Колись ми були молодими

Ми навчалися на українському відділенні історико – філологічного факультету Дніпропетровського Державного (а зараз Національного) університету. Першокурсників було 50 – 40 дівчат і 10 хлопців.

16 вересня 2017 року через довгих і нелегких 45 років нас 14 зустрілося у Дніпрі. Наша «альма матір» стоїть і зараз на вулиці ім. Шевченка поблизу Троїцького собору, а серед нас уже немає в живих семеро. Хоча побачити одне одного було радісно, та особливо тих, з ким разом дружили в університетських стінах, з ким сиділи за однією ще й першою партою – це мої найближчі подруги Світлана й Людмила, про яких я знала, про їхню подальшу долю, зустрічалась з ними обома, і зараз вони для мене найдорожчі, як пам’ять нашої студентської пори.

Світлана Сергіївна Циб усе своє життя працювала викладачкою української мови та літератури в Дніпропетровських школах, була улюбленицею учнів і батьків, у неї не було поганих дітей, до всіх вона знаходила свій срібний ключик, віддаючи своє серце учительській долі, як Сухомлинський. Її сьогодні не забувають ні учні, ні колеги, то як же можна і мені забути таку вірну і люблячу подругу. А Людмила Іванівна Петренко, яка вийшла заміж за нашого ж студентського друга Віктора Михайловича Петренка, відомого журналіста, потім директора обласного телебачення, який пізніше очолив Нацраду по телебаченню та радіомовленню в Києві, тож її доля склалася цікаво і багатогранно: педагогіка спочатку, а потім журналістика і складна робота, пов’язана з видавництвом журналу «Діабетик», як редактора і як президента Всеукраїнської асоціації діабетиків.

Конгреси міжнародні і республіканські, «ходіння по муках» від Міністерства охорони здоров`я до найчастіше закритих урядових воріт – і все це заради хворих на цукровий діабет людей з метою продовжити їм сонячні дні на землі. Отакою є й сьогодні наша подруга, яка стала після тендітної дівчинки сильною духом державною діячкою – це і є наша Людмила Іванівна Петренко, яка не забуває свою рідну Дніпропетровщину, бо народилася в Дніпродзержинську (тепер Кам`янське). І які б зустрічі не відбувалися у нашого покоління, з нею завжди поруч її чоловік і друг Віктор Михайлович Петренко, якого знає вся Україна, бо народився він талановитою людиною. Навіть і мене доля звела з Віктором Михайловичем на початку 90 – х коли, він був моїм першим генеральним директором на обласному телебаченні, а я біля нього редактором сільських телепрограм. Звичайно, було спілкування з усіма присутніми однокурсниками, яких доля розкидала по далеких дорогах (Київ, Одеса,Вінниця,Запоріжжя,Дніпро), і коротким видався той день, бо спогадів зібралося занадто багато, всього не встигалося почути й розказати, але про першу нашу студентську парту ми з моїми подругами Світланою і Людмилою, допоки будемо жити, не забудемо.

І окремо хочу висловити подяку нашим однокурсницям і організаторам зустрічі Світлані Циб і Тамарі Колушкіній. Бажаю всім подальших щасливих і радісних днів

Лілія Данилюк

Фото Віктора Петренка

м.Дніпро