Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
…5 травня. Світла і приємна дата. Саме 5 травня газетярі у свій час традиційно відзначали День преси. Потім, як відомо, дату було змінено, однак для ветеранів журналістики вона (хоч уже й неофіційно), як була, так і залишалася. І тоді одинадцять років тому в нашій Дніпропетровській обласній журналістській організації було прийнято рішення назвати 5 травня Днем ветерана журналістики Дніпропетровщини.
До речі, таке рішення було одностайно сприйнято не лише журналістами-ветеранами, але й нашим молодим спілчанським поповненням, у якого колись також буде уже свій День ветерана журналістики Дніпропетровщини. Так що цю дату, також уже традиційно, ми відзначаємо і є добра надія, що вона не забудеться і в майбутньому.
Без усякого перебільшення й ніскільки не принижуючи досягнення спілчанської молоді, наші ветерани-журналісти як були, так і залишаються нашою непохитною спілчанською гордістю. І це правда. Адже саме завдяки ініціативам журналістів-ветеранів, завдяки їхній активній участі у добрих справах нам завжди вдавалося і вдається робити чимало чогось хорошого. Згадаю хоча б заснування обласних іменних журналістських премій, – зокрема, таких, як «Краща публіцистична робота року» імені Аркадія Пальма, «Краща журналістська робота року» імені Олександри Дем’яненко, журналістська премія «Люби і знай свій рідний край» імені Павла Богуша, «Журналістський дебют» імені Миколи Шутя (всі вони були колись провідними журналістами). Нині участь у конкурсах на здобуття відзнак цих премій стала вже традиційною. І це, безперечно, радує. Адже беручи участь в таких конкурсах, наші колеги-журналісти борються не лише за отримання певних відзнак, а водночас і за підвищення власного професійного рівня. А як з’явилися ці журналістські висоти? Вони з’явилися завдяки ініціативам саме журналістів-ветеранів. Як і видання в минулому році Книги Пам’яті «Всі дорогі, всі незабутні…», яка присвячена тим нашим колегам, яких, на жаль, серед нас вже немає. І таких прикладів добрих ветеранських ініціатив і їх успішного втілення в життя вистачає.
З приємністю хочу відзначити, що наш загальний рівень складається з тих зусиль, які здійснюються нашими журналістськими осередками. І, знову ж таки, у значній мірі це відбувається завдяки повсякденній роботі наших журналістів-ветеранів, які досить активно працюють у цих осередках. А очолюють їх (або у свій час очолювали) наші ветерани. Це Людмила Тіміргалєєва (Кривий Ріг), Володимир Сторчаков (Павлоград), Володимир Глядченко (Нікополь). Що особливо вражає: не дивлячись на нинішній військовий стан, наші журналістські осередки, як загалом і вся обласна журналістська організація, не лише не збавляють темпи своєї повсякденної роботи, а досить часто знаходять все нові й нові варіанти її активізації. Ось лише декілька прикладів.
Сьогодні у нас з повним навантаженням працює Центр журналістської солідарності НСЖУ (координатор – Наталя Назарова). Створений в липні минулого року, він досить активно допомагає нашим журналістським колегам, які в період військових дій змушено виїхали зі своїх небезпечних місць. Передусім, це фінансова, інформаційна, психологічна та консультаційна допомога в тому, щоб ці наші колеги й надалі залишалися у вибраній для себе професії. За 9 місяців такої роботи ми провели загалом 46 заходів, охопивши загалом майже 830 осіб. До речі, таких Центрів в масштабі всієї України лише шестеро.
Все з тим же повним навантаженням працює «Журфонд» Дніпропетровської обласної журналістської організації (керівник – ветеран журналістики Олександр Давидов). Протягом багатьох і багатьох років (точніше – уже десятиліть) він здійснює потрібну і досить важливу роботу, видаючи книги та іншу друковану продукцію, яка має досить широкий діапазон. Це літературні та журналістські твори, поезія, проза, публіцистика, а також дослідницькі та історичні видання, що торкаються, як історії нашого Придніпровського краю, так і його людей, які або були, або є окрасою нашої області. Загалом зусиллями «Журфонду» видано вже понад двісті таких книг.
