Хто живе і що приховано в редакторській мушлі

Тетяна Філяєва – член НСЖУ, головна редакторка корпоративного видання «Металург». В журналістиці та редакторській справі вже понад 30 років. Її життєве кредо: «Якщо навкруги темрява – стань і світи!». Вона впевнена, що нічого нездоланного не існує. Пишається своїм редакційним колективом і мріє, щоб газета «Металург» відсвяткувала сторіччя.

Стати редактором – не було мрією Тетяни з дитинства. Просто одного дня, в день свого шістнадцятиріччя вона прийшла до редакції заводської газети «Металург» підзаробити протягом літньої практики. І якби вона тоді не потрапила саме до ТАКОЇ редакції, то ймовірно її професійний шлях був би іншим.

«Я працевлаштувалася набірницею. Тоді в редакції встановили комп’ютери, і я набирала рукописні тексти кореспондентів газети, – розповідає Тетяна. – Це була найкраща редакція, яку тільки можна було собі уявити. Всі різні, творчі, розумні, креативні, «шалені» журналісти. Це була особлива атмосфера, яку тепер я намагаюся відтворити вже у сучасній редакції газети. Саме з криворіжсталівського «Металургу» народилися незалежна газета «Криворізькі відомості» та рекламний додаток «Ярмарок». Завдяки своїм першим колегам: редактору Олегу Павлову, журналістам Володимиру Стецюку, Геннадію Омельницькому, Валерію Нечипоруку, Ользі Захарченко я закохалася у редакційний процес створення видання і залишилася у професії».

Після закінчення школи Тетяна продовжила працювати в редакції «Металургу». А згодом перейшла до «Криворізьких відомостей». Там вже вона працювала коректором. У цьому їй допомагали вроджена грамотність, начитаність та редакторська інтуїція. Там прийшло розуміння, що потрібна спеціальна освіта, адже правити тексти досвідченим журналістам дівчині без вищої освіти «було якось незручно», говорить Тетяна. Після закінчення Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара (вчилася і працювала вона одночасно) до редакції повернувся дипломований філолог-літературознавець.

«В цей час я вже освоїла верстку газети, процес її технічного створення, – розповідає редакторка. – Цікаво, що мені дуже подобалися саме технічні моменти, хоча я не відсторонилася і від написання текстів. Певні мої статті, нариси виходили в газеті. За різних причин у 2001 році я повернулася до «Металургу». Але тоді там вакантним було лише місце кореспондента. Так я стала кореспонденткою по гірничому департаменту. Потім стала замом відповільного секретаря. А у 2014 році мені запропонували стати редакторкою корпоративного видання «Металург». Я відчуваю, що в мені все ж більше редакторського, ніж журналістського. Але бути редактором для мене – це беззаперечно володіти словом. І зараз в газеті теж є мої статті».

Писати про Тетяну-редакторку простіше, ніж про Тетяну-особистість, хоча ці іпостасі в ній тісно поєднані. Просто складно вмістити в декілька рядків багатогранність цієї людини.

«На роботі – це я. І вдома – це я. А ще є я, якої немає в етері, – говорить Тетяна. – В мене є своя «мушля», вона багатошарова, там багато кімнат, куточків. Когось я можу пустити в коридор моєї мушлі, інших до якоїсь кімнати, а є куточок лише для мене. Водночас я не боюся бути публічною. Я є в фейсбуці, інстаграмі. Там можу виплеснути свої емоції. І я там не заради вподобайок та коментарів. Просто мене радує, що є люди, яким я цікава».

Тетянин спокій, врівноваженість, витримку неможливо не помітити. Це допомагає їй як в житті, так і у редакторській справі. Непросто виокремити головне, вибрати найкраще, скоротити неважливе, позбавитися зайвого, взяти відповідальність на себе за кожен рядок у газеті. Їй доводиться робити це щодня.

«Працювати з творчими людьми нелегко. А у нас саме такий редакторський колектив, – говорить Тетяна Філяєва. – Наш фотокореспондент Андрій Онищенко – один з найкращих фотографів, майстер виробничої зйомки, в об’єктиві якого оживає будь-яке залізо, а чого варта його здатність працівників перетворити на справжніх фотомоделей! Кореспондентка Вікторія Головко – «департамент» заголовків, вона геніально вміє їх генерувати для найскладніших статей. Є в нас і «приборкувачка душ» – кореспондентка Тетяна Бабенко. Вона здатна «розкрутити» будь-яку людину на потрібну інформацію і написати про людину так, щоб та побачила себе з іншого боку, і їй це сподобалося. Є ще дизайнер Влад Нестеренко, який вміє усі тексти скласти в єдиний візуальний пазл. Завдяки нашій єдності і силі газеті «Металург» вдалося вистояти, витримати і продовжити жити у найскладніші часи, які ми всі зараз з вами переживаємо».

23 лютого 2022 року о 23.45 редакція газети «Металург» здала останній номер на папері у друк. А вже о 8.00 24-го колеги зібралися за столом, аби вирішити, як діяти далі. Журналісти розуміли, що як би страшно не було, щоби не трапилося, потрібно інформувати людей. «Металург» не припинив свого існування, просто набув нового обличчя.

«Ми почали випускати наші піксельні бюлетені. Це були листівки з текстом формату А4, – згадує редакторка. – Це була офіційна інформація, поради, пояснення, яких на той час вимагали люди. Ці бюлетені можна було роздрукувати просто на принтері. Ми розповсюджували їх, як могли. А вже за два місяці запрацював сайт газети metalurg.online, ми переформатувалися в онлайн медіа. Я вважаю, що це дуже велике наше досягнення. Це дає нам можливість викладати інфу щодня, хоча для наших читачів ми ще й досі випускаємо PDF-версію газети і її читає багато людей, бо декому зручніше читати усе одразу у зручному для себе форматі. Ми використовуємо всі цифрові інструменти, щоб розповсюджувати інформацію. Цікаво, що й досі є люди, які запитують, коли ми знову будемо виходити на папері? Найголовніше, що газета не припинила свого існування, як це було за всю її сімдесятирічну історію. Я дуже хочу, щоб «Металург» колись став сторічним ювіляром!».

На таку самовідданість редакторській справі потрібні чималі сили, постійне поповнення внутрішньої енергії. Таку можливість Тетяні дарують рідні та близькі та водна стихія.

«Я не можу без води. Море, озеро, річка – вони мають бути десь поряд, де б я не була, – говорить Тетяна. – Це мій антистрес. Або є мої «пулічки-зачіпки», які допомагають мені впоратися з будь-якими випробуваннями, втриматися і вижити у будь-якому місці, за будь-яких обставин. Наприклад, моє улюблене дерево, мій «одуван» – герой моїх дописів у ФБ. Насправді мене порадувати дуже легко (усміхається). Киньте в мене цукеркою, і я зрадію. Коли мій син купує в магазині і приносить мені мою улюблену булочку з кленовим сиропом – я радію, коли менший син телефонує, аби запитати: «Як в тебе справи, матуся?» – я щаслива. І, безперечно, я буду найщасливішою, коли ми випускатимемо переможний номер «Металургу». Хочу на кожній його сторінці величезними літерами написати найголовніше зараз для нас усіх слово «ПЕРЕМОГА».

Авторка Тетяна Бабенко,
фото з архіву Тетяни Філяєвої