Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
…У Дніпропетровській обласній журналістській організації, як відомо, розпочалася звітно-виборча кампанія. Стартувала вона в Нікополі. Згідно затвердженого графіка, вже відбулася в Кривому Розі. Розмови на цих заходах по-справжньому ділові й предметні – і про вже зроблене, і про те, що треба ще зробити. Добре слово про нікопольчан, як ви знаєте, вже було сказано на нашому обласному журналістському сайті.
Свої магістральні напрямки журналістських зусиль, свої акценти на нинішній і найближчий періоди є і в криворіжців. Досить сказати, що в цьому році саме криворізьку організацію визнано однією з кращих у межах Національної спілки журналістів України. Серйозний показник. Заслуговує на найглибшу повагу. Досить згадати, у зв’язку з цим, проведення тут хоча б таких масових журналістських заходів, як „Фестиваль меду” та „Дерев’яний фестиваль”, які набули вже не лише місцевого, але і всеукраїнського визнання, адже в таких заходах беруть участь до десяти й більше інших областей України, а опікується цими добрими справами дуже солідна, дуже поважна людина Микола Крамаренко (до речі, він же й ініціатор проведення цих фестивалів).
Як і в Нікополі, тут також не забувають тих, кого нині вже серед нас немає. Зокрема, як було сказано в доповіді очільника криворізької організації Людмили Тіміргалєєвої, тут „майже в усіх засобах масової інформації друкувалися публікації, присвячені пам’яті колег, які віддали рідному місту часточку свого життя. Телеканали «Рудана», «Криворіжжя» подавали у своїх випусках телесюжети зі спогадами про журналістів Криворіжжя або архівні матеріали за участю колег, яких уже серед нас немає”.
А ще тут вміють вшановувати своїх ветеранів. Для цього створено Клуб Ювілярів. Лише в цьому році відзначили ювілей Григорія Туренка, Володимира Штельмаха, Владислава Хоменка, Юлію Верещак, Івана Галамасюка, Олександра Пермінова, Володимира Бухтіярова, Анатолія Байдужого. Як було сказано все у тій же доповіді, нещодавно в міському музеї журналісти Кривбасу відзначили 90-річчя криворізького радіомовлення. Ще одне посилання: „По-справжньому з повною віддачею сил протягом звітного періоду працювали члени правління Оксана Шахмоть, Наталя Трищенко, Віталій Ткачук, Надія Косяк, Іван Галамасюк, Владислав Хоменко, Марина Кудь, Микола Крамаренко”.
І цей перелік, знову ж таки, можна продовжувати.
Однак далі, як неприємно про це говорити, мова про інше – про те, чого просто не повинно відбуватися у наших лавах. Мені особисто довелося бути присутнім на цьому криворізькому заході, тому далі про все те, що довелося бачити на власні очі.
…Збори у Кривому Розі, як і завжди, розпочалися за всіма статутними вимогами: строга реєстрація кожного прибулого, початок розмови у визначений час, затвердження порядку денного, регламенту, ґрунтовна доповідь Людмили Тіміргалєєвої тощо. На цьому заході був також присутній голова Дніпропетровської обласної журналістської організації, секретар Національної спілки журналістів України Олексій Ковальчук.
Виступи спілчан були емоційними, часом неделікатними, але по-справжньому діловими, де був і аналіз уже зробленого за звітний період, і водночас вносилися досить конкретні пропозиції на майбутнє. Одне слово, у всьому відчувався достатньо високий рівень Кривого Рогу, робота якого уже традиційно ставиться в приклад іншим.
І раптом несподіванка. Виступає Олексій Ковальчук. Розповідає про те, що зроблено в масштабі всієї обласної організації, над чим ще треба працювати (до речі, досить добрі слова він виголосив і на адресу криворіжців), залишалося лише проголосувати за оцінку роботи криворізької організації (а пропозиція була одна – визнати роботу задовільною), обрати новий склад правління і сказати всім присутнім щире спасибі за активну участь в роботі конференції.
І тут (уже на завершенні заходу!) із задніх рядів тихесенько почали підводитися окремі журналісти й тут же швиденько… залишати приміщення! Потім підвелася ще одна групка. Потім ще… І коли постало питання про те, щоб проголосувати за оцінку роботи всієї організації, раптом (все з тих же задніх рядів!) репліка: „Так кворуму немає!”.
О-понь-ки!.. Як кажуть. Починалися збори – кворум був, а завершуються – кворуму вже немає?.. Чесно кажучи, за 45 років мого особистого членства у Спілці (а саме стільки літ виповнилося в жовтні цього року) чогось подібного не пам’ятається. Щоб одні, кинувши своїх колег напризволяще, „дуже своєчасно” (!) піднялися й пішли, а ті, що залишилися, залишилися ні з чим?.. Виступаючи перед присутніми, я запитав їх: „ Це що – так було задумано з самого початку?”. Відповідь отримав уже після завершення конференції: „Ви дуже точно сказали…”. Ось так, виявляється.
І це, даруйте, у Кривому Розі? Я не в якусь там Захлюпанку потрапив?..
Завершилося усе, як і належить, і прийняттям задовільної оцінки за звітний період, і обранням нового складу правління. Але чимало питань залишилося. Ось хоча б про деякі з них.
…Як бути завтра з тими, хто свідомо (!) бажав зірвати звітно-виборчу конференцію? Не помітити цього? Мовляв, ну було – та й було, що з отих, хто цілеспрямовано (!) залишив приміщення, візьмеш?..
Але ж вони, даруйте, не привозні. Вони свої. І це не хтось там вставляв тут палки в колеса, – свої ріднесенькі отой дрючок припасли.
