Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Станіслава Фесан та Яна Рибка навчаються на 2 курсі факультету систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Для проходження навчальної практики обрали Дніпропетровську обласну організацію Національної спілки журналістів України.
Студентки мали змогу ознайомитися з напрямками роботи обласної організації, із сервісами Центру журналістської солідарності, а також брали участь у заходах та ініціативах, які відбувались у пресцентрі. Зокрема, долучилися до арт-терапевтичної сесії для журналістів, яку провела художниця і волонтерка з Кам’янського Галина Кулага.
Після майстер-класу з живопису майбутні журналістки вирішили взяти інтерв’ю в пані Галини, аби розповісти більше про її шлях, поєднання мистецтва з волонтерством і силу арт-терапії. Пропонуємо до вашої уваги.
* * *
Благодійний майстер-клас із живопису, який 20 червня у Дніпровському центрі журналістської солідарності НСЖУ провела художниця, волонтерка благодійної організації «Холодний Яр 93» Галина Кулага, став справжнім сеансом емоційного розвантаження для учасників – журналістів, як місцевих, так і тих, хто через війну нині мешкає у Дніпрі, медійників, студентів та викладачів, фрілансерів.
В нинішніх умовах арт-терапія має надзвичайно важливе значення. Вона допомагає впоратися із психологічним навантаженням, емоційним вигоранням, посттравматичним стресом. Особливо журналістам, які висвітлюють наслідки воєнних злочинів, розповідають про біль і втрати, волонтерам, переселенцям, усім, хто втомився від постійної напруги війни.
Саме тому ми захотіли більше дізнатися про пані Галину – її творчий шлях і волонтерство, силу мистецтва і натхнення, яке вона дарує іншим.
– Пані Галино, розкажіть, будь ласка, із чого почався ваш шлях, як мисткині?
– Усе почалося досить несподівано – з відпочинку у Криму у 2010 році. У пансіонаті, де ми з родиною зупинилися, проводили майстер-клас з малювання від досить відомої, на той час, художниці. Моя донька захотіла піти, ми зареєструвались. Але за пів години до початку вона відмовилась, тож пішла я. Зізнаюсь, без жодних очікувань, що з цього щось вийде. Адже востаннє тримала пензлик ще в школі. Проте, під час майстер-класу мені настільки сподобалось, що я вирішила продовжити цю справу. І свою першу картину я назвала «Соняшниковий настрій».
– Чи траплялися у вас творчі «застої»? Як ви їх переживали? Чим займалися тоді?
– Так, були такі періоди. Під час карантину, тобто рік перед повномасштабною війною. Я зовсім не малювала. Я навіть нікуди не їздила. Не мала ані сил, ані бажання. Тоді знайшла себе у письменництві – стала співавторкою декількох книжок. А вже після 24 лютого 2022 року я занурилась у волонтерство, і буквально на 20-й день війни я повернулась у мистецтво і взялася за пензлі. Саме у 2022 році я провела 30 безкоштовних майстер-класів для переселенців у себе вдома. Цьогоріч вирішила відновити цю справу. Тільки тепер проводжу й арт-терапії, які надихають також і мене малювати у такий складний час.
– А як ви обираєте тему для нової картини?
– На початку своєї творчості я створювала картини, завжди орієнтуючись на конкретну людину, для якої писала. Часто мене просили намалювати полотно на замовлення: на подарунок, до дня народження чи річниці. Ідеї для цих картин народжувалися з особистих історій, важливих моментів у житті замовників. А натхнення я черпаю і з власного досвіду. Зараз у моєму житті з’явилося нове кохання, тож саме йому я присвячую свою наступну картину.
– Як довго зазвичай триває робота над однією картиною?
– Коли працюю наодинці – близько двох годин. Якщо ж проводжу майстер-клас, то у середньому десь 4 години, з урахуванням матеріалу, яким пишеться картина, кава-брейком та метафоричними картками.
– Наскільки затребуваною є арт-терапія сьогодні?
– Неймовірно затребуваною! Пам’ятаю перші безкоштовні заняття – на них приходило по і 9-10, а часом і по 18 людей. Від маленьких дітей до літніх людей. Особлива увага приділялась дітям – через їхні малюнки можна було бачити, що вони пережили, усі ті жахи війни… Ми працювали з ними й з батьками, припрацьовували всі ті травми. Дехто з цих дітей навіть продовжили свій шлях у мистецтві. Та й зараз учасників не меншає, адже кожен відволіктись, саме під час малювання бодай ненадовго забути про буденні тривоги.
– Де проходили ваші виставки? Чи плануєте нові?
– Зараз триває моя виставка в Кам’янському. А 3 липня відкриється ще одна – в Університеті третього віку, і триватиме цілий місяць. У Києві є моя постійна виставка, 25 липня планую її відвідати. Також я часто приїжджаю зі своїми доробками в Одесу. На додачу, беру участь у міжнародних виставках.
– Як ваша мистецька діяльність поєднується з волонтерством?
– У межах проєкту «Релакс» я проводжу арт-терапії з першого року повномасштабної війни рф для волонтерів, переселенців, журналістів. У 2022 році я влаштувала 30 безкоштовних сеансів арт-терапії, і зараз повертаюся в цю сферу – це частина моєї місії.
– Чи змінюється ваше художнє бачення через волонтерський досвід?
– Так, деякі картини, які я написала під час важких періодів, я навіть перемальовувала, оскільки вони були дуже депресивні. Зараз я вибираю інші кольори, стала писати легше. До війни я писала складніше, вимальовувала архітектуру, а нині мої роботи більш імпресіоністичні.
– Що особисто вас тішить останнім часом?
– За знаком зодіаку я – скорпіон, і сама по собі «на гуморі». Під час війни я зробила три татуювання, ще два є в планах. Вони всі символічні, і це теж моя своєрідна творчість, яка піднімає настрій.
– Що б ви порадили людям, які шукають себе у творчості?
– Знаєте, людині від природи дано 14 видів талантів. І є життя, протягом якого вона відкриває ці таланти. Але, ще є дві речі – «не» і лінь. Якщо їх позбутися, то обов’язково знайдеться та справа, яка стане вашою.
Підготували Станіслава Фесан та Яна Рибка,
студентки 2-го курсу факультету систем і засобів масової комунікації
Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара
