Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Така тема 72-го засідання дискусійного клубу ДОО НСЖУ, яке відбулося минулої середи. З доповіддю виступив професор кафедри журналістики Університету митної справи та фінансів Валерій Михайлович ДРЕШПАК.
В обговоренні взяли участь Вячеслав ДОЦЕНКО, Станіслав ШВЕДУН, Ірина АВРАМЕНКО, Валентина СЛОБОДА, Олександр ДАВИДОВ, Тамара КОТИШЕВА, Тетяна КОЛЯДИНСЬКА, Наталля ГАРМАШ.
Вів засідання Вадим КЛИМЕНТЬЄВ.
Треба відзначити, що взяти участь в дискусії листами на електронну пошту були запрошені також в.о. декана факультету систем і засобів масової комунікації Оксана КИРИЛОВА, в.о. завідувача кафедри медіакомунікацій та комунікативних технологій Максим ДЕМЧЕНКО (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара); завідувач кафедри журналістики Наталя КОДАЦЬКА (Університет митної справи та фінансів); професор кафедри маркетингу Марія БУТИРІНА (Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»). Їх думки були би дуже слушними під час дискусії, що відбулася.
Тези доповіді, думки учасників дискусії подаються у конспектному викладі і мовою, якою були оприлюднені. Остаточні висновки, як завжди, за читачами.
Треба відзначити, що доповідач підготував ґрунтовний огляд публікацій на цю досить актуальну тему. Тому перед викладенням тезисів доповіді і виступів учасників дискусії пропоную його в скороченні, тобто тезісно.
«ЖУРНАЛІСТСЬКА ОСВІТА (НЕ) ПОТРІБНА»: МЕДІЙНИКИ ТА МЕДІЙНИЦІ ПРО КРИЗУ ОСВІТИ
«Громадське радіо» 26 лютого 2021
Журналістів готують у чотирьох десятках українських університетів. Саме така кількість вишів, за даними інформаційної системи «Конкурс» (vstup.info), мала у 2020 році відповідну ліцензію.
Проте серед українських журналістів та журналісток, що вже працюють, далеко не всі мають профільну освіту. Адже навчитись правильно писати чи знімати можна на курсах, тренінгах і лекціях. В університетах, за словами тих медійників, які навчались 5 років, багато непотрібної інформації.
ЧИ ВИПРАВДОВУЄ СЕБЕ СУЧАСНА ЖУРНАЛІСТСЬКА ОСВІТА?
Говорили з генеральним директором агентства «Інтерфакс-Україна» Олександром Мартиненком та з представницею одного з регіональних університетів – завідувачкою кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Любов’ю Василик. А також з виконавчою директоркою Українського інституту медіа та комунікації, членкинею Комісії журналістської етики Діаною Дуцик.
ПРОТИ
Олександр МАРТИНЕНКО: «Я майже впевнений, що журналістська освіта як така не потрібна. Я завжди вважав, що журналіст має бути фахівцем в тій справі, про яку він пише. Якщо нам потрібен економічний журналіст, я з радістю візьму людину з якогось банку. Якщо мені потрібен суспільно-політичний журналіст, я шукаю серед політологів. Навчити писати ми зможемо за місяці два. Стандарти журналістики люди вивчають за кілька днів. Потім ми вчимо писати за цими стандартами – і все. Для нас головне – ерудиція. Журфаки ерудиції не дають. Для мене загадка, чому вони вчать всі ці роки студентів.
90% людей, що працюють в «Інтерфакс-Україна», не мають журналістської освіти.
Головне — грамотність. Як показує досвід, якщо людина не грамотна у 20 років, вона буде неграмотною усе життя. Для нас це головний критерій. Великого таланту для цього не потрібно.
Якщо є грамотність, ерудиція, бажання, то будь-кого можна навчити працювати журналістом чи журналісткою за 2-3 місяці.
Знання та навички отримуються в процесі роботи. Не можна навчитись чомусь на лекціях. Людина має працювати, робити власні помилки й вчитись на них. Звичайно, потрібно навчатися паралельно з роботою, вивчати світовий досвід, нові підходи, нові формати».
ЗА
Діана ДУЦИК: «Я вважаю, що журналістська освіта потрібна. Дуже часто, коли людина приходить з іншої професії працювати в медіа, вона не розуміє базових журналістських стандартів, Кодексу етики й так далі. Ці речі хтось має розповісти.
В ідеалі було б добре, якби людина отримувала базову бакалаврську освіту (наприклад, політолог, історик), але потім два роки вчилась саме професії.
Так це працює в Могилянській школі журналістики й Школі журналістики УКУ. У них така модель. Як на мене, вона оптимальна. Адже люди вже мають базову освіту. Я думаю, сьогодні настав час говорити про реформу журналістської освіти.
