Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Уявіть собі лютневий вечір 1926 року в Катеринославі. У будинках ще не горить телевізійне сиве світло, а смартфони здалися б мешканцям магією вищого порядку. Але саме в цей момент у повітрі розливається те, що назавжди змінить ритм міста. Через тріск і перешкоди вперше проривається власний сигнал катеринославського радіопередавача.
Так почалося століття, коли місцеве радіо стало голосом міста і частиною історії міста на Дніпрі.
Народження «дива»: від приймача до передавача
Шлях до власного ефіру був непростим. Усе почалося ще у 1920 році, коли влада відкрила фінансування для будівництва приймальної радіостанції. Інженер, що прибув із Харкова, налагодив прийом на старому детекторному приймачі зразка 1913 року. Результати приголомшували, кількість радіолюбителів збільшувалася, у громадських місцях встановлювали гучномовці.
Проте місто прагнуло власного голосу. У 1925 році створюється акціонерне товариство, пайовиками якого стали міські державні організації. Студію облаштували прямо в «цитаделі» влади – у приміщенні окружного виконкому (тепер це будівля обласної ради). І ось уже майже все готове…
Технічний паспорт «радіопервістка» на той час був вражаючим: передавальна антена на 46-метровій щоглі, передавач потужністю 1 кіловат, що живився від електромережі трамвайного депо, радіус покриття – 200 верст (десь 213 кілометрів).
23 лютого 1926 року відбулися перші пробні передачі. І пішло-закрутилося. Уже через кілька місяців, 3 травня, радіостанція транслювала історичну подію зі з’їзду, де Катеринослав перейменували на Дніпропетровськ.
Ера потужності: РВ-30
У 1930-х роках радіо стало стратегічною пропагандистською зброєю. Ефір не менш як на 70% складався з політосвіти та агітації. Проте були й інформаційні «радіогазети» (робітнича, селянська, дитяча) та мистецькі години, звучала музика, при радіо було створено театральну студію, актори якої розігрували спектаклі безпосередньо перед мікрофоном.
А оскільки для усіх потреб, що зростали, малопотужного передавача вже не вистачало, то головним завданням стало забезпечення сталим радіосигналом усієї території новоствореної Дніпропетровської області. 15 листопада 1933 року урочисто відкрили нову потужнішу станцію в нагірному районі, на території Міських Дач. Станція отримала позивний РВ-30 і вважалася найбільш технічно оснащеною серед усіх семи радіостанцій тогочасної України. Радіус чутності на простий детекторний приймач тоді складав 120-150 верст, а на лампові приймачі дніпровські програми «ловили» навіть далеко за межами республіки. Попри подальше потужне ідеологічне наповнення тодішнього радіоефіру, дніпропетровська радіостанція знаходила у сітці мовлення й місце для наукових лекцій, транслювалися концерти та вистави з місцевих театрів.
До телебачення: дніпровське радіо 1940-1950-х років
Під час нацистської окупації 1941-1943 років діяльність Дніпропетровської радіостанції припинилася, а населення було змушене слухати передачі окупаційного радіо. Наявність у населення радіоприймачів каралося, тому таке радіо для місцевих мешканців було переважно «колективним». Трансляції велися українською через встановлені на вулицях і площах гучномовці або ж подекуди використовувалися спеціальні автомашини з гучномовцями. Більшість часу у таких передачах відводилася щоденним зведенням Верховного командування вермахту про успіхи на фронті та німецькій розважальній музиці.
Проте вже через два місяці після визволення міста, у грудні 1943 року, роботу станції на вулиці Кірова (нині Гончара), 3 було відновлено. Регулярні випуски новин («Останні вісті») залишалися головним джерелом інформації про відбудову країни. Популярними були і «Радіогазети» – формат, що зародився ще у 1920-х. Це були зачитування газетних статей у прямому ефірі для тих, хто не мав доступу до друкованого слова.
У повоєнні роки радіо залишалося популярнішим за телебачення, яке лише починало свій шлях. На 1958 рік, коли почало мовлення Дніпропетровське телебачення, в області діяло вже 375 радіовузлів та понад 337 тисяч радіоточок. У 1950-х роках радіомовлення в Україні загалом переживало етап масштабної технічної модернізації. У 1950 році при Раді Міністрів УРСР створили Комітет радіомовлення, що централізувало управління ефіром. Комітети радіомовлення також створювалися в областях як органи облвиконкомів. Сітка радіомовлення була чітко структурована за напрямами народного господарства та соціального життя. Редакції готували блоки: пропаганда та агітація (політична освіта залишалася значною частиною ефіру), промисловість та сільське господарство, спеціальні виховні та пізнавальні передачі для дітей і молоді, літературно-драматичне мовлення (радіоспектаклі, читання творів українських класиків і сучасників), концерти народної, класичної та легкої музики.
1960-1980-ті: Будинок радіо і «золотий вік» голосів
Цей період став часом професійної спеціалізації Дніпропетровського радіо та переїзду до нової сучасної оселі. У лютому 1969 року на вулиці Івана Сірка, 43 було відкрито «Будинок радіо» – спеціалізований апаратно-студійний комплекс, де розміщувалися редакції та студії. Будинок мав чотири дикторські та концертні студії, що дозволяло мовити на три програми одночасно, обладнання для студій було виготовлене в Угорській Народній Республіці. У 1965 році почалося впровадження мовлення на ультракоротких хвилях (66 та 69,2 МГц).
