Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
«Редакцію газети зруйновано безпілотником, а потім керованою авіабомбою. Але ми випускаємо газету. Самі доставляємо в села, куди доїдемо під обстрілами», – каже головний редактор газети «Межівський меридіан» Євген Хрипун.
До фронту сьогодні від селища Межова – лічені кілометри. 2025 рік став найважчим в історії газети. Дрони, каби, зруйнована редакція, евакуація населення – і водночас 45 випущених номерів, друк і доставка накладу на прифронтову територію.
У цьому відео – як виживають локальні медіа під час війни, як працює маленька редакція в релокації та чому важливо зберегти незалежну журналістику для громад біля фронту. Це історія про відповідальність, людей і правду під обстрілами.
Євген Хрипун відвідує Межову з черговим номером газети – 12 сторінок, кольоровий друк. Укрпошта сюди не їздить уже кілька місяців, тому доводиться везти самому.
– Весь минулий рік ми робили все можливе, аби залишатися зі своїми читачами, – розповідає Євген. – Хтось читав нас онлайн, особливо восени, коли Межову почали атакувати дронами, а потім і КАБами. А хтось без інтернету міг прочитати тільки друковану версію. Ми намагалися доставити газету всім. На жаль, не скрізь можемо доїхати – десь небезпечно, десь просто фізично неможливо. А хотілося б до всіх.
У травні «Межівському меридіану» виповнилося 95 років, і ювілей святкували під обстрілами. У серпні «Молнія» влучила в кабінет редактора, потім каб розбив сусідню будівлю – колишню друкарню. Вибухова хвиля зірвала дах, повибивала вікна й двері. Населення евакуюють, але редакція ще продовжувала працювати. Четверо людей тримають видання: журналістка Сніжана Салівон, бухгалтерка Валентина Остапчук, дизайнерка Наталя Вознюк (членкиня НСЖУ) і сам Євген Хрипун. До них навіть приїжджали на практику студенти-журналісти з Дніпра – попри все.
– Зараз найважливіше – не втратити цей колектив, бо ми не маємо права залишити свою аудиторію. Люди нам довіряють і чекають, – каже головний редактор. – Минулоріч у передплату увійшли з тиражем майже 1500 примірників – для прифронтової зони це серйозна цифра. Ми взяли зобов’язання перед читачами і виконали їх, як могли.
У газеті – статті про евакуацію, руйнування, життя під обстрілами. Є історії про секцію пауерліфтингу, яка працює в релокації, про волонтерів-земляків, бюджет громади, поради для тих, хто виїжджає.
– Чим ближче фронт, тим більше матеріалів про воєнні злочини та безпеку. Це наша реальність, – пояснює Хрипун.
Редакція нині в релокації, передплату довелося зупинити – це була основна стаття доходів.
– Брати гроші, коли не можеш гарантувати доставку – нечесно. Це й нелогічно, – каже Євген. – Ставка тепер на цифрові платформи: у фейсбуці – 25 тисяч підписників і 6 мільйонів охоплень на місяць, сайт відвідує 40 тисяч людей, на ютубі – понад 250 відео, запустили телеграм. Нас читають земляки, які евакуювалися, і не тільки – новини з прифронту цікаві всій Україні.
Плани на новий рік прості й водночас складні: «Втриматися. Продовжувати нести людям правдиву інформацію про те, що відбувається тут, на сході Дніпропетровщини. Ми не маємо права зникнути», – каже Євген Хрипун.
Видання відзначене грамотами Верховної Ради та НСЖУ, журналісти – переможці конкурсів під егідою Спілки. Але головна нагорода – довіра читачів, яку не купиш і не отримаєш указом. Її можна тільки заслужити щоденною роботою. Навіть під обстрілами.
