Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
«Музичному кур’єру» Анатолія Литвина 24 травня виповнилось 25 років.
Такому довголіттю в ефірі могла б позаздрити будь-яка програма на телебаченні чи радіомовленні. Більше того передача з кожним роком немов би відкриває свою другу молодість і це при тому, що її формат – знайомити слухачів з історією ретро-музики. Ось такий парадокс. В чому ж секрет еліксира довголіття „Музичного радіокур єра”, позивні якого чверть століття звучать на хвилях обласного радіо ? Про це з Анатолієм Литвином розмовляв журналіст Леонід Бройтман.
Є таке висловлювання: «Життя прожити – не поле перейти». За 25 років «Музичного радіокур’єра» його автор і ведучий Анатолій Петрович Литвин, заслужений працівник культури України, пройшов це поле, але так би мовити, творче поле так і не перейшов, бо воно все ставало довшим і довшим, горизонти його не мають кінця. Тема за темою народжується у його багаточислених програмах. Його покликанням з дитинства була любов до мистецтва. Це покликання поглиблювало і навчання в учбових закладах. Глибоко пізнавати рідну мову йому допоміг філологічний факультет (українське відділення Дніпропетровського державного університету), потім було навчання в Ленінграді в інституті підготовки викладачів естетичного виховання. Зустрічі з іменитими митцями – все це розширювало ауру пізнання музичного світу.
– Анатолію Петровичу, дозвольте вас запитати, який жанр музики для вас найулюбленіший, найближчий?
– Я люблю всі жанри музики, від народної пісні до глибокої класичної спадщини. Моє дитинство проходило у той час, коли єдиною втіхою було лише радіо. А коли збиралися рідні за святковим столом, я слухав, затамувавши подих їх народні пісні. Вони западали мені в душу. Вони були різні – від пісні «Посіяла огірочки» до «Ти ж мене підманула».
А коли у травні 1989 року пролунали позивні «Музичного радіокур’єра», перші листи радіослухачів і надихнули Анатолія Литвина на нові теми, бо спочатку це була танцювальна музика 30-40 років, а потім з’явилися різні музичні жанри у його програмах. Листи надходили і надходили, а зараз їх уже ціла гора. Всі вони з різних міст і сіл нашої області, сусідніх областей, навіть один із них надіслав радіолюбитель із Фінляндії із записом програми, яку він прослухав про танго. Відгуки різні, але бажання одне: «Кур’єр – це натхнення». За 25 років Анатолій Петрович отримав багато нагород, але найбільшою вважає листи своїх прихильників.
– Анатоліє Петровичу, всі листи збереглися за 25 років?
– Всі до одного. Я не можу підрахувати, скільки їх надійшло. Але всі вони такі близькі, я орієнтуюся на смаки слухачів.
– Давайте прочитаємо деякі рядки із них.
– Будь-ласка. Ось цей лист.
Лист від Анни Ісаківни Писаревської із Дніпропетровська. Вона пише: «Я давня прихильниця «Музичного радіокур’єра». Не пропустила жодного. Мені 92 роки, але коли я слухаю вашу програму, то, здається, поринаю у молодість. Спасибі вам за те, що ви зібрали і зберегли голоси сотні співаків, і що так прискіпливо вивчали їх життя і творчість. Вас можна по-справжньому назвати професором музики».
А ось ще один лист, який надійшов із селища Широке від подружжя Валентина Івановича та Надії Іванівни Деркач. Ось такі рядки: «Ваша передача «Музичний радіокур’єр», яку ви ведете не одне десятиліття є величезною окрасою Першого каналу національного радіо. За кілька годин до початку ми вмикаємо радіоприймач, щоб не пропустити вашу програму».
Ви для нас відкрили талановитого співака Андрія Валентія, який родом з України. Вважаємо вашу програму університетом музичної культури.
