Чи варто шукати правду у “незалежних” російських медіа, навіть якщо вони позиціонують себе як опозиційні?

Дніпровська журналістка, асистентка кафедри журналістики Університету митної справи та фінансів, членкиня Національної спілки журналістів України Ірина Авраменко дослідила російське видання “Медиазона” і підготувала матеріал для сайту Інституту демократії ім.Пилипа Орлика. Пропонуємо його до вашої уваги.

Своїх не кидає: “хороше” російське видання “Медиазона” нищечком просуває тези кремлівської пропаганди

Російський опозиційний проєкт “Медиазона” позиціонує себе як незалежне медіа, що виступає «проти війни». Як і інші «ліберальні» або ж «хороші» російські медіа, це видання заблоковане в РФ. Проте чи означає це, що контент, який пропонує «Медиазона», якісний?

У деяких російських ЗМІ, які також заявляли, що засуджують війну та Путіна, медіаексперти знаходили прокремлівські наративи і навіть фіксували заклики допомогти російським мобілізованим. Тож якщо російське медіа говорить про свою антивоєнну позицію, це не завжди означає, що воно буде надавати правдиву інформацію про повномасштабне вторгнення РФ і не маніпулюватиме своїми читачами в інтересах Кремля.

Для того щоб з’ясувати, чи справді висвітлення війни «Медиазоной» відповідає професійним стандартам журналістики і є таким, що засуджує війну, ми вирішили детальніше проаналізувати її контент.

Загальні висновки такі: контент цього медіа щодо повномасштабного вторгнення не можна назвати якісним. Перше і головне: редакція ніколи не демонструє чітку позицію: хто є агресором у війні, а хто – жертва. “Антивоєнна позиція” полягає у тому, що “Медиазона” визнає, що в Україні, дійсно, йде війна, а не “спеціальна воєнна операція”, і що від агресії справді потерпають люди (але тут завжди робиться приписка: “з обох сторін”).

У той час якщо постає запитання – хто розв’язав кровопролиття, хто має нести відповідальність за масові воєнні злочини, “антивоєнне” медіа шиється в дурні. Герої публікацій міркують про те, що “винні не тільки Путін, а усі світові лідери“, “страждають усі прості люди”, війни скрізь, бо світ зійшов з розуму” і таке інше. Улюблений наратив цього видання – те, що росіяни є заручниками Путіна.

Звісно, пересічному читачеві складно запідозрити опозиційну “Медиазону” в просуванні кремлівських наративів. Усі меседжі, які б дозволили це медіа “спіймати за руку” (як це було з “Дождем”), журналісти завбачливо вкладають в уста своїх співрозмовників, залишаючи “від редакції” максимально нейтральні сухі формулювання.

Втім, якщо придивитися ретельніше, можна помітити небажання авторів цього видання називати речі своїми справжніми іменами (і в цьому прагненні до евфемізмів вони мало чим відрізняються від класичної російської пропаганди). До прикладу, ми зафіксували, що воєнні злочини РФ в текстах “Медиазоны” маскуються під загальними фразами – “трагедія”, “гуманітарна катастрофа”, “екологічна катастрофа” тощо. Тимчасово окуповані Росією українські території дуже часто не маркуються належним чином, що робить їхній статус незрозумілим в очах читачів.

Також в нашому дослідженні ми окремо зупинимося на спробах “Медиазоны” зробити з російського народу не агресора, а страждальця. Навіть Z-добровольці, які свідомо взяли зброю і понесли смерть в іншу державу, за баченням цього медіа –  жертви війни, адже також гинуть. Співчуття заслуговують й родичі загарбників, бо вони не очікували, що операція по захвату сусідньої держави затягнеться, і чоловік або брат може повернутися у труні. Варто пожаліти і тих, хто втік від мобілізації (навіть на автівці з літерою “Z”), адже вони були змушені покинути батьківщину на невизначений термін.

Історія та формат видання

Можна було б списати деякі хиби авторів “Медиазоны”  на термінологічну некомпетентність, якби мова не йшла про фахівців, які не один рік працюють із судовими справами і прекрасно розуміють важливість коректних формулювань.

Як відомо, “Медиазона” з моменту створення у 2014 році працювала у якості обсерватора, що досліджує судове і пенітенціарне свавілля у Росії. Сам проект з’явився  внаслідок гучного судового скандалу, коли дві учасниці панк-гурту “Pussy Riot” Марія Альохіна та Надія Толоконникова влаштували панк-молебень в одному з храмів. Через цю акцію вони півтора року перебували за гратами у російській в’язниці. Після звільнення жертв режиму почали запрошувати в закордонні поїздки, під час яких активістки займалися фандрейзингом. На кошти, зібрані під час відряджень, було створено видання “Медиазона” та громадську організацію “Зона права”.