Питань, які потребують перегляду і реформування в системі журналістської освіти, досить багато. Треба змінювати філософію самої журналістської освіти.
Ми намагаємось це зробити в рамках свого проєкту, який реалізуємо разом з Deutsche Welle. Ми створили Академію викладачів та викладачок журналістики, ми працюємо з університетами. У нас розроблена комплексна програма для викладачів. Ми даємо їм нові підходи у методиці роботи зі студентами, підходи у викладанні.
Більшість університетів у нас мають більш-менш стандартні програми, які певною мірою трохи застарілі, з філологічним ухилом. Потрібно дивитися на ті предмети, які є в університеті. Також потрібно дивитися на викладачів та викладачок, які читають ці предмети. Часто викладачі ніколи не працювали в медіа, не розуміють, як це працює. Мені здається, роль університетів у тому, щоб вони могли переглянути підхід до того, як вони підбирають кадри, хто у них викладає».
Любов ВАСИЛИК: «Це залежить від того, за якими програмами готують журналістів. Саме від того, як виші прописують свої освітні програми, залежить на виході, якого журналіста чи журналістку ми пропонуємо медіа. Там, де діють застарілі програми підготовки, важко очікувати на виході професіонала, готового до змін на медіаринку, який ми зараз спостерігаємо.
Сьогодні дуже розвинулась цифрова журналістика. Це вимагає підготовки журналіста, який міг би працювати з різними жанровими формами, готувати тексти на різні медійні платформи. Тобто ми звертаємось до концепції універсального журналіста.
Сьогодні нам доводиться скорочувати теоретичні дисципліни в навчальних курсах і програмах, пропонувати курси, які вимагають реалії медіа, реальна журналістика. Студентам дуже потрібні технологічні знання. На кафедрах в регіонах не такі сильні бази підготовки журналістів в плані технічного забезпечення.
Наша кафедра працювала з проєктами Erasmus, Tempus, завдяки чому ми отримали дуже ґрунтовну мультимедійну лабораторію, ліцензійне програмне забезпечення, відеокамери та інше. Не кожен виш може собі дозволити такі речі, це мільйони. Грантові програми можуть підтримати кілька вишів, але загалом ми всі залишаємось перед проблемою матеріально-технічного забезпечення. Це впирається в проблему фінансування вищої освіти загалом».
ЧИ ЗМІНИЛАСЬ ЯКОСЬ ПРОГРАМА З 2014 РОКУ У ЗВ’ЯЗКУ З ІНФОРМАЦІЙНОЮ ВІЙНОЮ, ЩОБ ПРОТИДІЯТИ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ?
Любов ВАСИЛИК: «Так, у нас є два курси в освітній програмі. Є курс – «Інформаційна політика і безпека». Ми говоримо про маніпуляції, пропаганду, дезінформацію, вчимо студентів розрізняти їх. Також є курс – «Фактчекінг та верифікація даних».
ЧИ СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ТЕНДЕНЦІЮ, ЩО СТУДЕНТИ ПІСЛЯ ОТРИМАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ НЕ ХОЧУТЬ АБО НЕ МОЖУТЬ ПРАЦЮВАТИ ЗА ФАХОМ?
Любов ВАСИЛИК: Є такі речі, звичайно. Студенти дуже розчаровуються з тих тенденцій, які ми на сьогодні бачимо в медіа. Вони бачать, що за великими медіа стоять власники, що медіа мають власну політику, яка йде врозріз зі стандартами ЗМІ. Вони розуміють, що їм доведеться певною мірою поступатися своїми підходами. Регіональним журналістам сьогодні працювати дуже складно – багато газет закривається, є криза друку. Ми втратили кілька баз практики. Зарплати в регіональній журналістиці теж невеликі. Студенти перекваліфіковуються і шукають своє місце. Ті, хто хочуть залишитись в медіа на 4-5 курсі вже працюють, вони вже в штаті видань, це десь третина студентів. Решта можуть піти в журналістику, якщо зміняться обставини, покращиться ситуація у ЗМІ. Значна частина наших студентів виїжджає в Київ.
ЧОГО ЧЕКАТИ В ЖУРНАЛІСТСЬКІЙ ОСВІТІ, МЕДІА ТА ТЕХНОЛОГІЯХ У 2023 РОЦІ: ДОБІРКА ПРОГНОЗІВ ВІД NIEMANLAB
Академія викладачів журналістики
21.12.2022
Щороку NiemanLab запитує журналістів, дослідників та медіаекспертів, чого вони очікують від прийдешнього року для журналістики. Пропонуємо добірку прогнозів про журналістику, журналістську освіту та технології на прийдешній рік.
…………..
ЖУРНАЛІСТСЬКА ОСВІТА НЕ ВТРАТИТЬ АКТУАЛЬНОСТІ
Доцент кафедри журналістики в Університеті Юти Джейкоб Нельсон (Jacob Nelson) впевнений, що охочі бути журналістами все одно залишаться. В одній із груп, де викладав, він запитав студентів, чи відмовляв їх хтось професії журналіста. Відповідь часто була ствердною. Як аргументи їм наводили низьку оплату праці, високу недовіру населення до медіа через фейкові новини, відсутність стабільності. Проте незважаючи на постійні виклики, спостерігається тенденція збільшення кількості охочих засвоїти навчальні програми з журналістики. Так, за останнє десятиліття кількість студентів у Школі журналістики та медіа Хассмана Університету Північної Кароліни зросла приблизно на 70%. Така ж ситуація в Емерсон-коледжі, Сіракузському університеті, Університеті штату Арізона та Університеті Меріленда.
Для підтримки цієї закономірності викладачам варто замислитися над побудовою моделі журналістської освіти, яка дозволить утриматися в професії, навіть за непередбачуваних обставин. Наприклад, доцентка Техаського університету в Остіні Аніта Варма опублікувала ресурси, щоб допомогти студентам зрозуміти принципи створення об’єктивної новини, а університети Юти, Колорадо та Вісконсіна наймають науковців, зосереджених на питаннях різноманітності та представництва різних соціальних груп у редакціях.
Журналістські школи також повинні навчати студентів більш обдумано будувати стосунки зі своєю аудиторією, з розумінням її складу і преференцій. Наприклад, школа журналістики Університету Орегона викладає курси із залученості громади і журналістики рішень. В Університеті Темпл професори залучили студентів до створення гіперлокальних, орієнтованих на громаду журналістських проєктів, через співпрацю з членами спільноти. Школа журналістики CUNY пропонує ступінь магістра з журналістики залучення, який навчає будувати більш довірливі стосунки з користувачами медіа продуктів.
Школа журналістики штату Арізона запустила курс «Звітування про залучення громади», де студентів навчають проводити «сеанси прослуховування» для кращого розуміння місцевих громад. Нарешті, школам журналістики потрібно надавати студентам не лише навичок створення новини, але й знання, які їм знадобляться за невизначених умов. Мова йде про розуміння ролі профспілок, виклики соціальних медіа, загрозу зловживань онлайн-контентом, а також захист від психологічного та емоційного виснаження, притаманного професії журналіста.
ЯКОГО ЖУРНАЛІСТА ПОТРЕБУЄ МЕДІАРИНОК В УМОВАХ СУЧАСНИХ ЗМІН І ВИКЛИКІВ
Фундація «Суспільність» 23 Вересня, 2021 р.
Основною темою стало обговорення компетенцій, якими мають володіти сучасні журналісти.
Учасники погодилися, що академічна освіта є важливим складником у підготовці спеціалістів, адже забезпечує освоєння базових навичок і знань, необхідних у редакційній роботі.
Однак, на думку Наталії ГУМЕНЮК, керівниці Лабораторії суспільного інтересу, існує питання адаптивності існуючих університетських програм до сучасних реалій. На сьогодні важливо давати не тільки класичні базові знання, на передній план виходить впровадження нових компетенцій. Зокрема медіаринок потребує введення в освітні програми основ програмування та розуміння специфіки журналістики конфлікту.
Останні роки університети наздоганяли працедавців, але завжди запізнювалися. Це потрібно змінювати, — відзначила Наталія ГУМЕНЮК.
Медіаринок за 5-7 років буде розвиватися настільки, що в підсумку потребуватиме чимало медіабізнесменів, людей, які можуть самі продюсувати проєкти, залучати гроші, створювати контент, – зауважив Арсен ЦИМБАЛЮК, журналіст Україна 24.
Звідси виникає питання можливості здобуття якісних практичних навичок журналістами. Шеф-редакторка програми Факти ICTV Олена ФРОЛЯК відзначила, що проходження профільної практики в університетах потребує нового підходу, аби в редакції приходили працювати універсальні журналісти, а завданням редакцій стало забезпечення вже вузькопрофільних знань і вмінь.
Журналістом і журналісткою можна стати як в результаті освіти, так і в результаті практики, якщо практика доповнена освітою, а освіта — роботою. Питання – у балансі, – додав Андрій КУЛИКОВ, голова правління Громадського радіо.
Експерти відзначили, що зважаючи на виклики, які існують в медіасфері, важливим нині є вироблення спільних рішень між університетами та редакціями у питаннях підготовки журналістів, створення модернізаційної карти реформ медіаосвіти згідно з запитами медіаринку.
На думку Інни КУЗНЕЦОВОЇ, головної редакторки київського бюро Радіо Свобода, редакції потребують журналістів-універсалів, які не бояться чорнової роботи, як-то розшифровка, відеомонтаж чи збирання “бліців”.
Важливим етапом може стати впровадження дуальної форми здобуття освіти, яка передбачає спільну підготовку майбутніх фахівців закладом освіти та конкретних редакцій.
