Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Після 24 лютого 2022 року Дніпропетровщина стала прихистком для українців з різних куточків держави. За даними Мінсоцполітики, на початок 2026 року на території області офіційно зареєстровано майже 468 тисяч переселенців. Серед них є і наші колеги – журналісти.
Альона Руденко родом із Сумщини, з міста Білопілля. Із листопада 2022 року живе і працює у місті Кам’янське кореспонденткою телерадіокомпанії «Міська інформаційна служба» (ТРК «МІС»).
У студентські роки, згадує, хотіла піти шляхом батька-поліцейського, аби так само сміливо боротися за правду й справедливість. Навіть навчалась у Харківському Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого за фахом слідча-криміналістка. Проте, зізнається, з малечку душа лежала до творчості. Її мама – вчителька української мови та літератури, тож саме вона зіграла велику роль у формуванні любові до слова, з дитинства прищепила розуміння цінності культури нашої держави.
– Олександр Олесь народився на моїй вулиці. Якби ми жили сто чи сто п’ятдесят років тому, були б сусідами, – розповідає Альона. – Тож, мамина життєва наука і вплинула на подальший вибір професії журналіста.
Коли обирала місце для переїзду, натрапила на вакансію в ТРК «МІС» і вирішила спробувати долю у Кам’янському. Журналістка раніше працювала в харківському журналі «Губернія», на ТРК «Оріон», дописувала до газети «День». Має досвід роботи в пресслужбі Академії Нацгвардії. Тож на новому місці теж шукала роботу у медіасфері.
На місцевому телебаченні Альона Руденко готувала новинні сюжети, працювала над авторськими телепроєктами. Першим проєктом, розповідає, став «ТОП Міста» – історичний цикл, у якому кожен випуск програми присвячений важливій події Кам’янського. Розповіді очевидців, цікаві коментарі фахівців, краєзнавців допомагають відтворити літопис міста. І саме із цим проєктом у 2023 році творча група телеканалу «Міська інформаційна служба» стала лауреатом творчого конкурсу Дніпропетровської обласної організації НСЖУ в номінації «Люби і знай свій рідний край» імені Павла Богуша.
Інший проєкт – «Скажи Паляниця» – покликаний допомагати покращити знання з української мови. У коротких відео розповідається про слова, які змінила радянська влада, про стародавні імена, які несправедливо забуті, про правильні назви кольорів, які нині просто кальковані.
Проте особистим досягненням журналістка вважає проєкт «Почати з нуля». Саме в ньому Альона змогла представити 10 інтерв’ю з переселенцями з різних областей та розказати про їхнє життя, виклики та труднощі, пошук себе і розвиток у Кам’янському. Зі своїм першим героєм – Максимом Савченком з Бахмута, згадує журналістка, познайомилася у ветеринарній клініці, куди водила свою кішку. Така випадковість дала сильний поштовх для розвитку задуму.
– Цей проєкт – моя віддушина. Я хотіла розказати історії, показати, яким є життя переселенців, які ці люди сильні та як вони борються із проблемами, котрі трапляються на їхньому шляху. Вони, дійсно, долають усі труднощі та не втрачають себе. Їхня позиція, людяність нікуди не зникають, – розповідає Альона Руденко.
Вона пам’ятає всіх своїх героїв та, дійсно, надихається ними:
– От, наприклад, пані Віра з Лисичанська, вона вчителька, яка нині продовжує передавати свої знання дітям. Зараз в її будинку живуть окупанти. Вона дуже проукраїнська. Якби вона не виїхала, то я думаю, що там було б дуже небезпечно, невідомо, як би все скінчилося. Чи от пан Костянтин, який, переїхавши на Дніпропетровщину, почав займатися вишиванням, хоча до цього займався господарством на Сході України. Він знайшов собі таку віддушину, у Кам’янському навіть проводился виставка його робіт. Люди зовсім по-іншому розкриваються. Як би там не було, війна – це жахливо, але в когось починається нова сторінка. Тому долучатися до цього і розкривати – для мене це було дуже важливою місією.
Для Альони журналістика – не лише професія, а й спосіб тримати внутрішній баланс:
– Творчість – це те, без чого я себе не уявляю. Можливо, саме вона допомагає не вигоріти й залишатися в професії.
Зізнається: у роботі вона одна, поза роботою – зовсім інша:
– На роботі ти постійно зібраний, швидкий, включений у процес. А в житті – спокійний, повільний. Не знаю, як це поєднується, але якось виходить.
Коли почала працювати у Кам’янському, згадує, її не лякала журналістська діяльність у воєнний час, адже, порівнюючи свою роботу та роботу військових кореспондентів на передовій, різницю не помітити важко. Єдиною проблемою називає те, що в умовах війни не можна сповна реалізувати потенціал, адже не всі об’єкти можна знімати, та й не всі люди готові до зйомок.
А на четвертому році війни, як вважає журналістка, додалася нова загроза для медійників – штучний інтелект. Він може вигравати в боротьбі за оперативність, але програє війну за творчість та креативність.
Колегам Альона радить не здаватися та йти шляхом, який підказує серце. Ризикнувши, можна втілити безліч проєктів. Колись, зізнається, вона теж відчувала невпевненість і хвилювання перед спілкуванням із героями, але коли дивилася в очі людям, то відразу заспокоювалася. І додає, що важливо знайти спільну мову зі співрозмовником, а якщо якась тема приносить дискомфорт, то варто її опустити.
– Коли я працювала над проєктом «Вулицями Героїв», де розповідала про полеглих захисників України із Кам’янського, на честь яких перейменовані вулиці міста, то відчувала не меншу відповідальність, ніж коли пишу про живих людей. Журналіст повинен вміти правильно подати будь-яку історію, – додає журналістка.
Наразі Альона Руденко в декретній відпустці, виховує маленького синочка, проте мріє повернутися на роботу та створювати нові цікаві проєкти.
Вікторія Луцюк.