– Листи листами, але відгук про програму колеги, відомої у нашій області журналістки, гадаю, буде цікаво почути. Ось які враження щодо програми «Музичний радіокур’єр» висловлює заслужений журналіст України Ірина Уварова:
«Лично знаю Анатолия Петровича Литвина очень много лет, наверное больше лет на десять, чем юбилею «Музичного курьера». Глубоко уважаю этого человека за старую школу журналистики, не в том смысле старую, если говорить о возрасте, а школу уважительного отношения, любви к слушателям, читателям, любителям эстрады, тем болем русской песни, украинской народной песни. Это глубокой и широкой души человек, о котором можно говорить безконечно. Я очень рада, что он стал Почетным гражданином Днепродзержинска это вполне заслужено, Стипендиатом Президента Украины. В принципе, я думаю, он к этим званиям относится с гораздо меншим пиететом, чем к тем мешкам писем, которые по прежнему к нему поступают. Может быть уже новые информационные технологии почту чисто эпистолярной формы переписки отменяют, но тем не менее, я думаю и в интернете, и в телефонних звонках и в соцсетях обращений не убавилось. То, чем занимается Анатолій Петрович – он возвращает людям душу. Анатолию Петровичу пожелала бы в первую очередь здоровья, потому что нам очень нужны его силы, чтобы он продолжал свою работу, не терял интереса к тому, чем занимается, не терял интереса к новым открытиям, благодаря которым мы не просто вспоминаем свою юность и лучших исполнителей и лучшие мелодии, но и много чем обогащаемся в плане того, что ни одна программа «Музичного курьера» не бывает без каких-то открытий, без результатов интересных и достаточно богатых его исследований в части биографии певцов, в части истории той или иной песни. Очень приятно и хотелось бы, чтобы это продолжалось бесконечно. «Музичному радиокурьеру» хочется пожелать расширения горизонтов, новых, чудесных программ и новых почитателей таланта Анатолия Петровича Литвина».
– А що Ви любите слухати, коли випадає вільна хвилинка?
– Гадаю, що красивий вальс чи танго ніколи не завадять для підняття гарного настрою. Адже з таких мелодій саме і народжувався наш «Музичний радіокур’єр».
А ось ще один лист. Його надіслали Таня і Оля Ярош із Дніпропетровська. «Нам, сестрам-близнюкам не набагато більше, аніж «Музичному радіокур’єру». Слухати ми його почали не з перших випусків, але сьогодні він став невід’ємною частиною нашого життя. У нас на кухні завжди ввімкнутий старенький улюблений радіоприймач, тому увечері ми чули, як приємний задушевний голос ведучого пропонував поринути у світ справжньої музики. У цьому голосі не було метушливості, бездумності, бездушності, що притаманна багатьом сучасним радіо ведучим. Це зацікавило нас і з часом ми стали постійними слухачами цієї музичної програми. «Музичний радіокур’єр» відволікає слухачів від повсякденного клопоту, сірих буднів, створює гарний настрій, відчуття спокою, душевної гармонії, переносить у світ яскравих мрій і занурює у красу музичного світу. Саме такі передачі очікуєш увечері після роботи. Великою перевагою «Музичного радіокур’єра», особливо для молодих слухачів, є те, що ви даєте змогу почути та дізнатися про музичні шедеври, які вже посіли в історії музики своє чільне місце. Адже почуєш їх лише по Дніпропетровському обласному радіо, більше ніде». Ось такі рядки листа, який написаний на чотирьох великих аркушах паперу.
– Анатолію Петровичу, скажіть, будь ласка, як Ви створюєте програми, що вони за тематикою зовсім контрастні: то джаз, то народна музика, то лірична, то оркестрова? Всі вони різні і в той же час цікаві. Ви поринаєте у кожній програмі в різні музичні жанри та стихії?
– Я не можу зупинятись на одній і тій же ноті. Мені завжди хочеться поринути у різний світ музичного життя. Адже у кожному із них , яка б це не була країна, є свої особливості, своя краса. Саме це і спонукає на різні жанри. Хіба можна без задоволення і натхнення слухати і розповідати про вальс Іоганна Штрауса «Віденські солодощі», який рідко можна почути. І таких шедеврів музичного мистецтва, про які хочеться розповісти слухачам, з кожним днем стає все більше…
Переконливим свідком популярності програми є листи, а їх цілі гори постійно збираються на столі ведучого. Беремо на вибір перший із них. Його написала Нелі Антонівна Федоренко із Кривого Рога: «Останнім часом прагну регулярно слухати Ваші програми. Вони зворушують, повертають до щасливої пори молодості, випромінюють теплоту і світло. Приємно слухати і Ваш тактовний і професіональний коментар про життя і творчість музикантів».
А ось поряд ще один лист. Його автор Василь Іванович Шутов із Нікополя: «Слухаю ваші передачі багато років. Завжди задоволений добіркою ваших програм . А останні роки живу в якійсь тривозі, а що, коли все це закінчиться. Не хочеться втрачати це джерело наснаги – тобто «Музичний радіокур’єр». Ви даруєте нам кращі хвилини нашого життя. Хочеться повернути Вам хоча б частину нашої любові до Вас. Недаремно є такий вислів: «Найвірніший засіб завоювати любов іншого – подаруй йому свою любов. Спасибі вам».
Ці рядки двох слухачів я взяв із величезної гори листів.