Поновив свою роботу Дискусійний клуб (керівник – ветеран журналістики Вадим Климентьєв, який свого часу очолював дніпропетровську обласну газету «Зоря»).
Що називається, без вихідних ось уже три десятиріччя працює спортивно-оздоровчий журналістський центр «Тригол» Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України (коротко: СОЖЦ «Тригол» ДОО НСЖУ), який очолює ветеран дніпропетровської журналістики Володимир Сорока. Нині ця спортивно-оздоровча структури спільно з НСЖУ та іншими Центрами журналістської солідарності України готується до проведення міжнародних спортивних змагань в рамках V малої олімпіади серед представників ЗМІ Придніпров’я на «Кубок Дракоші-2020/2023» меморіалу Олександра Бухтатого.
У нас багато по-справжньому талановитих і відомих імен. Ці люди свого часу працювали в різних засобах масової інформації – в друкованих органах, на радіо та телебаченні, в ряді державних установ, де займалися питаннями зв’язків з громадськістю. Хто, наприклад, не знає таких імен, як Станіслав Повод, Микола Павленко, Віктор Ожогін. У свій час вони були керівниками обласної студії телебачення. Валерій Дрешпак (нині вчений, доктор наук, професор) та Ірина Івахненко (5 травня у неї ще й день народження) очолювали обласне радіо. Микола Кравчук був редактором дніпропетровської міської газети «Наше місто». А який багатий у нас букет фотокореспондентів! Віктор Грабовський, Дмитро Кравченко, Микола М’якшиков, Віктор Качанов, Володимир Рязанов. Що вражає: вони, хоч уже, як кажуть, й з роками, але як були, так і залишаються на своєму бойовому фотокореспондентському посту.
На щастя, цей перелік добрих імен можна продовжувати й продовжувати. Хоча б ось у цьому «жіночому крилі»: колишні зорянці (це ті, що працювали в газеті «Зоря») – Зоя Нікольникова, Валентина Кордюкова, Тетяна Абрамова, Тетяна Колядинська, Олена Десятерик, Алла Туранська. А скільки добрих імен залишила газета «Днепр вечерний»: Анатолій Косий (своєрідний літописець футбольної команди «Дніпро»), Вадим Дьомушкін, Олександр Разумний. А «прапорчани»! Так і понині називаємо тих, хто колись трудився в молодіжній газеті «Прапор юності»: Віктор Сирота, Наталя Гармаш, Станіслав Шведун, Ігор Родіонов, Микола Нечипоренко, Леонід Безуглий. А «радійники»! Тобто ті, хто працював на обласному радіо: Володимир Пасічник, Таїсія Ковальчук, Валентина Орлова. З приємністю хочу назвати й імена тих, хто роки й роки віддав роботі в районних та міських газетах: криворіжець Володимир Бухтіяров, широківець Олександр Козленко, покровчанин Микола Кроль, і такі ветерани-журналісти є в кожному районі нашої області. Відомими є й імена тих, хто, спочатку працюючи в різних виданнях, з часом продовжував свій журналістський шлях в державних установах: Валентина Іванова, Валентина Мостова, Тамара Андрющенко, Олександр Пільонов (видав серію книг про колег-журналістів), Лариса Палеонок. І цей перелік, знову ж таки, можна продовжувати й продовжувати.
Прошу вибачення у всіх тих, чиї імена тут не названо: наша обласна організація нараховує більше тисячі членів Спілки журналістів України і добра третина їх – це наші шановані журналісти-ветерани.
Так що низький уклін усім вам, шановні! З Днем ветерана журналістики Дніпропетровщини!
Здоров’я, щастя, благополуччя й нових творчих успіхів на журналістській ниві!
З повагою
Олексій КОВАЛЬЧУК,
голова Правління Дніпропетровської
обласної журналістської організації.
