Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Центри журналістської солідарності рятують життя та допомагають репортерам працювати на передовій. Вони забезпечують журналістів підтримкою, засобами безпеки та необхідними ресурсами під час повномасштабної війни в Україні. Як мережа НСЖУ обʼєдную колег по всьому світу та захищає свободу слова в екстремальних умовах? Цією історією поділився голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко на фестивалі Voices в італійській Флоренції. 11 березня Мережу Центрів журналістської солідарності НСЖУ відзначили Премією свободи медіа (Media Freedom Award) — найвищою нагородою фестивалю.
Публікуємо повний текст виступу Сергія Томіленка.
Дуже дякую за це визнання. Передусім хочу подякувати команді Центрів журналістської солідарності. Саме вони — справжні герої цієї розповіді. П’ятнадцять людей працюють по всій Україні — часто під звуки повітряних тривог, блекаутів і в умовах постійного стресу. Для багатьох журналістів під час цієї війни Центри солідарності стали чимось на кшталт гарячої лінії. Коли вам потрібне захисне спорядження, безпечне місце для роботи, порада чи підтримка — ви телефонуєте до центру. І хтось відповідає. Ця нагорода насправді належить їм. І також нашим колегам по всій Європі та світу, які висловлюють солідарність із українськими журналістами.
Історія Центрів солідарності почалася дуже просто. У перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році в офісі Національної спілки журналістів України в Києві був лише один бронежилет. Лише один. Журналісти приходили до нас шоковані. Вони просили захисту — бронежилети та шоломи. Вони просто хотіли вижити. І ми дуже чітко зрозуміли одну річ. Ми не можемо зупинити війну. Але маємо зробити все можливе, щоб захистити колег і допомогти їм продовжувати свою роботу.
Крок за кроком, за підтримки журналістських спілок і партнерів по всій Європі та світу, ми створили мережу Центрів журналістської солідарності. Сьогодні ми маємо п’ять регіональних центрів по всій Україні (три з них є прифронтовими) і головний координаційний центр у Києві. Вони надають захисне спорядження, тренінги з безпеки, юридичну та психологічну підтримку, а також безпечні робочі простори з безперебійною електрикою та інтернетом. Від початку повномасштабної війни понад 9 тисяч українських та іноземних журналістів отримали підтримку від цих центрів.
Однак реальність війни постійно змінюється. Спочатку нам були потрібні шоломи та бронежилети. Потім — генератори та Starlink. Сьогодні одним із найбільш затребуваних засобів є детектори дронів. Журналісти беруть їх перед поїздками в прифронтові райони. Ми не знаємо, які виклики чекатимуть на нас завтра. Але знаємо одне: журналісти не повинні відчувати себе самотніми. Саме тому існують Центри солідарності.
Я хочу завершити цією газетою — вона з прифронтового міста Оріхів на півдні України. Торік я поїхав туди разом із редакторкою видання Світланою Карпенко. Місто розташоване приблизно за п’ять кілометрів від позицій російської армії. Більшість людей зараз живуть у глибоких підвалах через постійні обстріли. Коли ми приїхали туди, зустріли людей, які живуть під землею. І коли редакторка принесла їм їхню місцеву газету, люди одразу зібралися навколо неї. Вони почали читати. Вони обговорювали матеріали. Для них це було набагато більше, ніж просто інформація. На мить — навіть попри те, що весь їхній світ звузився до підвалу — вони відчули надію. Вони відчули, що не самі.
І саме тому журналістика досі має значення. Навіть за п’ять кілометрів від ліній фронту. Тому що журналістика — це також форма стійкості. Вона допомагає громадам залишатися поінформованими. Вона допомагає людям довіряти фактам. І вона допомагає світу бачити правду. Центри солідарності стартували в Україні. Але сьогодні цей досвід уже допомагає журналістам і в інших зонах конфлікту — зокрема в Газі. Тому що солідарність між журналістами не обмежується кордонами. Це визнання дуже багато для нас значить. Бо воно показує, що солідарність між журналістами все ще існує — не лише в Європі, а й у всьому світі. І коли журналісти стоять разом — журналістика виживає. Дуже дякую.
Фестиваль Voices, який цьогоріч проводиться втретє і триватиме до 12 березня, об’єднав понад 70 спікерів і сотні учасників з усієї Європи для дискусій про свободу преси, дезінформацію, безпеку журналістів та майбутнє незалежних медіа. Voices – European Festival of Journalism and Media Freedom — Європейський фестиваль журналістики та свободи медіа — міжнародна платформа для обговорення свободи слова, журналістики та медіаграмотності у Європі. Фестиваль організовує консорціум провідних медійних організацій, зокрема European Federation of Journalists – EFJ, Centre for Media Pluralism and Media Freedom (EUI), European Centre for Press and Media Freedom ECPMF, Deutsche Welle, European Broadcasting Union та інші партнери. Фестиваль співфінансується Європейським Союзом.
11 березня під час фестивалю Voices голова НСЖУ Сергій Томіленко та представник Палестинського синдикату журналістів Юсеф Хабаш провели спільну дискусію — першу в такому форматі. Відзначалося, що досвід Центрів журналістської солідарності НСЖУ привернув увагу на міжнародному рівні. Штаб-квартири Міжнародної федерації журналістів та ЮНЕСКО рекомендували українську модель колегам із Палестинського синдикату журналістів. У результаті в секторі Газа виникла власна мережа Центрів медіасолідарності — наразі три: у Газі, Дейр-ель-Балаху та Хан-Юнісі.