Журналістика – це наука, це ремесло і це мистецтво. Нерідко студенти йдуть працювати з першого курсу, не отримуючи достатніх знань. Тому нам важливо створити своєрідний місточок для забезпечення балансу знань і практичних навичок під час навчання, – зазначив Володимир БУГРОВ, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
ПИТАННЯ І ТЕЗИ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ
– Особистість – це стійка система соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття «особистість» визначає суспільну сутність людини, пов’язану із засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Тобто, особистість – це віддзеркалення соціальної природи людини, розгляду її як індивідуальності та суб’єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних взаємин, спілкування і предметної діяльності; соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до певних суспільних, культурних, історичних відносин.
– Що таке «особистість у журналістиці»?
– Журналіст як особистість має таким народитися чи його можна навчити, виховати?
– Особливо актуальною у сучасних умовах постає проблема формування медіакультури особистості. У процесі медіасоціалізації засвоєння культурних норм має свої певні особливості. Так, у реальному житті норми та цінності передаються переважно від старшого покоління. А в віртуальному просторі провідне місце займають віртуальні образи та ідеали, що користуються популярністю в інших користувачів (Черниш О.А. Теоретичні аспекти соціалізації молоді в умовах сучасного медіапростору).
– Хто формує «особистість у журналістиці»: батьки, школа, університет, професійне співтовариство, суспільство у цілому?
– Журналістика – це наука, ремесло і мистецтво. Основу ринку складають ремісники, митці чи науковці?
– Який запит має сучасний медіаринок на особистості у журналістиці? Чи яскравим особистостям шлях суто у блогерство?
Частина друга
В попередній частині ми розглянули думки щодо проблемних питань журналістської освіти світочів української журналістики. А зараз звертаємося безпосередньо до висвітлення ходу дискусії.
Нагадую, це не стенограма і не звіт, а скоріше нотатки з певними висновками з обговорюванного питання. Тези доповіді, думки учасників дискусії, як завжди, подаються у конспектному викладі і мовою, якою були оприлюднені.
Остаточні висновки, як завжди, за читачами.
Змушений визнати, що автор на правах ведучого дискусії дещо порушив загальноприйняту у клубі традицію своєї післямови по завершенню дискусії. Тобто, перш ніж передати слово шановному доповідачу, виголосив своє бачення з винесених на обговорення проблем не без деякого доповнення в ході підготовки нотатків.
Покладаю надію, що чітачі зрозуміють навіщо.
Вадим КЛИМЕНТЬЄВ:
2. «НА ПРАКТИЧЕСКИЕ РЕЗУЛЬТАТЫ НАШЕЙ ДИСКУССИИ СМОТРЮ С ОПРАВДАННЫМ ПЕССИМИЗМОМ
В подтверждение три аргумента:
1. В стране отсутствуют необходимые условия для развития профессиональной журналистики и свободы слова: политические, экономические, законодательные, социальные, культурные
2. В стране отсутствует социальный заказ на свободную и профессиональную журналистику
3. В стране правит власть, не заинтересованная в свободной и профессиональной журналистике
Для расшифровки сказанного приведу ряд аргументов:
— Создатель сингапурского чуда покойный премьер Ли Куан Ю говорил: «В вопросах демократии важно помнить, что для создания открытой политической конкуренции и свободных СМИ нужно, чтобы 40-50% населения принадлежали к среднему классу, то есть имели доход выше $5000 в месяц и были хорошо образованны.
Взять, например, Филиппины. Там не было среднего класса. Образованные люди с нормальным доходом составляли около 15% населения, может быть, 20%. Свободная пресса? Да! Полный беспорядок и скандалы. Кого они выбирают? Жуликов. Спортсменов. Актеров. Герои киноэкрана становятся президентами. И ведут себя так, будто все еще находятся на экране. Полная катастрофа! Американцы молчат, когда я им говорю об этом».
Не это ли мы ныне имеем в Украине?!
— На мой взгляд, один из опаснейших врагов честной, свободной и профессиональной журналистики — глупая, самонадеянная власть. Оказалось, что глупость сама по себе намного опаснее, чем мы привыкли о ней думать.
В подтверждение напомню последний из 5 универсальных законов о природе глупости, работающих в любом обществе. Их сформулировал итальянский историк-экономист Карло Чиполла.
Итак…
Пятый закон глупости
• ГЛУПЕЦ — САМЫЙ ОПАСНЫЙ ТИП ЛИЧНОСТИ
Следствие: глупец опаснее, чем бандит.