Тому (і це моє глибоке переконання) таким діям треба давати безкомпромісні оцінки. А отже новому правлінню, треба проявити належну принциповість, а саме: ґрунтовно і всебічно вивчити це питання і дати йому досить жорстку (і заслужену!) оцінку.
Яку саме? А дуже просту й відверту: такі „свідомі” після таких ось провокаційних дій повинні залишатися без членських спілчанських квитків.
Поясню чому. Якщо у когось є обґрунтовані претензії до роботи того ж правління чи когось персонально, хто входить до журналістського осередку, ніяких проблем. Будь ласка! Попроси слова і роздовбай і правління, і когось персонально так, щоб від нього мокрого місця не залишилося! Але публічно. При всіх!
А підводитися й виходити з приміщення, залишаючи в ньому клакера, який скаже про те, що раптом кудись (!) подівся кворум?..
Це те, що не потрібно журналістиці, це те, що їй відверто шкодить. І треба називати речі своїми іменами: такі члени НСЖУ для будь-якої журналістської організації чужі. І вже рідними ніколи не стануть. І це що – дуже велика таємниця за сімома замками?..
До речі, досить яскраві приклади того, як саме відверто та обґрунтовано треба говорити про існуючі недоліки, були все на тій же конференції. Лише один приклад. Любов Скиба, наприклад, прямо говорила про те, що ряд її колег вже давно самоусунулися від участі в спілчанській роботі, порушують кодекс професійної етики, заслуговують на виключення з членів НСЖУ.
Чи сподобався такий виступ тим, хто „заслуговує” на це? Звичайно ж, ні! Але про це було сказано. І не комусь там тихесенько на вухо, а публічно, на зборах.
До речі, саме Любов Скиба вже після конференції через Фейсбук звернулася до Олексія Ковальчука з таким ось проханням: „Вельмишановний пане голово! Прошу Вас оприлюднити внесену мною на зборах у Кривому Розі ( на яких Ви були присутні) пропозицію щодо членства в організації деяких наших колег. Пане Олексію, прошу також підтвердити запевнення в тому, що ця моя пропозиція внесена до протоколу зборів і має бути розглянута на засіданні правління.”.
А що ставити під сумнів? Що такої пропозиції не було? Була! І вона була занесена у протокол зборів і буде розглядатися новообраним активом.
А ось чому таке звернення з’явилося у Фейсбуці, процитую ще деякі його рядки: „Моє прохання викликане тим, що містом ширяться чутки щодо того, що такої пропозиції, мовляв, не було…”
Ще раз: о-понь-ки!.. І хто ж поширює такі чутки? Чи не ті раптом, хто свідомо покинув зал перед голосуванням? І це все, даруйте, у Кривому Розі?..
Відповідь на все це може бути одна: в кожному конкретному випадку треба ґрунтовно вивчати будь-які ситуації. І давати їм принципову оцінку. Як було сказано все на тих же звітно-виборчих зборах у Кривому Розі, тут є члени Спілки, які по 3-4 роки не сплачують членських внесків. Є такі, що відгородили себе „великих” (!) від осередку, не беручи й найскромнішої участі в роботі журналістської організації. („От ми – так я!”).
А спілчанські квиточки – в кишеньках носять…
І як це поєднується з тими їхніми клятвами (!) брати найактивнішу участь в роботі журналістської організації, коли вони писали заяви з проханням прийняти їх до Спілки? До того ж, писали добровільно, не з-під бича. Ніхто бичами їх у Спілку не заганяв! І це все що – знову велика таємниця?..
…Випадок у Кривому Розі примушує сказати й про інше.
У нас в масштабі обласної організації дуже багато по-справжньому хороших речей. Але, на жаль, вистачає й різного роду баласту. Баласту, який звично носить у кишенях спілчанські квитки, не беручи, при цьому, й найменшої участі в житті журналістської організації. Прикладів вистачає. Є, скажімо, „ціла когорта” членів обласного правління, які уже традиційно (!) не відвідують засідання правління ДОО НСЖУ. А членами правління числяться… На всяк випадок! Тому на майбутній обласній звітно-виборчій конференції, яка відбудеться 24 лютого 2017 року, таким членам правління треба відверто і прямо сказати: „До побачення, шановні!”. І це буде нормальним актом справедливості.
Як цілком справедливим буде і введення в практику такої ось новинки: рядові члени Спілки також повинні звітувати про свою особисту громадську роботу у Спілці. І тоді буде видно, хто дійсно належним чином працює в ДОО НСЖУ, а хто тільки в ній числиться. Лише один приклад. У нашій обласній організації 14 членів письменницької організації. І хто хоча б один раз бачив, як вони (по-письменницькому урочисто!) переступають поріг журналістської обласної організації?.. Отож.
Тому у всіх таких випадках принцип зажди має бути один: втратив зв’язки з журналістською організацією – квиточок на стіл і світлої тобі дороги, шановний, на усе твоє подальше майбутнє. А просто тримати в кишені журналістський спілчанський квиток „на всяк випадок” (!) не треба. Вас ніхто силоміць не примушував вступати до Спілки.
Особисто я вірю в те, що ми, очистившись від баласту, зможемо долати нові журналістські висоти. Основа для цього більш, ніж надійна: це ті журналісти, які прагнуть ім’я своєї обласної організації підносити на нові висоти. А таких журналістів переважна більшість. Ну, а вже згадуваному баласту одна дорога – за поріг: або ви належним чином дотримуєтеся статутних вимог, або до побачення. Чогось посереднього немає.
Олександр ПІЛЬОНОВ,
заслужений журналіст України
