Зоряне небо поезії

Вийшла у світ поетична збірка «Небо на столі», яка стала ре- зультатом плідної співпраці білоруського поета Миколи Адама і україн-ської перекладачки з Придніпров’я (м. Кам’янське) Марії Слободяник.

Майже півроку Марія працювала над перекладами віршів талановитого майстра слова середнього покоління, яке є основою соціуму сьогодення. За- пропонована ним назва книги має багато значень. Одне з них, напевно, можна трактувати як поєднання земного й небесного. Під цією ж назвою Микола Адам готує до виходу в Білорусі книгу мовою оригіналу.

Завдяки копіткій роботі професійної перекладачки від сьогодні розгорне свої сторінки для українського читача книга, яка вражає щирістю і твердою чоловічою позицією автора, створенням ним власних романтичних образів, де сум і надія є постійним супроводом кохання.

У передмові до цього видання Марія Слободяник приділяє особливу увагу третьому розділу, представленому поемою «Війна, що вигадана мною», яка наразі є кульмінацією роздумів і почуттів поета. Поема, написана в 1997 році, була опублікована у білоруському часописі «Первоцвіт» та відзначена президентською стипендією. На тлі нинішніх подій в Україні вона набула нової актуальності і у вдосконаленому варіанті подається в даній публікації. До теми війни поет звертається у багатьох своїх творах – від розповіді про рідних, яким довелося пройти Велику Вітчизняну, до особистих війн у стосунках між людьми, коли постають питання честі і справедливості.

Також одним з провідних мотивів творчості Миколи Адама є його родинне дерево з міцним українським корінням. Майже уся біографія поета вміщується в одному вірші «Україна понад усе», який відкриває збірку. Чи не символічно, що поезія, написана білоруською мовою, в українських перекладах наближає автора до землі предків та збагачує його творчу душу!

Головним принципом у перекладацькій діяльності М. Слободяник вважає відтворення змісту та збереження стилю оригіналу. Отримавши новий твор- чий досвід у роботі над книгою «Небо на столі», вона ще раз пересвідчилася у своїх переконаннях, про що пише у заключних рядках передмови: «Ме- лодика спільних за походженням слав’янських мов – білоруської та ук- раїнської, – часто перетинаючись у звучанні, виявляє унікальні корені двох культур. Це особливо відчутно у процесі перекладу, коли відбувається знайомство з творчістю іншмовного автора. Але вдалим результат цього про- цесу може бути лише тоді, коли мови починають звучати в унісон і поет та перекладач стають спіавторами. Такою була наша спільна мета».

Висока експресія віршів Миколи Адама була для Марії наснагою під час їх перекладів і, водночас, непросто працювалося над текстами, в яких «зафі- льмоване» насичене творче життя поета. Ми працювали над створенням кни-ги від її формування до розробки дизайну. Навіть технічна робота ставала на- тхненною завдяки вдалому творчому тандему літераторів співдружніх країн.

                                                          Ірина Слободяник, поет, член НСЖУ,

                                                    художній редактор книги «Небо на столі»

 

       

Україна понад усе

Так буває –

Справедливість ховається десь у міфічнім раю.

Прочитавши тисячі книг,

Я так і не звик,

Що її в природі немає.

На життя сподівався в  цілому,

Що скасує воно аксіому.

Так буває –

Ти один, а навпроти – зграя,

Не вовки, а, скоріш, шакали.

Їх багато. Тебе так мало.

Хоч, здається, одна мати вас годувала.

Для них бог – влада, для тебе – Купала.

Ось на місце своє все і стало.

Мій дід – Украдига Євген Петрович –

Уродженець села Тишківка

Новомирського району Кропивницької області,

Герой війни, командир штурмової десантної бригади

Чорноморського ВМФ,

Тричі поранений, неперевершений морський офіцер і

Особистий ворог маршала Жукова,

Вимушений підіймати, мов норовистого коня,

Казахстанську цілину,

Аби тільки не стріляти по своїх у Карпатських лісах,

І все ж п’ятеро дітей народити в Україні.

Мій дід – Адам Іван Олександрович –

Уродженець і вихованець Львівщини,

Заарештований саме перед війною тільки за те,

Що мав неправильне, нерадянське прізвище, і

Оголошений ворогом народу,

Засланий валити ліс під Карелофінськ.

Обох  поєднав Львів.

Один там жив, другий вчився у будівельному інституті.

Так хто я? І чий я?

Якщо народився у Білорусі,

А виріс у Казахстані перед очима

Неіснуючої  вітчизни?..

Так буває…

Логіка у відчаі.

Незважаючи на те, що я був, є і

Зостануся, де б не опинився,

Білоруським  письменником, –

Україна понад усе!

І я мушу повернути своє прізвище,

Ген споріднений – в ту землю,

Без якої ніколи мене б не було.

А тому

Живе Білорусь!

Слава Україні!