Результат действий идеального бандита — простой переход благ от одного человека к другому. Обществу в целом от этого ни холодно, ни жарко. Если бы все члены этого социума были идеальными бандитами, оно бы тихо гнило, но катастрофы бы не случилось. Вся система сводилась бы к трансферу богатств в пользу тех, кто предпринимает ради этого действия, и, поскольку идеальными бандитами были бы все, система наслаждалась бы стабильностью. Это легко видеть на примере любой страны, где власть коррумпирована, а граждане постоянно обходят законы.
Когда на сцену выходят дураки, картина полностью меняется.
ОНИ НАНОСЯТ УРОН, НЕ ИЗВЛЕКАЯ ВЫГОДЫ!
Блага уничтожаются, общество беднеет.
История подтверждает, что в любой период страна прогрессирует тогда, когда у власти находится достаточно умных людей, чтобы сдерживать активных дураков и не давать им разрушить то, что умники произвели.
В регрессирующей стране дураков столько же, однако среди верхушки наблюдается рост доли глупых бандитов, а среди остального населения — наивных простаков. Такая смена расклада неизменно усиливает деструктивные последствия действий дураков, и вся страна катится к чертям.
Повторю снова: разве не всё это мы сегодня имеем в Украине?!.
— Как нагляднейший пример глупости власти в стране и деградации журналистики, включая свободу слова, в результате правления «слуг народа», напомню отказ Офиса президента на первом этапе своего “царствования” от сотрудничества с журналистами («нам будет достаточно для общения с народом видосиков Зеленского!)
Когда эта акция позорно провалилась, началось тотальное наступление власти на свободу слова. Оппозиционные каналы лишили «цифры», а с началом рашистской агрессии загнали тележурналистику в телемарафон, в котором была представлена только действующая власть с зомбирующими общество её адептами. И, конечно же, не сходит с экрана «величайший лидер современного мира» с его пустопорожними отчётами, видосиками и прочими выкозюливаниями.
— О законодательных, экономических, цензурных ограничениях и не говорю.
— НО… вполне заслуженно критикуя сегодня президента Зеленского и его команду за политический, экономический и социальный развал в стране, мы часто забываем, что их действия лишь следствия. А главная причина сотрясающих народ бед — наш 73-процентный выбор такой никчемной, глупой, коллаборантской власти.
Как тут не вспомнить знаменитый монолог профессора Преображенского из повести Булгакова «Собачье сердце»:
«Что такое эта ваша разруха? Старуха с клюкой? Ведьма, которая выбила все стёкла, потушила все лампы? Да её вовсе и не существует. Что вы подразумеваете под этим словом? … Это вот что: если я, вместо того, чтобы оперировать каждый вечер, начну у себя в квартире петь хором, у меня настанет разруха. Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнётся разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах».
Лучше, чем Филипп Филиппович Преображенский, о последствиях нашего бездумного выбора действующей власти в результате «РАЗРУХИ В ГОЛОВАХ» не скажешь.
Таким же образом, кстати, сформировался и вышеупомянутый социальный заказ не на честную и профессиональную журналистику, а на позорную клоунаду в политике и медиа для развлечения воспрявшей из недр общества быдломассы… На нижепоясные хиханьки зажравшихся и награждаемых властью «квартальных» украинофобов и коллаборантов, под витийства которых ведётся неприкрытый грабёж страны и предпринимаются попытки сдачи её обнаглевшему агрессору!
Зачем, спросите вы, столь долгое отступление от вынесенной на обсуждение темы? Да затем, чтобы к нам, наконец, пришло понимание, что без устранения главной причины нашей «разрухи в головах» реальные подвижки к лучшему в рассматриваемом вопросе проблем журналистского образования невозможны. Они будут блокироваться не только властью, но и её избирателями… Как ныне блокируются любые разумные реформы.
Впрочем, это не значит, что, как «мудрый пескарь», следует спрятаться в свою норку и ждать у политического моря благоприятной погоды. Нужно бороться с этой «разрухой в головах» и готовить почву для реальных изменений как в стране, так и в журналистике».
Об этом в заключительной части.
Частина третя
МИ ГОТУЄМО ЛЮДЕЙ ДО РИНКУ І ЖУРНАЛІСТИКА ПОВИННА БУТИ ОРІЄНТОВАНА НА РИНОК
Валерій ДРЕШПАК, доповідач:
Щодо переліку вимог до тих, хто має право викладати. Один з п`яти головних пунктів — наявність професійного досвіду не менше 5 років. Практиків до викладання заохочують.
В Україні сьогодні діє понад 100 університетів, які готують за спеціальністю “Журналістика”. 672 освітні програми за спеціальністю було запропоновано у 2022 році для вступників на бакалаврат.
В Україні не існує поняття повної і неповної вищої освіти. Бакалаврат – це теж завершена освіта. Далі – магістратура професійна чи наукова, далі – доктор філософії (відповідник радянського кандидата наук, але це – освітній рівень).
Жвава дискусія відбулася щодо методів відбору за спеціальностями. Базові знання студенти повинні отримати в школі. Багато професійних дисциплін пропонується на вибір. Практики вони на журфаках обирають теж переважно самостійно.
Диплому держзразка вже немає. Кожний університет має свій. Держава лише веде єдиний реєстр документів про освіту. Найголовніший з документів – додаток до диплома, де зазначається освітня програма.
Тенденція часу – поєднувати спеціальності. Наприклад, бакалавр з журналістики і магістр з публічного управління можна рекомендувати для майбутніх працівників прес-служб органів влади.
Державне замовлення є, але воно на рівні регіонів – мізерне. З високими балами абітурієнти їдуть до столиці. У регіонах переважно вчаться за свої кошти.
Про кращих, де працюють: Марія вчиться на 3 курсі дистанційно. Поїхала з сестрою до Нідерландів, бо війна! Вона вже 5-й місяць стажується в комунікативному підрозділі муніципалітету в Нідерландах. Її взяли саме в той сектор підрозділу, що займається українцями. Одне із перших завдань було розробити концепцію газети для українців.Марія дуже гарно себе показала. Презентувала нам, що вже зробила і яку газету випускає. Абсолютно себе знайшла там, стала успішною.
Порада від ТОМІЛЕНКА: «Якщо ви орієнтуєтесь на місцевий рівень, треба обирати напрям підготовки універсальних журналістів, але якщо ви плануєте рости, то ви обираєте певну тематичну спеціалізацію».
Блогерів серед абітурієнтів я не виявляв. А от книги пишуть. Серед минулорічних вступників є дівчата, що вже публікувалися як письменниці-початківці.
Як це комусь не дивно, але корпоративні медіа виживають. Створюються електронні багатотиражки. Існує економічний запит на журналістику. Ми готуємо людей до ринку і журналістика повинна бути орієнтована на ринок.
Після війни в Україні очікується економічний бум, прийдуть значні інвестиції. Кожному керівникові нового проекту буде потрібен прес секретар для формулювання и донесення до громадськості думок і завдань по відновленню і розвитку країни, популяризації проривних ідей.
Одною з найбільших будівельних площадок майбутньої економіки стане Донбас».
МЫ ЖИВЁМ В ЭПОХЕ ТРУДНЫХ ИСКАНИЙ, РАЗБРОДА И ШАТАНИЯ
Вадим КЛИМЕНТЬЄВ: «Социология соцсетей, становление блогерства, культура медиа дискуссий, методы экономического выживания медиаструктур — самые неразработанные в научном плане направления. В сетях — срач, который, впрочем, полностью отражает нашу ментальность.
Экономический, политический, социальный и ментальный кризисы превращают нашу медиаотрасль в пепелище. Возьмём Днепр, ещё вчера благополучная, с давними традициями «Вечёрка» приказала долго жить. «Наше місто» пока существует, но отнюдь не за счёт рыночного способа. «Зоря» — в реанимации.
Выживают пока сильнейшие, но и они нуждаются в системной законодательной, материальной и другой помощи, в то время когда поддержка от государства журналистскому сообществу практически отсутствует. Более того, на них власть уже напялила удушающий свободу слова цензорский хомут закона о медиа.
Великий китайский мыслитель Конфуций сказал в седой древности: «Не дай вам Бог жить в эпоху перемен»! Сегодня мы живём в такой эпохе трудных исканий, разброда и шатания. Это не может не накладывать свой тлетворный отпечаток на систему журналистского образования и медиарынка. Тем важнее сегодня поднимать и увязывать в единое целое эти вопросы. Искать из этой ситуации комплексный выход и готовить предложения для будущих реформ.
…І на закінчення практична порада для початківців, яку я виніс зі свого досвіду роботи в багатотиражці Агрегатного заводу. Якщо вам щось незрозуміло, коли ви берете інтерв`ю у спеціаліста, не бійтеся вимагати пояснень, якими б наівними ваші запитання не здавалися. Інакше виставите себе на посміховисько в надрукованому матеріалі, тому що це нерозуміння обов`язково наружу вилізе.
«ТАЛАНТАМ НУЖНО ПОМОГАТЬ, БЕЗДАРНОСТИ ПРОБЬЮТСЯ САМИ!»
Вячеслав ДОЦЕНКО: «Я поражен открытием журфаков в непрофильных вузах. Четыре вуза, из них три технических, обучают журналистике. Но полное высшее образование (магистратура) есть только в ДНУ. 4 наших вуза выпускают ежегодно 200 журналистов. Зачем столько? Чтобы стать безработными? Это, во-первых.
Во-вторых, в технических вузах нет опыта преподавания журналистики, необходимых кадров, базы. Может, они еще и медицину начнут преподавать?
Члены клуба не специалисты преподавания, для них это малоинтересная тема. Пусть профессорско-преподавательский состав решает проблемы в своей среде. Пироги должен печь пирожник, а не сапожник.
