, вражаючі факти, події, емоції, гідні нових книг, стрічок, творів загалом.

Помітила, що стиль розповідей про війну – стриманий, хоча й «на розрив сердець». Стайерам-медійникам теж надто необхідний великий ресурс для руху до Перемоги. І у цьому також дещиця особливого таланту допомагати людям.

Деякі моменти волонтерського буття, допомоги, а головне – життя попри війну, сфокусовані на виставці «Іскри добра», що відкривається у Будинку мистецтв 5 грудня. Їх автори – медійники Ігор Співак, Катерина Кукота, Віталій Буштрюк, Гліб Добарін, а також художники Валентин Назаренко та Андрій Зубенко, які створили портрети волонтерів у перші дні війни.

Цього ж вівторка, 5 грудня, о 15:30 запрошуємо на захід вшанування волонтерів «Талант допомагати людям».

Разом наближаємо наш мирний день!

Валентина Орлова, журналістка, заступниця директора Дніпровського Будинку мистецтв.