Серед матеріалів цього ЗМІ, які дійсно заслуговують уваги, – розслідування Алли Константинової про згвалтування жінок та дітей, які масово чинили російські солдати на окупованих територіях. За цю статтю журналістка навіть отримала премію  European Press Prize. Уважно слідкує редакція й за долями російських активістів, що постраждали за антивоєнну позицію.

Але здебільшого контент “Медиазоны” – це пресрелізи, звіти різних відомств, фронтові зведення з обох сторін. В рамках цього формату медіа щодня дає слово пресслужбам ФСБ, Міноборони, адміністрації президента Росії тощо. Також вони регулярно цитують провладні видання “Звезда”, “ТАСС”, “РИА  НОВОСТИ” та російських “воєнкорів”.

У результаті цієї “журналістики фактів”, кати та їхні жертви опиняються на одній “шальці терезів”, де пересічному читачеві не зрозуміло, хто з них говорить правду.

Утім, саме у “Медиазоны” була ексклюзивна можливість друкувати якісні матеріали з фронту. Один з засновників цього ЗМІ і донедавна його видавець Петр Верзілов знаходився у Бахмуті під час запеклих боїв. Але ці роботи можна було побачити переважно в соцмережах Верзілова.

А після того, як у вересні 2023 року на інтерв’ю у Юрія Дудя Петр Верзілов повідомив, що доєднався до лав ЗСУ, його ім’я взагалі зникло з сайту “Медиазоны”. А сам він написав пост, що йде з посади, щоб не ставити під сумнів незаангажованість видання.

“Верзиілов, звісно, молодець, але від «Медиазоны» тепер доведеться відписатись, тому що  я не читаю державні пропагандистські інформагентства”, прокоментував звільнення Верзилова російський опозиціонер Ярослав Конвей.

Лексикон “Медиазоны” як дзеркало імперської політики

Проаналізувавши словник “Медиазоны”, ми дійшли висновку, що це медіа свідомо вживає некоректну термінологію або користується евфемізмами, щоб спотворювати реальну картину війни.

До прикладу, на сайті ми бачимо рубрику “Война в Украине”. 

Дослідники інформаційного простору неодноразово звертали увагу на те, що вислови “війна в Україні”, “спецоперація”,  “криза в Україні” вживаються виключно пропагандистами РФ для того, щоб замаскувати справжній стан речей. Такі словосполучення зміщують акцент, ніби війна почалася в Україні сама собою. Натомість доречним є вживання таких висловів як “російсько-українська війна” (перше слово – «російсько» – вказує, що напала саме росія), “російське вторгнення в Україну”, “війна Росії в Україні” тощо.

У “Медиазоны” таку назву має не тільки рубрика. Це словосполучення регулярно зустрічається також в текстах.

Не менше питань викликає небажання авторів “Медиазоны” корректно маркувати тимчасово окуповані Росією українські території. Донецька та Луганська області України в них завжди – т. зв. “ДНР” і “ЛНР”. Утім, навіть у цьому випадку лапки або уточнювальна характеристика на кшталт “самопроголошені”, “тимчасово окуповані” присутні далеко не завжди.

Приблизно така сама ситуація з тимчасово окупованою Автономною Республікою Крим. Журналісти, якщо інколи й додають уточнювальну характеристику, то це не “тимчасово окупована” територія, а ”анексована”.

“Єдина країна, яка називає Крим і Севастополь анексованими – це Російська Федерація. Вся міжнародна спільнота використовує формулювання “тимчасово окуповані території” як щодо півострова, так і щодо Донбасу. Дозволяється також використання формулювання “спроба анексії” щодо Криму, але не “анексія”. Це вкрай важливо і для нас у тому числі. Це підкреслює відповідні зобов’язання РФ за міжнародним гуманітарним правом», цитує “Детектор медіа” заступника міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ігоря Яременко.

Звертає увагу й те, що слово “воєнкор” по відношенню до російських колег “Медиазона” бере в лапки далеко не завжди, що урівнює в очах недосвідченого читача Z-пропагандистів і професійних журналістів. Воєнкорами та воєнними аналітиками, до прикладу, називаються такі затяті прихильники війни як пропагандисти Юрій Котенок, Александр Коц, Борис Рожин. Українофоб Андрій Караулов предстає як журналіст та телеведучий. Пропагандистка Дар’я Дугіна, яка виступала за геноцид українського народу, фігурує як “публіцистка”. 