Ось так рік за роком крокував «Музичний радіокур’єр» до свого ювілею – 25 річчя. Зібрати колекцію різноманітних співаків, музикантів, класичних і народних творів – це нелегка справа. Та Анатолій Литвин і по сьогодні поповнює і поповнює її.
– Анатолію Петровичу, а скільки вам вдалося зібрати музичних творів, ви підраховували це чи ні?
– Орієнтовно підраховував – більше ста тисяч. Я не зупиняюсь на досягнутому, відкриваю нові імена виконавців, композиторів. Поринаю у їх творчість.
– Здавалось би Ви уже переслухали все? Так чи ні?
– Ой, ні. Музичний світ такий безмежний, що його охопити у всіх гранях я не в силах. У мене, можливо, і не делікатно, якась жадність до музики. Я б все збирав би записи. Звичайно, у яких є краса. Хіба ж можна все охопити, я це розумію, але не втихомирююсь.
У Вас глибока інтуїція до добору програми. Тому, певно, і не байдужі наші слухачі до ваших випусків. Та що далеко ходити, коли ось переді мною ті ж листи вдячних слухачів. Лист Надії Олександрівни Криловецької, ветерана педагогічної праці із Дніпродзержинська. Чотири аркуші паперу ледь вмістили її відгук: «Рада була послухати пісні композитора Френкеля. У свій час була на його концерті. Спасибі вам за концерт казахського співака Алібека Днішева, зарубіжних артистів. Раді слухати Ваші розповіді про Марка Бернеса та Юрія Гуляєва, Раїсу Кириченко та Анну Герман. Ваші передачі підтримують наш немолодий життєвий тонус. Живіть довго, красиво, щоб ми раділи Вашим успіхам».
А ось відгуки про передачу, якими поділилася голова ветеранської організації Людмила Іванівна Тесьолкіна:
«Передача «Музыкальный радиокурьер» – это передача того поколения людей, которые помнят песни, имеющие содержание. Песни, которые отражали нашу жизнь. Это даже были не песни, а как бы маленькие баллады. Это то, чем мы жили, это не песни «Ксюша, Ксюша, юбочка из плюша…» и эта передача, она не могла не затронуть сердца ветеранов. Я знаю мнения ветеранов, я хочу сказать о том, что эта передача не могла оставить равнодушным ни одного ветерана. И я уверена в том, что не случайно ведучим этой передачи был Анатолій Петрович. И я хочу сказать о том, что эта творческая личность, высокоинтеллектуальный человек, который уловил, уловил настроение той епохи, которая отражалась в песне, которую он нам представлял по радиовещанию. Анатолия Петровича попросим определенную подборку именно тех песен, которые звучали в его передачах, но пойдет альманахом, как бы средоточие тех песен, которые нам особенно нравились.
Естественно, не просто послушать музыкальную передачу, а очень интересно история создания передачи, история исполнения этих песен, которые прозвучат в этой передаче, очень интересно отразилась та глубина поэзии, музики, которая бы торгала за души людей.
Очень приятно, что творческий путь Анатолия Петровича прошел в нашем городе, что он знает, он встречался и встречается с ветеранами, присутствует на всех городских мероприятиях, и он знает мнение и настроение ветеранов и нам это очень приятно».
– Що можна сказати Анатолію Петровичу після таких слів.
– Заради цього хочеться жити і жити, творити нові випуски, щоб людські душі були у спокої і натхнення під впливом музики.
– А який у вас підхід до пісні, адже її виконують різні артисти, якого Ви вибираєте?
– Зупиняюсь на тому виконавці, який зворушує душу. Адже, наприклад, жоден із них не зможе перевершити ті пісні, які виконує Клавдія Іванівна Шульженко. Вона мене просто зачаровує.
– Як бачимо, ваші програми завжди зворушують слухачів. На мій погляд, вони дивовижні. Можливо, і сьогодні Ви нам розповісте щось несподіване, дивне?
– Що ж, спробую.У 50-і роки голос цього співака знали всі. Потім були різні чутки, що він втратив голос, але це зовсім не так. Його голос перейшов уже в іншу тональність- це італійський співак Робертіно Лоретті, який співає і сьогодні.
– Ось так, уже 25 років «Музичний радіокур’єр» приходить у наші домівки тричі на тиждень по першій програмі і щодня по другій програмі обласного радіо. Хотілося, щоб його позивні ще не одне десятиліття звучали на хвилях обласного радіо. Бажаємо довголіття і натхнення цій програмі і її автору і ведучому Анатолію Литвину. Добра вам і злагоди!
Леонід Бройтман.
