Зі святом, колеги!

16 листопада в Україні своє професійне свято відзначають працівники радіо, телебачення та зв’язку. Усі, хто причетні до радіо і телебачення, – це не лише журналісти та редактори, а й інженери, техніки, оператори, монтажери, ті, хто забезпечує глядачів та слухачів радійним чи телевізійним сигналом. Вони працюють удень і вночі. Це важка та відповідальна справа, але цікава і почесна.

Свій шлях у цій сфері я розпочав наприкінці 70-х років, коли прийшов на обласне радіо. Журналістській професії присвятив 40 років свого життя. Свого часу працював і кореспондентом Всесоюзної програми «Время». Пригадую (і досі неймовірно тим пишаюсь), як 31 грудня, на Новий рік, о 21-й годині саме моїм репортажем про завод Петровського розпочинався останній випуск року телепрограми «Время». Вийти в ефір, коли тебе бачать мільйони людей, – це було дуже престижно!

Понад 20 років я працював власним кореспондентом Національної телекомпанії України в Дніпропетровській області. Також був власкором радіо «Маяк». На початку 2000-х працював генеральним директором Дніпропетровської обласної телерадіокомпанії. А зараз – генеральний директор телеканалу «D1», перший заступник головного редактора Всеукраїнського журналу  «Депутатський корпус», член Правління Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України.

Професія, яку я обрав для себе, дуже цікава і водночас відповідальна. У журналістиці немає вихідних, адже про події, які відбуваються в області, саме нам, журналістам, треба повідомляти швидше від усіх, якісно та чітко.

За свою багаторічну журналістську діяльність маю відзнаки – став заслуженим журналістом України, отримував дипломи, не раз перемагав у творчих конкурсах. Дуже пишаюся тим, що на Міжнародному кінофорумі у Москві (2002 рік) серед 46 країн я переміг у певній номінації з фільмом «Петро Калнишевський – останній гетьман України».

За роки моєї роботи у ЗМІ українське телебачення та радіо переживали і злети, і падіння. У нашому регіоні зародження телебачення розпочалося наприкінці 50-х років. Розквіт припав на кінець 80-х початок 90-х років.

Медіа Дніпропетровщини завжди славилися першокласними фахівцями. Хочу згадати імена еталонних журналістів того часу, з якими мені довелося працювати. Це Віктор Андрійович Агапон, який був головним інженером на обласному телебаченні. Днями свій черговий ювілей зустріла Зінаїда Яремівна Томашенко, заслужена народна артистка та диктор обласного телебачення. А разом з Іриною Григорівною Лізавенко ми знімали фільми в Іспанії, Туреччині та Ізраїлю. До речі, Ірина Лізавенко в радянські часи вела концерти із Олександром Масляковим.

На жаль, уже немає серед нас Миколи Бондарчука, головного режисера обласного телебачення Дніпропетровщини, а також Валерія Хованського, під голос якого о 6-й ранку прокидалася вся область.

І нині в телерадіокомпаніях регіону працюють талановиті фахівці та професіонали своєї справи. Зокрема, телеоператори Сергій Файзулін та Євген Коденцов – це вже нова генерація, та вони навчалися у справжніх класиків, таких як Леонід Осміченко.

Хочу побажати людям, які працюють на телебаченні та радіо, щоб вони не забували історію та пам’ятали тих, хто зароджував журналістику, аби знали традиції, історію становлення і розвитку нашого телебачення та радіо. Щоб розуміли, що розвиватися можна упродовж усієї професійної кар’єри.

Вітаю всіх зі святом!

МИКОЛА  ПАВЛЕНКО

 Член Правління Дніпропетровської обласної організації НСЖУ