Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Ще торік відстань у кілька десятків кілометрів від лінії фронту була порівняно безпечною для журналістської роботи. Та FPV-дрони, КАБи, нестабільний мобільний зв’язок тощо змушують редакції наново оцінювати ризики.
Про те, як працювати в таких умовах, говорили під час дискусії «Коли небезпека поруч: досвід журналістів Дніпропетровщини». Розмову, до якої запросили журналістів, редакторів, операторів і фотокореспондентів із Дніпра, Павлограда, Кривого Рогу та прифронтових громад області, організував Дніпровський центр журналістської солідарності НСЖУ у День пам’яті журналістів – після вшанування медійників, які загинули, виконуючи професійний та громадянський обов’язок.
Дискутуючи про сучасні ризики, чимало говорили про дронову небезпеку. Так, головний редактор газети «Межівський меридіан» Євген Хрипун, чия редакція була змушена евакуюватися до Дніпра, продовжує їздити до Межової й документувати життя громади. За його словами, насамперед потрібно розуміти, заради чого туди їдеш. Та опинившись на місці, слід критично оцінювати поточну ситуацію.
– Якщо ви працюєте і щось раптом чуєте – ховайтеся. В будь-якому випадку. Не намагайтеся відрізнити, що летить. Ви мусите одразу заховатися, – радить Євген Хрипун.
Не варто й знецінювати ризики, покладаючись лише на антидронові детектори. Учасники неодноразово наголошували: навіть найновіші пристрої виявляють не всі типи дронів. Тому техніка може лише доповнювати оцінку довкружжя, знання маршруту, укриттів і зв’язок із людьми, які знають, що відбувається на місці.
Про те, наскільки швидко змінюється географія ризику, говорила й журналістка «Суспільне Дніпро» Олеся Приходько. Якщо раніше на відстані близько десяти кілометрів від фронту можна було планувати роботу, орієнтуючись на ситуацію, нині загрози дронів та авіаударів вона фіксує за десятки кілометрів від лінії бойових дій. Через це змінилася й підготовка до відряджень: заздалегідь слід зібрати максимально детальну інформацію про маршрут, контакти військових, місцевість, найближчі лікарні тощо. Особливо важливою вона є у місцях, де відсутній мобільний зв’язок.
Один із таких нещодавніх виїздів для Олесі став випробуванням, коли довелося надавати допомогу пораненому чоловікові. Як пригадує журналістка, навички, відпрацьовані під час навчання з домедичної допомоги, пригадує, спрацювали на рівні «машинальної пам’яті» – у критичний момент журналістка не розгубилася і наклала турнікет, що допомогло врятувати йому життя.
– У той момент у тебе вимикається критичне мислення в плані себе. Ти думаєш про нього, ти не думаєш про себе. І це найголовніша помилка. Ви маєте бути на першому місці! Ваша особиста безпека – на першому місці, – наголосила журналістка.
Саме тому добре споряджена аптечка обов’язково має бути із собою. Щобільше, журналіст має не лише розуміти, як нею користуватись, а й вміти накласти турнікет, тампонувати рану, перев’язати тощо. Для цього необхідно регулярно відпрацьовувати знання й навички з тактичної медицини. Бажано в умовах, що моделюють стресову ситуацію, наближену до реальних подій в містах підвищеної загрози.
Віктор Ожогін, журналіст телеканалу «Д1» і колишній військовослужбовець, звернув увагу на те, що сучасна війна технологічно суттєво відрізняється від початку повномасштабного вторгнення. Тому головним завданням журналіста, який вирушає у прифронтову зону, він називає не підготовку матеріалу, а передусім недопущення додаткового ризику для себе та інших. Відрядження обов’язково мають бути погоджені, а журналістів повинні супроводжувати люди, які орієнтуються на місцевості та знають актуальну ситуацію.
Окремою проблемою учасники дискусії назвали страхування. Директор Павлоградської телерадіокомпанії Юрій Шевченко звернув увагу на ситуацію журналістів, які не просто приїздять у небезпечні райони у відрядження, а живуть і постійно працюють у громадах, що зазнають обстрілів.
– Коли людина їде у відрядження, там є можливість застрахуватися. А коли ти живеш у цій громаді і працюєш там постійно? У тебе ж не відрядження кожен день, – наголосив Юрій Шевченко.
Він розповів, що його редакція застрахувала працівників власним коштом. Водночас, за його словами, питання системного страхового захисту для журналістів, які щодня працюють у небезпечних громадах, залишається відкритим.
Про щоденну роботу в громаді, що потерпає від атак, говорила й Ірина Ситнік, головна редакторка газети «Степова зоря» та сайту «Петропавлівка.сity». Вона зауважила, що журналісти, які постійно працюють у таких умовах, потребують регулярних практичних тренінгів, оновлення аптечок і захисного спорядження. Адже важливо не лише мати необхідне обладнання, а й регулярно відпрацьовувати навички, які можуть знадобитися в критичній ситуації.
– Ми маємо бути живі і здорові, щоб доносити всю інформацію, – прокоментувала Ірина Ситнік.
Та небезпека не обмежується прифронтовими громадами. Медійники регулярно виїжджають на місця ударів, де одним із ключових ризиків залишається повторна атака. Редакторка медіа «Експерт-КР» Ольга Гончар звернула увагу ще на один важливий аспект безпеки – знання місцевості. За її словами, коли після удару територію перекривають, добре знання міста, районів і можливих маршрутів допомагає журналістам орієнтуватися на місці, не порушуючи встановлених обмежень.
Водночас, наголосила Ольга, журналістам важливо заздалегідь знати, де розташовані укриття, адже не всюди вони мають зрозумілі вказівники. А ще – пам’ятати про повторні удари та не нехтувати власною безпекою заради кадру.
Окремо редакторка відзначила потребу в практичних тренінгах із безпеки, які проводили б у Дніпрі. Такий формат був би доступнішим і для журналістів із Кривого Рогу та району, яким складно їхати до Києва на тривале навчання.
Попри різний досвід, учасники зрештою говорили про схожі правила безпеки: знати, куди й навіщо їдеш, перевіряти маршрут і зв’язок, мати справне захисне спорядження й аптечку, відпрацьовувати домедичні навички, не покладатися лише на технічні засоби й пам’ятати про можливість повторного удару.
У професії, де важливо бути якомога ближче до події, війна змушує вчитися вчасно визначати межу, за якою наступний крок може бути останнім. Тому завжди важливо дбати про особисту безпеку, навіть якщо здається, що загрози немає.
Ліана Охрименко, Дніпровський ЦЖС
Фото Віктора Качанова
