Слово як згадка

7 квітня 2012 року журналісту, письменнику та поету, науковцю, фольклористу та етнологу, професору, багаторічному члену НСЖУ та НСПУ Володимиру Буряку-Селіванову виповнилося б 68…

За документами Володимир Дмитрович народився 1944-го, у день Благовіщення, в місті Дніпродзержинську Дніпропетровської області. Повоєнне дитинство минало у Верхнодніпровькому дитячому будинку. Потім  його усиновили Дмитро Васильович та Галина Василівна Буряки.

Володимир писав: «Найпроблемніша частина біографії – моя поява. Я нічого не знаю про свій початок і, відповідно, про своїх батьків. Мене знайшли під ґанком Будинку маляти у Дніпродзержинську. Це 1947 рік. Голод. Дистрофія другого чи першого ступеня. Як назвали Селівановим – не знаю. Не думаю, що хтось з попередніх родичів відважився лишити записку із прізвищем. Так я справжніх своїх батьків і не бачив… А нові – Буряки. Від землі. Міцно. Вони мене і виводили в люди, взявши з Верхньодніпровського дитбудинку в одинадцятирічному віці».

 

Навчався у Верхньодніпровській середній школі робітничої молоді. Працював модельником ливарного цеху Верхньодніпропетровського машинобудівного заводу.

1968 року закінчив історико-філологічний факультет Дніпропетровського державного університету.

Понад два десятиліття присвятив роботі на обласному радіо і телебаченні: був редактором, старшим редактором молодіжної та літературно-драматичної редакції ДОДТРК. Основний творчий доробок тих часів – створення серії портретів провідних митців України і Придніпров’я (Олесь Гончар, Павло Загребельний, Павло Усенко, Ганна Світлична, Сергій Завгородній, Михайло Нечай, Олександр Билінов, Віктор Корж, Михайло Селезньов, Василь Ковалюк…). Найвиразніше творча манера  Володимира Буряка-Селіванова як публіциста виявилася  у документальних   радіоповістях «Гончареве коло» (про Олеся Гончара), «Наклеп на сонце» (про Володимира Булаєнка), документальній телеповісті «Дзержинці» (про робітничі династії Дніпродзержинська). Радіослухачі Придніпров’я запам’ятали багаторічні культурологічні  цикли «Горлиця» та «Пектораль» – про духовність народу, його обряди, невмирущість національної культури.

З 1988 року йде на освітянську ниву – працює старшим науковим співробітником, завідувачем науково-дослідної лабораторії українського фольклору, народних говорів та літератури Придніпровського регіону ДНУ. Згодом – доцент, професор кафедри журналістики факультете систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету. 1992 року захищає кандидатську дисертацію, 2003-го –  докторську.

Багато уваги приділяє вихованню творчої молоді – тривалий час  керує обласним літературним об’єднанням ім. Павла Кононенка, літстудією «Гарт» Дніпропетровського університету.

Від вересня 2004 року – професор, завідувач  кафедри журналістики, видавничої справи та редагування Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління». За рік стає  стає директором Інституту журналістики та масової комунікації  цього навчального закладу.

Автор книг «Молода трава», «Трикнижжя», «Голосарій», «Любов завжди», «Над островами». Лауреат літературної премії імені В. Підмогильного.

Надзвичайно талановитий, оригінальний та неординарний Володимир Буряк-Селіванов пішов з життя 16 січня 2011 року після хвороби, заливши по собі багато слів та спогадів…

 

Костянтин КОВЗАН