Герой свого фронту: історія сапера Дениса «Чорного»

Студентка Університету митної справи та фінансів спеціальності «Журналістика» Валерія Поцелуйко проходить переддипломну практику на базі обласної організації НСЖУ. Четвертокурсниця готує серію матеріалів про етичні аспекти висвітлення гострих тем сьогодення в медіа. Аби набути досвіду за фахом, долучається до заходів Дніпровського Центру журналістської солідарності, знайомиться та спілкується із досвідченими колегами, надихається журналістською професією.

Матеріали Валерії публікуватимемо на інформаційних ресурсах ДОО НСЖУ. Пропонуємо до вашої уваги одну з історій українських захисників – відверту розмову майбутньої журналістки із сапера з Дніпра Дениса «Чорного».

---

Герой свого фронту: історія сапера Дениса «Чорного»

Вибір, що змінив усе

До повномасштабного вторгнення Денис «Чорний» (позивний військового) служив у Державній службі з надзвичайних ситуацій у Дніпрі. Там він отримав досвід роботи сапером і знав, як працювати з вибухонебезпечними предметами. Розумів, що ці знання знадобляться на війні і 26 лютого 2022 року вже був у військкоматі.

Наступного дня вирушив на розподіл з Дніпра у Черкаське. Процедура розподілу виявилася хаотичною: досвідченого розміновувача направляли до зенітних військ. Але Денис не погоджувався: «Відправте мене бути сапером, я знаю цю справу, навіщо мені вчитися місяць на зенітні?» Він хотів бути якнайшвидше там, де міг принести найбільшу користь.

Війна і виклики

Уже 3 березня Денис вів колону з дванадцяти машин на Херсон. На Херсонському напрямку провів майже рік, згодом воював у Бахмуті. Брав участь у визволенні Херсона. Після тяжкої травми знову повернувся на фронт. «Я був готовий робити все: і окопи копати, і борщ варити», – згадує Денис, посміхаючись.

Відповідальність і організаторські здібності привели його до нової ролі – начальника пункту автозаправки. Але війна не лише випробовує, а й змінює погляди.

Довіра до медіа

Ще до війни Денис довіряв українським медіа. Та, на жаль, пів року на Херсонському напрямку дещо змінили його ставлення до носіїв інформації.

«Мій колега – водій бензовозу – начитався новин, що ми вже визволяємо Херсон, і вирішив, що можна розслабитися, – розповідає військовий. – Ми їхали заправляти розвідроту, то я навіть навіть думав, що бронік можна не вдягати. А мені кажуть: «Ти що, знущаєшся? Там посадка за 500-700 метрів, росіяни стоять!». А я – «Так он в новинах же пишуть»… Інформаційний вплив може серйозно змінювати сприйняття ситуації військовими».

На початку повномасштабного вторгнення мотивація у військових була величезною. «Медіа тоді робили правильну пропаганду», – визнає військовослужбовець. Його чотирирічний син надихався патріотичними піснями, Псом Патроном. «Якось кажу йому: «Ти що, батька не поважаєш?». А він мені співає «Батько наш Бандера, Україна мати», – сміється Денис.

Але з часом ставлення до медіа змінилося. На його думку, українські медіа недооцінюють ворога: «Вони сильні, дуже розумні, особливо щодо фортифікаційних споруд. Вони навіть курей вирощували в полі, як би смішно це не звучало. Вони вміють пристосовуватися». Переконаний, чим менше ворог знає про наші досягнення, тим краще.

Зараз, зізнається, він практично не читає новини, окрім двох телеграм-каналів – один з яких повідомляє про повітряні тривоги. «Я довіряю лише хлопцям зі своєї бригади. Будь-хто може створити канал і писати те, що йому вигідно. Це потрібно регулювати. А в офіційних українських медіа багато протиріччя, не знаєш, кому довіряти», – вважає Денис.

Боротьба не лише на полі бою

Як і багато інших військових, Денис отримав ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Перші пів року, каже, було важко: прокидався від будь-яких звуків, був роздратований. Він вирішив пройти реабілітацію самостійно. Виявилося, що державна допомога не така доступна, як про це говорять в новинах: «Треба пройти безліч кабінетів, зібрати купу паперів, і, можливо, з тобою побалакає спеціаліст». Пів року лікування дали результати, але найбільше допомагають діти.

Денис – один із тих, хто не просто пішов на фронт, а свідомо обрав найнебезпечніший шлях. Він бачив війну зсередини, знає її ціну і розуміє, наскільки важлива правдива інформація. Його історія – це не лише про боротьбу із ворогом, а й про боротьбу за правду, яку потрібно відстоювати навіть у тилу.

Валерія Поцелуйко,
студентка 4 курсу спеціальності «Журналістика»
Університету митної справи та фінансів.

Фото надав Денис «Чорний».