Голоси руського миру

Традиційний кремлівський наратив “один народ – одна історія” в трактуванні ліберальної “Меідазони” виглядає як “війна – це спільна трагедія, страждають усі: і українці, і росіяни”.

У рубриці “Тексты” в форматі сторітелінгу розповідається про жертв “войны в Украине”. Тут ми бачимо і трагедії людей, що постраждали від російських військ, і сумну сповідь бійця “ЧВК Вагнер”, і жалісливі історії родичів російських мобілізованих. У кожного з них – і у вбивць, і у жертв, – за версією “Медиазоны” – своя правда.

Це видання не робить помилок “опозиційного” “Дождя”, чиї співробітники потрапили у скандал, заявивши, що турбуються про долю російських мобілізованих. Усі фрази щодо переживання за путінських загарбників цитують герої публікацій, а не співробітники видання. Ось, до прикладу, як вдови мобілізованих розповідають про своїх “пацанів”: «Пацани після Макіївки вісім днів збирали хлопчаків там, на розвалах, голими руками в мішки збирали, — розповідає Інна Усачова. — Самі контужені, із пошкодженою психікою. Де пальчик, де вушко, де носик — шматочки у мішки складали. Їм що після цього реабілітацію якусь? Ні, їх у такому стані відразу на передову кинули без усього”.

Боєць ПВК “Вагнер” виправдовує свою участь у воєнних злочинах…порятунком людей: “…так само, як ти вбиваєш інших людей, ти рятуєш інших людей. Ти не даєш убивати мирних людей, руйнувати міста, пам’ятники. Ти просто це не даєш робити. Так, через те, що ти вбиваєш інших людей”, каже окупант.

Постійні герої цього видання – російські опозиціонери, звісно, теж “жертви”. До прикладу, політв’язень Ілля Яшин наголошує, що це “війна Путіна”.

“Апелюю до західних політиків зі сторінок світових ЗМІ, раз по раз повторюючи просту думку: російський народ у заручниках у Путіна, неправильно ділити відповідальність за злочин між терористом і його заручником. Не треба карати звичайних людей за кримінал, який творить кремлівська хунта, – закликає Яшин.

Наступні “страждальці” – російські олігархи. Мільярдер Андрій Мельниченко жаліється через те, що “війна Росії в Україні зробила його “вигнанцем”. Через санкції він був змушений залишити свою віллу у швейцарському місті Санкт-Моріц і переїхати до ОАЕ, громадянином яких він став у 2021 році.”.

Але на питання “чи відчуває Мельниченко якусь провину за те, що почалася повномасштабна війна, він відповів: «Я абсолютно не вважаю, що особисто я відповідальний за трагедії, що відбулися.».

Ту ж саму риторику спостерігаємо в словах російського олігарха Олега Дерипаски, де він говорить, що війну треба зупиняти “з обох боків”. Виявляється, мільйонера дуже дратують санкції: «Віра в те, що санкції зупинять (війну — МЗ), призведуть до зміни режиму чи якимось чином наблизять нас до завершення конфлікту… Ні. Нам потрібне інше рішення».

І найбільш цинічний приклад – це стаття на сайті “доньки” “Медиазоны” – “Медиазона. Беларусь”. В матеріалі про те, що Білорусь допомогала Росії красти українських дітей, дізнаємося, що позицію крадіїв також можна зрозуміти, оскільки ми “один народ”.

Як ми бачимо, усі “голоси руського миру” говорять про одне й теж, майже однаковими словами, озвучують однакові меседжі про “спільні страждання”. При цьому ніхто з медійників, опозиціонерів та олігархів не згадує статистичні дослідження, згідно з якими, війну, яку розпочав  російський диктатор, підтримують 79% росіян! Саме такий висновок зробила російська незалежна дослідницька організація «Левада-центр» на основі опитування громадської думки.

У війні винні всі?

“У війні винні всі, не має значення, хто це почав” – цей традиційний наратив російської пропаганди знаходить відображення і в “опозиційних” медіа.

В “Медиазоне”, до прикладу,  таку думку висловлює вищезгаданий олігарх Мельниченко: «Намагатися з’ясувати, хто винний, а хто невинний, дуже небезпечно»…війна піднімає на поверхню будь-яких одіозних людей з обох боків. Військові злочини безперечно є з обох сторін. Це відбувається на будь-якій війні. Це природно. Не має значення, хто це почав»”.