У 1960-х та 1970-х роках українське радіо уцілому переживало свій «золотий вік». Це був час, коли радіоприймач став невід’ємним атрибутом кожної оселі, а диктори, радіожурналісти – майже членами родини. Програми ставали різноманітнішими, а технічні можливості (зокрема поява УКХ-мовлення та стерео) дозволили створювати складні музичні та драматичні радіопроєкти. Зокрема, у Дніпрі перші стереопередачі на частоті 66,14 МГц та 71,04 МГц з’явилися у 1978–1979 роках.
Та й у творчому плані у 70-ті роки Дніпропетровське радіо стало по-справжньому професійним, сформувавши свій унікальний стиль спілкування зі слухачем. Цей період пов᾽язаний з таким знаковими іменами дніпровських радійців як Леонід Залата – поет, письменник, один із очільників радіо, Петро Шаповал – голова обласного комітету з питань телебачення та радіомовлення, журналіст і поет, Олекса Вусик – головний редактор радіо, письменник і поет, диктори: Валерій Хованський, Валентина Рускевич, Лідія Аведікова, Валерія Вороніна, Володимир Пасічник, журналісти: Микола Безуглий, Володимир Пайос, Семен Ковальчук, Таїсія Ковальчук, Олександр Токар, Віктор Хоменко, Любов Голота (письменниця, лауреатка Шевченківської премії), Людмила Шведова, Дора Калинова, Віктор Совєтов, Анатолій Шаранда, Валентина Орлова, Наталка Нікуліна (знана поетеса), Наталя Старюк, звукорежисери Галина Савченко, Раїса Олійник.
Буремні 90-ті та FM-революція
З розпадом СРСР і дніпровське радіо опинилося у вирі змін. Державне фінансування скоротилося до мінімуму, покриваючи лише зарплати та енерговитрати. Обласна телерадіокомпанія була змушена сама заробляти на рекламі та боротися за виживання. Утім, проводова мережа області на початок 90-х налічувала ледь не 1,5 мільйона абонентів і це дозволяло Дніпропетровському обласному радіо певний час бути досить впливовим медіа.
Восени 1993 року починається новий етап в історії дніпровського радіо – стартувала ера недержавного радіомовлення. На початках це були перші спроби запропонувати альтернативу державному радіо – на середніх хвилях і у дротовій мережі, потім на хвилях FM-мереж і каналами цифрового мовлення.
«Піонерами» недержавного радіомовлення Дніпропетровська стали радіостанції: музична «Miкс» (почала мовлення 9 жовтня 1993 року на частоті 873 кГц), розмовна «Прем’єр» (працювала з 20 жовтня 1993 року, на тій же частоті, 60% її ефіру займали новини, коментарі, діалоги в студії, а 40% –музика); розважальна «D-I», що короткий час працювала на середніх, ультракоротких хвилях та у дротовій мережі.
«Ветеран» дніпровського ефіру – Дніпропетровське обласне радіо – також не відставало від темпів модернізації. У серпні 1995 року почав мовлення другий канал обласного радіо – «Мрія». Це був крок до розважального формату: з’явилося більше музики, прямих ефірів та інтерактиву зі слухачами. У роботі почали використовувати цифрові технології підготовки та видачі програм.
У цей же період місцеве радіо стало активно переміщуватися до FM-діапазону, так звук став якіснішим. 27 грудня 1995 року на частоті 102,5 МГц з’явився один із найпотужніших брендів того часу – радіостанція «Europa Plus Дніпропетровськ». Дещо пізніше, у 1996 році, до ефіру увірвалися і потужні в той період локальні станції: «Авторадіо-Дніпро» (105,8 МГц) та «Класик Радіо» (103,3 МГц). Утім, у 2000-2010 роках локальні станції на місцевому ринку радіомовлення стали поступатися місцем великим мережам, зокрема російським музичним станціям, що працювали у різних форматах від шансону до джазу.
Сучасність: війна та трансформації
Останнє десятиліття стало часом великих змін у запитах і форматах, зумовлених як розвитком технологій, так і політичною, соціальною, безпековою ситуацією. Останніми роками в місцевому ефірі з’явилися такі станції, як «Informator FM» (на частоті першого у Дніпрі недержавного Радіо «Мікс» 107,3 МГц), «Країна FM», «Champion Radio». На початок 2026 року в області загалом зареєстровано 27 організацій-радіомовників.
Радіо, з якого все у Дніпрі починалося сто років тому, тепер є частиною великої родини Суспільного мовлення. «Будинок радіо» на Івана Сірка, 43 стоїть пусткою. До недавнього часу редакція «Українське радіо. Дніпро» працювала на Телевізійній, 3. Програми, підготовлені дніпровською редакцією, виходять на каналах Національного радіо України, також їх можна слухати на цифрових платформах.
На жаль, історія не обходиться без шрамів. 17 листопада 2025 року внаслідок російської масованої атаки було істотно пошкоджено будівлю «Суспільного. Дніпро», де працювали і радійники.
Але, завдяки злагодженості та професіоналізму, ефір дніпровських радійників триває. Від детектора 1913 року до сучасного подкасту в смартфоні голос Дніпра продовжує звучати, доводячи, що людське слово сильніше за будь-які перешкоди.
Данило Приходько,
студент спеціальності «Журналістика»
Університету митної справи та фінансів
(за матеріалами публікацій у медіа)
Раніше ми публікували матеріал, підготовлений заслуженим журналістом України Станіславом Поводом (з 1995 до 2004 року був генеральним директором Дніпропетровської ОД ТРК) до 95-ої річниці створення обласного радіо.
А до століття цієї значущої для медіапростору нашого краю події студент УМСФ спеціальності “Журналістика” Данило Приходько створив та наповнює сайт: https://sites.google.com/view/dnipro-radio-history