В-третьих, я убеждён, что журналистами рождаются. Вспомните, какие были ранее журналисты. Газеты покупали, чтобы их читать. Какие были телепередачи. Журналист должен быть смелым, ярким, талантливым.
Вспомните Теплова с его «Политпивбаром». Вспомните Тамару Полякову, Игоря Радионова, Володю Луценко, его передачу «Мы украинцы!»
Только здесь у нас 5 заслуженных журналистов Украины. У каждого богатейший опыт и история. Они многому могли бы научить нынешних студентов. Но кто их приглашает?!.
Зато ныне в одном из вузов зав кафедрой никогда не была журналистом!
И последнее. Если нет таланта, характера и смелости, никакая учёба не сделает тебя хорошим журналистом. Нужны личности в журналистике и её преподавании. Только они могут воспитать личностей. Сегодня же статус журналиста нивелировался. Особенно статус Заслуженного журналиста Украины.
Выйдите сегодня на улицу и спросите, кого из журналистов Днепра вы знаете, какие издания помните. Нынешних журналистов врядли вспомнят.
Вероятнее всего, назовут почивших в бозе «Популярную газету», «Лица», «Губернские хроники». За каждой популярной газетой и телепередачей тогда стояли личности, умеющие даже скучнейшие темы подавать интересно.
А что сейчас? Читая некоторых нынешних оракулов журналистики, невольно вспоминаешь пособие-справочник для написания пафосных советских текстов Остапа Бендера, которое он подготовил и продал журналисту Ухудшанскому… Правда, сегодня для этого — спасибо научно-техническому прогрессу — используется искусственный разум в интернете.
К сожалению, ныне государство не поддерживает таланты, в чём они, безусловно, нуждаются. Вспомните Озерова: «Талантам нужно помогать, бездарности пробьются сами!»
Станислав ШВЕДУН:
«ТАЛАНТЛИВЫХ ЖУРНАЛИСТОВ СЛЕДУЕТ ИСКАТЬ СРЕДИ ЛЮБОЗНАТЕЛЬНЫХ
Всё остальное вторично: дикция, постановка речи, коммуникации. Всему этому могут научить в вузе, школа и самообразование дают базу. Но и здесь есть проблемы. У нас ныне молодежь не читает книг, а это основа любого образования, тем более, журналистского. Родители ныне стараются пристроить ребёнка туда, где потом можно отбить затраты на образование. В журналистике не отобьешь!»
«ЗВЁЗДЫ ХОРОШО, ЭТО КРУТО, НО МНЕ, ПРЕЖДЕ ВСЕГО, НУЖНЫ НАДЁЖНЫЕ РЕМЕСЛЕННИКИ»
Ирина АВРАМЕНКО: «Я 15 лет проработала в «Вечерке», а до этого в «Комсомольской правде» после Бориса Брагинского. Сегодня я преподаю в Университете таможенного дела и финансов. Поэтому позволю заступиться за вуз.
В профильном ДНУ у нас не было лаборатории, нас не учили инфографике, я не знала английский, не было всего того, что мы имеем сейчас. Я люблю свой вуз, но наши нынешние студенты уже могут сесть и сверстать макет, они активно общаются и получают информацию на английском (треть). Я практик и могу поделиться опытом, мы приглашаем журналистов на мастер-классы.
О талантах. Борис Брагинский говорил: «Звёзды хорошо, это круто, но мне прежде всего нужны надёжные ремесленники». Я была журналистом. У нас была формула начисления зарплаты. Она зависела от количества материалов. Сделал больше получил больше. Я старалась делать что-то яркое. А это время, чего система не учитывает. Тогда я сказала, давайте введем систему премий.
Ныне все звёзды спрятаны за брендом. Быть звездой стало сложно. Любой редактор говорит: мне нужно делать быстро и качественно; хочешь быть звездой – иди в интернет, фейсбук самовыражайся, как Бужанский.
Где работать. Здесь имеем разрыв шаблона. Классические медиа уходят. Скажу сумасшедшую вещь: сегодня жалуются на бегство читателей даже сайты. А уходят они, прежде всего, в телеграм-каналы, где ещё меньше текста.
Институт массовой информации провёл исследование, почему сегодня такой резкий уход из интернет СМИ. А произошел он потому, что люди сидели в коридорах и убежищах во время тревог, у них не было компов, или едут куда-то. В смартфонах всё компактно и не требует много времени. Люди также бегут из единого телемарафона. Они настроили свои гаджеты на ютюб, там нашли себе комментаторов по душе.
Сегодня для успешного бизнеса любая фирма должна быть представлена в интернете, даже по выпечке пирожков. Ведь дешевле продавать пирожки через интернет, чем строит лоток. Но для этого нужен яркий креативный ньюсмейкер, тогда это работает. Краткость, ёмкость, новые формы.
Валентина СЛОБОДА:
«НА МІЙ ПОГЛЯД, СТАТУС ЖУРНАЛІСТА СЬОГОДНІ НАСТІЛЬКИ ЗАТЕРТИЙ, ЙОГО ПРАКТИЧНО НЕМА
Давайте згадаємо транспорт. Рідко хто не дивиться в гаджети. Що вони там читають, рекламу, різну інформацію та ін. И на що читач орентується. Там нема серйозних публікацій, які примушують задуматися…
Держава повинна знайти таку форму підтримки журналістів і медіа, щоб до них прислуховувались. Нині вузівська освіта — це бліда подоба того, що потрібно сьогодні. Треба, перш за все, формувати особистість, бажання мати глибинні знання не тільки в журналістиці, але і в житті. Щоб до тебе прислухалися».
БЕЗ ТАЛАНТА НЕ БУДЕТ ХОРОШЕГО ЖУРНАЛИСТА И НИКАКОЙ ВУЗ ЕГО НЕ ПОДГОТОВИТ
Олександр ДАВИДОВ: «Я вспоминаю журналиста Жору Николенко, который меня называл журналистом–заочником и правильно. Я был машинистом и закончил заочно журналистику. Нашу местную плеяду журналистов того времени сделала жизнь и определённый талант. Без таланта не будет хорошего журналиста и никакой вуз его не подготовит».
«ТАЛАНТ РАСТЕТ В ТИШИ УЕДИНЕНЬЯ, ХАРАКТЕР ОБРАЗУЕТСЯ В БОРЬБЕ»
Тамара КОТИШЕВА: «Мы згадуємо тут минулі часи, але зараз інше життя, нові правила, можливості і навіть світогляд, що розширюється. Можливо, немає тих яскравих зірок, але в нинішню нестабільну епоху біг часу дуже прискорився і талантам трудно визрівати.
Згадаймо Гете: «Талант растет в тиши уединенья, Характер образуется в борьбе». Але я бачу у вас талановитих дівчат, за ними майбутне. Як зростити ті зірочки особистості – це велике питання, але впевнена, що особистості завжди знайдуть свій шлях, якщо прагнуть.
І все ж, я не розумію, як можна бути журналістом, не маючи освіти. Є певні важливі знання, які даються в університетах по цій спеціальності».
ІНФОРМАЦІЯ В ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛІ ДУМАТИ НЕ ВЧИТЬ»
Тетяна КОЛЯДИНСКАЯ:
«Я розумію, що двічи неможливо увійти в одну і ту ж річку, що в наш час і сонце ярче світило, і трава була зеленіша, але мені дуже жаль, що люди, які формують і споживають суспільну думку розучилися читати книжки і великі тексти. Бо вони, ці великі тексти формують тебе як людину, закладають в тобі якісь якості і вчать тебе думати. Інформація в телеграм-каналі думати не вчить».
Наталля ГАРМАШ:
«ДУМКА, ЩО ЖУРНАЛІСТОМ ТРЕБА ТІЛЬКИ НАРОДИТИСЯ, МЕНЕ ТРОШЕЧКИ НЕ ВЛАШТОВУЄ
В універі треба вчити писати. У нас були спецкурси «Нариси Грановського», «Нариси Пескова», Щикочіхін теж проводив у нас спецкурс. Кожен студент повинен був читати і звітувати, чому він з них навчився. Багато працювали зі словом, синонімами. Ми читали Чайковську, Ваксберга, обговорювали фрази, мовні звороти, які сподобалися, щоб виработати свій особистий стиль.
Навчання — це якийсь природний відбір: чим менше студенти читають цікавих статей, тим менше вони можуть написати цікавих статей. Нам казали, що добре пише той, хто добре думає. Це була провідна думка. З іншого боку, чим менше ти думаєш, тим більше у тебе однодумців.
Я вважаю, що треба вийти з тієї форми, яку зараз набуває журналістська освіта. Вона ділится на тисячі напрямків, а куди важливіше більше зосередитись на журналістській освіті, як складати речення правильно, стилістику свою виробляти, аналізувати факти і робити з них правильні незаангажовані висновки.
Вячеслав ДОЦЕНКО:
«…І головне, завжди ставити собі запитання:
КОМУ ТИ ДОПОМІГ СВОЄЮ СТАТТЕЮ?
В цьому головний сенс нашої роботи!
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ:
Валерій ДРЕШПАК: «Шановні колеги! Я дякую за цю цікаву дискусію! Попри всі критичні зауваження, які лунали і в наш бік, ми почули також багато цікавих підказок, які можна буде втілити у навчальний процес, спираючись на Ваш багатолітній досвід та щире зацікавлення у подальшому розвитку журналістики».
За дорученням членів клубу Вадим КЛИМЕНТЬЄВ.
