Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
10 змістовних зустрічей за тиждень перебування в Норвегії провів голова НСЖУ Сергій Томіленко – з журналістами, партнерами, медійними організаціями, зокрема Норвезькою асоціацією медіабізнесу, а також з представниками влади – у Парламенті (Stortinget) та Міністерстві закордонних справ.
У своєму дописі в соціальній мережі він пише, що привертав увагу норвезьких колег і друзів до:
– загострення небезпеки для журналістів через нові російські атаки;
– феномену української фронтової преси;
– необхідності продовжувати підтримку та звільнення українських журналістів із російського полону.
Сергій Томіленко вдячний Норвезькій спілці журналістів за запрошення на їхнє Щорічне зібрання, де були понад 100 журналістів. На знак вдячності за солідарність він вручив президенту спілки Дагу Ідару Триггестаду спеціальну відзнаку НСЖУ.
«Це був дуже теплий і важливий візит», – написав Сергій Томіленко. Про подробиці домовленостей він пообіцяв написати згодом, а наразі опублікував повний текст своєї промови, якою я виступив на Щорічних зборах журналістів в Осло.
Дорогі друзі, дорогі норвезькі колеги!
Стоячи сьогодні перед вами, я відчуваю величезну вдячність.
Учора, коли я відвідав штабквартиру Норвезької спілки журналістів тут, в Осло, мене глибоко зворушило побачити — на почесному місці — український прапор, який моя колега Ліна Кущ і я передали вам два роки тому на вашому Конгресі.
Цей прапор підписаний журналістами, які пережили російські атаки — зокрема колегами з Маріуполя.
Цей прапор — свідчення ран, мужності та солідарності.
Дякую вам — за вашу непохитну підтримку. За практичну допомогу, яка рятує життя нашим колегам і зберігає роботу редакцій. І за моральну ясність — називати речі своїми іменами.
Передаю вам вітання з країни, що живе за графіками як планових, так і раптових відключень.
Де щоденний фон — це повітряні тривоги.
Де електростанції та системи теплопостачання є свідомими цілями ворога.
І де щодня журналісти роблять той самий професійний вибір: їхати, бачити і повідомляти.
Для Росії правду зроблено ціллю. Журналісти розглядаються як вороги.
Пропаганда перетворилася на зброю — не менш руйнівну, ніж ракети чи дрони.
А незалежні репортери — загроза для російської пропаганди, бо вони показують те, що та намагається приховати.
Саме тому журналістів переслідують.
Сьогодні я хочу показати вам лист із полону — від моєї колеги, журналістки Ірини Левченко.
Її захопили російські військові у Мелітополі в травні 2023 року. І понад два роки ніхто не знав, де вона — аж поки родина не отримала цього листа з в’язниці в Донецьку.
У своєму повідомленні Ірина попросила рідних «знайти Сергія Томіленка» і сказати йому, що вона жива.
Для мене — і для всієї НСЖУ — це і особиста, і символічна історія.
Вона нагадує: кожен ув’язнений журналіст має ім’я, голос і родину, яка чекає.
Ми повинні повернути додому Ірину та всіх журналістів, яких утримують лише за те, що вони виконували свою роботу.
Сьогодні в російському полоні перебуває щонайменше 28 медійників.
За останні півтора року характер атак став ще жорстокішим.
Російські дрони вже не «полюють» лише на військових — вони прицільно вбивають цивільних: журналістів, пенсіонерів, водіїв, які везуть хліб чи газети.
Тільки за останні шість тижнів один французький і двоє українських журналістів були вбиті ударами дронів — під час роботи або в дорозі до редакційного завдання.
Поблизу Харкова редактор фронтової газети «Зоря – Вісник Богодухівщини» Василь Мирошник тепер доставляє кожен номер, їдучи під протидроновими сітками.
Його редакцію неодноразово обстрілювали; наклад газети менший; маршрути змінюються після кожної атаки — але газета все одно доходить до читачів.
Це не поодинокі випадки. На всій лінії фронту місцеві газети продовжують друкуватися, бо люди потребують перевіреної інформації тоді, коли інтернет не працює і поширюються чутки.
У містах і селах, що живуть у темряві, друкована сторінка стає рятівною — вона пояснює, як евакуюватися, де знайти воду й ліки, як отримати допомогу.
Для НСЖУ відновлення та підтримка фронтових газет — один із головних пріоритетів.
Завдяки міжнародним партнерам ми вже допомогли відновити понад 32 місцеві видання у постраждалих регіонах.
Разом із Міжнародною та Європейською федераціями журналістів і з ЮНЕСКО ми створили по всій Україні Центри журналістської солідарності.
Вони надають захисне спорядження, робочий простір, юридичні консультації, екстрені гранти, психологічну підтримку, навчання — і, можливо, найважливіше — відчуття спільності.
Коли фінансування ЮНЕСКО було призупинено, саме журналістські спілки Скандинавії — включно з Норвегією — підставили плече, щоб ці Центри продовжили працювати.
Ваша солідарність допомагає не лише Україні — вона створює модель, яку тепер наслідують у інших регіонах, що переживають війну.
Норвегія прекрасно розуміє цінність місцевої преси.
Ви збудували національну політику, яка підтримує медіа-плюралізм у великій та різноманітній країні.
Учора, під час візиту до Норвезького Гельсінського Комітету, мені сказали щось, що мене дуже зворушило: багато норвежців свідомо обирають підписку саме на локальну газету — навіть якщо вона приходить із затримкою до Осло — бо для них це питання довіри та зв’язку.
Саме таку довіру ми намагаємося зберегти в Україні — у значно тяжчих умовах.
У зруйнованих містах — Ізюм, Херсон, Запоріжжя — місцеві газети залишаються єдиним голосом, якому вірять люди.
Тому ми говоримо — у Брюсселі, і сьогодні тут, в Осло — що медіа повинні бути частиною кожного плану відновлення України.
Якщо мільярд євро відбудовує мости чи електромережі — один відсоток має відбудовувати мости інформації.
Бо медіа — це критична інфраструктура. Це кровоносна система демократії.
Що означає ваша солідарність — сьогодні
– продовжуйте говорити про Україну у своїх новинах і ефірах,
– допомагайте нам підтримувати фронтові газети — навіть невеликі гранти мають величезний вплив,
– підтримуйте зусилля щодо звільнення полонених журналістів і покарання катів,
– підтримуйте наші Центри журналістської солідарності — щоб жоден журналіст, український чи іноземний, не йшов на фронт сам.
Друзі, українські журналісти сьогодні стоять на європейському фронті правди.
Якщо ми впадемо — дезінформація наступає.
Якщо ми вистоїмо — вистоїть демократія.
Два роки тому ми привезли вам український прапор — і ви поставили його так, щоб усі бачили.
Сьогодні я передаю вам спеціальну відзнаку — знак вдячності від НСЖУ — для президента вашої Спілки, Дага Ідара Триггестада.
Ми повинні залишатися об’єднаними. Ми повинні стояти разом.
Бо журналісти — важливі.
Дякую тобі, Норвегіє, за непохитну солідарність.
Слава Україні!
