Народний артист козацького краю

Молодість – поняття відносне. Хтось у «неглибокому» ще паспортному віці давно серед моральних покійників прописався, а інший – душею молодий, коли вже й ноги не дуже слухаються…

Вчора, 14 листопада, їздили ми з головою Криворізької регіональної організації НСЖУ Людмилою Тіміргалєєвою (зацікавивши принагідно й «Рудану», чия зйомочна група зробила свій розкішний телесюжет) до південнокривбасівського райцентру Широке з приємною місією – вітати Дем`яна Книгу, режисера тамтешнього народного театру, з юнацьким 90-літтям. Не бачили його 6 років, від грудня 2011-го: саме тоді культур-громада славного козацького краю феєрично відзначала перше століття Широківського народного театру. Після численних привітань від іще численніших шанувальників його актори показали тоді кілька фрагментів п’єс, у яких витончено, іскрометно, виразно-гумористично, а одним словом – високопрофесійно грав і сам керівник самодіяльного колективу Книга. Тоді я лише знав абстрактно, що він є «вічним» режисером театру. Оглядаючи перед початком урочистої події старовинний, хоча й без єдиної тріщинки, двоповерховий будинок на центральній вулиці селища, у якому ще на початку 20-го століття місцеве кредитне товариство прихистило творчих ентузіастів, згадував десь прочитану зноску на якусь газету часів ще Російської імперії: «В маленьком местечке Широкое, затерянном среди херсонских степей, успешно действует народный театр, который высоким художественным уровнем своих постановок способен бросить перчатку даже иным губернским театрам», по-білому заздрив таланту простих українських поселян…

Тоді Дем`ян Ілліч виглядав бадьорим, енергійним, невтомним, – ну справжній тобі 84-літній юнак! Тепер же він «трошки постаршав»: сидить на сцені у глибокому кріслі, не без труднощів прислухається до всього навколо говореного… А обличчя, хоча й натомлене злегка, все таке ж привітно-променисте, щиросердне, уважно-спостережливе…

Ой, ніякої гіперболізації громадянських заслуг ювіляра перед земляками яскраво-голосистій ведучій заходу творити не довелося! Тобто жодних перебільшень оцінки його умінь безкінечних не прозвучало – одні лише справедливо-доконані факти з його життя. Вдумайтеся тільки! – до акторської сім`ї прославленого самодіяльного театру приєднався він 1944 року, щойно по звільненні південного Криворіжжя від гітлерівських загарбників. Працювати йому випадало і ветеринаром (бо закінчив же зооветеринарний технікум), і монтером ліній зв`язку, і трохи вчителем трудового навчання у школі – проте завжди його шаленою пристрастю, нестримним вулканом його духовних завзять лишався театр. Саме «в нагороду» за невтомну сценічну діяльність призначили його колись на керівництво районним будинком культури, – а чи «у покарання», як врахувати, що, крім адміністративно-творчих, ще й ремонтно-господарчі турботи на плечі лягли, і власноручне виготовлення театрального реквізиту й декорацій?.. Однак ці всі «клопоти» зробив Дем`ян Ілліч воістину справою свого життя, бо… Бо знав достеменно, що служить добру, – нікого ж не треба зайве переконувати в гуманістичній цінності театрального мистецтва, особливо в обділеній культурою сільській місцевості? Знав, що служить правді: часто-густо впізнавали глядачі у «книжних» постановках місцевих начальничків-самодурів і створювали їм невидиму атмосферу несприйняття. Знав, що служить найперше простим трудівникам, розраджуючи їм душі відчуттям надії… Ось так і пробув кілька десятиліть поспіль директором РБК, віддаючи роботі чи не всі відпущені боженькою душевні й часові ресурси (за що шанувальники розшифрували жартома цю офіційну абревіатуру як Рідний Будинок Книги), та понад 60 років (!!!) – режисером театрального колективу.  А ще ж значаться в його активі, як-то кажуть, «навколопроектні доробки» різних пам`ятників, декілька меморіальних дошок на честь видатних людей Широківщини, багаторічна діяльність у творенні експозицій районного краєзнавчого музею, колориту яких могли би позаздрити безліч музеїв аналогічного статусу…

Отож і учасники-глядачі в шикарному, можна сказати, залі будинку культури не скупилися на щирі зізнання й побажання «духовному батькові» широківської землі. Підносили йому букети квітів та різні побутові дарунки, співали задушевно пісні, говорили добрі слова подяки «за виховання» й за подвижництво, а то можна сказати – самопожертву для блага земляків… І хоча стандартно-традиційно всі зичили йому, вже не дуже «сильному», доброго здоров`я – «найсміливіші» озвучували свої наміри через якихось десять літ бучно відсвяткувати у цьому ж залі 100-річчя «народного артиста козацького краю Дем`яна Книги». О, як хочеться вірити у це!

Іван НАЙДЕНКО, м.Кривий Ріг