Українські військові, за версією “Медиазоны”, винні не менш ніж російські, які бомбардують мирні міста. Адже росіяни це роблять не просто так, а у відповідь на українську непокору.

Та сама тенденція  зберігається і у висвітленні ризиків потенційної катастрофи на Запорізькій АЕС. Як відомо, після того, як її захопили російські військові, мирний атом становить загрозу для всього світу.

Однак у статті “Підготувати аптечку та зберігати спокій». Чи можна висадити в повітря Запорізьку АЕС і чи приведе це до катастрофи” ми бачимо той самий наратив: усі винні, усе заплутано.

“Росія та Україна знову звинувачують один одного у підготовці провокації на Запорізькій АЕС” – так починається цей матеріал.

Той же “почерк” у висвітленні трагедії в Костянтинівці, коли 6 вересня 2023 року російська ракета вбила 16 українців. “Медиазона” припускає, що цей злочин могли скоїти і військові України. На доказ цієї версії наводяться дані організації CIT (саме її назву винесено в заголовок). У читача може скластися враження, що йдеться про міжнародну інституцію. Насправді за СIT, як бачимо з тексту, стоїть російський опозиціонер Руслан Левієв.

Один в один – ситуація з підривом російськими військовими Каховської ГЕС. Автори “Медиазоны” не виключають, що в трагедії можуть бути винними як обидві сторони, так і…сили природи:

“Сторони звинувачують одна одну у знищенні станції, а OSINT-дослідники припускають, що вона могла бути зруйнована через минулі ушкодження, а також через те, що окупаційна влада, під контролем якої перебуває ГЕС, вчасно не скидала воду”.

Під “OSINT-дослідниками” знов-таки мається на увазі росіянин Руслан Левієв із вищезгаданої CIT. Ще один з  фактчекерів – іноземний журналіст Арік Толер, якого навіть російські пропагандистські ЗМІ іменували “Найбільш русофільським розслідувачем”.

Ще один “аргумент” – чому українці теж винні у війні – це улюблена кремлівська казка про “нацистів” і “націоналістів”. Читаємо на “Медиазоне”, що національно-патріотичний рух “Правий сектор” (який вже багато років не має жодного політичного впливу в Україні), систематично шкодить росіянам, маючи, якщо вірити ФСБ, потужну агентурну мережу в Російській Федерації.

Також нам розповідають, що український президент “шанує нациста”.

Мова йде про скандал, що спалахнув у Канаді у вересні 2023 року, коли парламентарі помилково запросили до себе ветерана 14-ї гренадерської дивізії фронтових військ СС «Галичина». Це було під час візиту в країну президента України Володимира Зеленського. Як відомо, після цього прем’єр-міністр Джастін Трюдо вибачився за інцидент, окремо він перепросив у української делегації.

(І хоча історики звернули увагу на той факт, що Нюрнберзький процес і комісія Дешена не підтвердили причетності учасників цієї дивізії до воєнних злочинів, їхні аргументи ніхто не взяв до уваги).

Російська пропаганда негайно використала цей інцидент для виправдовування війни проти України.  Розкачували тему як численні канали Путіна, так і, як бачимо, “незалежні” ЗМІ на кшталт “Медиазоны”.

Остання навіть рубрику для “новини” в своєму Телеграм-каналі маркує як “Ексклюзив”.

Висновки

Якщо розглядати “Медиазону” через призму судової практики (яку вона так полюбляє висвітлювати), то це видання, швидше, адвокат Росії та росіян, ніж обвинувач злочинної влади. Формально знаходячись в опозиції до Путіна, публічно критикуючи репресивно-каральну систему Росії, це медіа жодним чином не опонує імперскій сутності своєї країни. Навпаки, як ми бачимо, працює їй на користь, транслюючи  наративи, мета яких максимально відстрочити крах диктатури.

Інформаційний “туман”, який вони напускають як в своїй країні, так і за кордоном, свідчить про те, що ці “журналісти”, як і загалом російське суспільство, не готові лікуватися від великодержавного шовінізму, сподіваючись, що за маревом можна буде приховати ознаки важкої “хвороби”.

На жаль, мусимо констатувати, що “Медиазона” є органічною частиною всеосяжної путінської пропаганди, розробленою з урахуванням специфіки та поглядів ліберальної та міжнародної аудиторії.

Ірина Авраменко,
оглядачка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика.